Чи захочуть українські біженці повернутись додому після війни?

Ця дивовижна новина, яка пролунала в останні хвилини грудневої прес-конференції президента Володимира Зеленського, залишилася майже непоміченою. Відповідаючи на запитання про 6,2 мільйона українців (майже 15% населення), які залишили країну за останні два роки, Зеленський перерахував список стимулів, які б сприяли їх поверненню: грошові виплати, пільгова іпотека, кредити для запуску бізнесу. Проте більшу частину своєї відповіді він присвятив зовсім іншій темі: множинному громадянству. Мета полягає в тому, щоб дати можливість українцям, які живуть і працюють за кордоном, і надалі відвідувати Україну, вкладати там інвестиції та іншим чином робити свій внесок у життя нації.

Це не нова концепція, але почути її від Зеленського було несподівано. Чи усвідомлював він той факт, що багато українських біженців можуть взагалі не повернутися? Ставки тут дуже високі: якщо біженці не захочуть повертатися, то за демографічними прогнозами населення країни, яке скорочувалося ще до початку конфлікту, у найближчі десятиліття може зменшитися на 25%. Опитування показують, що люди, які залишили Україну, більш освічені, ніж населення загалом. Дві третини мають вищу освіту, тому їх відсутність стане потужним економічним ударом для країни, відновити яку буде важко.

Зеленський розраховує, що європейські країни закликатимуть українців повертатися, зокрема шляхом скорочення пільг для біженців, за винятком тих, хто, за його словами, перебуває у "важких" обставинах. Чехія, Ірландія та Швейцарія вже розглядають можливість надання знижок на квитки, щоб допомогти українцям повернутися додому, коли війна закінчиться. Однак ніхто не говорить про те, щоб силою змусити їх повернутись.

Минулої осені я провела тиждень у Німеччині, розпитуючи українців про їхні плани. Багато хто з них дуже неоднозначно ставиться до повернення додому. Майже через два роки після початку війни Німеччина розміщує у себе більше українців, ніж будь-яка інша країна Європи. Їх там трохи більше 1,1 мільйона людей. Усі країни ЄС домовилися надати біженцям основні пільги, включаючи житло, медичне обслуговування та право на роботу, але Німеччина пропонує щедрий пакет допомоги. Крім короткострокових субсидій на житло та харчування, новоприбулі здобувають освіту і проходять підготовку, що допомагає їм адаптуватися в Німеччині.

"Ми вважаємо, що після війни щонайменше 50% українців залишаться в Німеччині, — каже Вольфганг Хуммель, який очолює юридичний відділ берлінського державного управління у справах біженців. — І їхня кількість зростає день у день у міру того, як вони пускають коріння, а війна дедалі більше руйнує Україну".

Олена Козак (39 років) залишила Маріуполь незадовго до початку обстрілу. Вона з донькою сіла на потяг, що йде до Києва, з розрахунку на те, що чоловік піде за ними. Перший тиждень воєнних дій вона провела у підвалі у бомбосховищі. Потім колишній колега познайомив її із волонтером із некомерційної організації, який запропонував допомогти їй виїхати з країни. Він розповів, що Фінляндія та Німеччина пропонують найкращі соціальні пільги в Європі, але у Німеччині більш сприятливий клімат. Тому Козак сіла на інший потяг і до квітня вже жила в Потсдамі в будинку у вдівця, який був одним із багатьох тисяч німців, які прихистили українців.

Перші місяці виявилися важкими. Козак дізналася, що її чоловік зник безвісти. Очевидно, його викрали на російському блокпосту. Квартиру їй знайти не вдалося, тож вона переїхала до гуртожитку. Місця в дитячому садку для її доньки не знайшлося, і тому жінка не могла відвідувати курси, які включають ознайомлювальні та мовні заняття, а також професійне навчання, де всі українці можуть навчатись безкоштовно.

До 2023 року ситуація покращала. Козак знайшла невелику квартиру і почала відвідувати очні мовні курси, поки її дочка перебувала в дитячому садку. Вона все ще живе за рахунок державної підтримки – 650 доларів на місяць на оплату житла та 850 доларів грошової допомоги. Жінка каже, що дуже хоче працювати (у неї є диплом хіміка та досвід роботи менеджером із продажу), але шукати роботу вона поки не розпочала.

"Уряд каже, що краще спочатку вивчити мову, - пояснила вона. - Це дозволить мені пізніше знайти найкращу роботу".

Коли я спитала її про майбутнє, вона не могла підібрати потрібні слова. "Моя дочка швидко росте. Через п'ять років вона буде більше німкенею, ніж українкою. Для патріота це дуже боляче. Але можливо, до того часу буде розумніше залишитися".

Мільйон чи більше українців, які залишили країну у перші дні війни, вже повернулися. Проте опитування українців за кордоном показують, що порівняно з весною минулого року їхні плани суттєво змінились. Українська фірма Info Sapiens на початку війни провела соціологічне дослідження, яке засвідчило, що 88% біженців планують повернутися додому. Але вже до початку 2023 року німецький уряд провів своє масштабне дослідження та з'ясував, що 29% респондентів хочуть залишитися в Німеччині назавжди, а ще 15% мають намір пожити там як мінімум ще кілька років. Майже всі українські родини у Німеччині відправляють своїх дітей до німецьких шкіл, а три чверті дорослих записалися на курси німецької мови або вже закінчили їх.

По всій Європі приблизно половина українських біженців знайшли роботу. У Німеччині ця цифра нижча: тут працюють лише 25% чоловіків та ще менше жінок. Серед українців, з якими я розмовляла, чоловіки більше ніж жінки готові погодитися на низькокваліфіковану для них роботу. Фінансовий консультант із Бучі підробляє випадковими заробітками; електрик із Запоріжжя працює неофіційно. Але вони, мабуть, теж хочуть залишитися надовго, оскільки закінчили мовні курси та записалися на професійне навчання.

Політики з усього континенту все частіше говорять про подвійний намір, допомагаючи біженцям освоїтися в новій країні. Ці люди зберігають свою культуру та підтримують зв'язок із Батьківщиною.

Соціальний працівник Крістіна Вальдовська, яка переїхала до Німеччини ще до початку військових дій, допомогла кільком сотням приїжджих влаштуватися в Бранденбурзі, що неподалік Берліна. "Я говорю їм, що це хороша можливість показати дітям Європу і познайомитися з європейськими звичаями, - пояснює вона, - а потім забрати цей спосіб життя із собою, щоб побудувати кращу Україну".

Племінник Вальдовської Арсеній Шатро, який приїхав до Бранденбурга в середині 2022 року, мріє про два паспорти та відкритий кордон. "Я хочу їздити туди і назад, - каже він, - працюючи в Європі, але маючи всі права та обов'язки громадянина України".

Зрештою, виробляти рішення Європі та Україні доведеться спільно. Європейські політики можуть допомогти, субсидуючи поїздки на батьківщину та надаючи невеликі кошти репатріантам. А Україна має запропонувати цілу серію стимулів: від стипендій до безвідсоткових кредитів та початкового капіталу для нового бізнесу. Проте у довгостроковій перспективі найважливішою приманкою будуть не якісь особливі пільги. Українці за кордоном найбільше хочуть того ж, за що борються усі громадяни цієї країни. Їм потрібна безпечна, незалежна, демократична Україна з економікою, що динамічно розвивається.

The Wall Street Journal , США