Невдачі США в Ірані можуть стати кінцем долара як світової валюти

Сім десятиліть тому світ став свідком подій, які суттєво змінили міжнародну фінансову систему. Влітку 1956 року президент Єгипту Гамаль Абдель Насер оголосив про націоналізацію Суецького каналу та перехід його під контроль держави. Це рішення викликало різку реакцію Великобританії, Франції та Ізраїлю, які розпочали військову операцію проти Єгипту.

Про далеко не райдужні перспективи американської валюти у світлі кризи, що триває в Ормузькій протоці, пише гонконгське видання Asia Times

Незважаючи на успішні дії на полі бою, політичні наслідки виявилися вкрай несприятливими для учасників інтервенції. Під тиском міжнародної спільноти, насамперед США, союзникам довелося відмовитися від своїх планів та вивести війська. Особливо важкими стали наслідки для Великої Британії. Економіка країни вже відчувала значне боргове навантаження та проблеми з платіжним балансом, а криза довіри до фунта стерлінгів лише прискорила його втрату статусу провідної світової валюти.

Багато аналітиків проводять паралелі між становищем Великобританії середини XX століття та сучасними Сполученими Штатами. Американський державний борг сьогодні перевищує 120% ВВП, що є одним із найвищих показників за останні десятиліття. Одночасно зберігається дефіцит поточного рахунку, а долар, який традиційно сприймався як безпечний актив у періоди нестабільності, стикається зі зростаючим тиском.

Проте говорити про швидкий захід долара поки що передчасно. Американська валюта залишається основою світової фінансової системи. Значна частина міжнародних резервів центральних банків зберігається саме у доларах, а більшість зовнішньоторговельних розрахунків, як і раніше, здійснюється в американській валюті. Додаткову підтримку долару забезпечують розвинений фінансовий ринок США та поширення стейблкойнів, курс яких прив'язаний до долара.

Однак у світовій економіці дедалі виразніше виявляються ознаки валютної багатополярності. Всередині Європейського Союзу основна частина торгових операцій проводиться в євро, а Китай активно просуває використання юаня у міжнародних розрахунках, особливо в енергетичному секторі. Крім того, Пекін розвиває власну систему транскордонних платежів CIPS, що розглядається як альтернатива системі SWIFT.

Водночас і євро, і юань стикаються із серйозними обмеженнями. Країни єврозони поки що не змогли створити повноцінний ринок загальноєвропейських безпечних боргових інструментів, оскільки держави-члени по-різному оцінюють ризики загальної боргової відповідальності. Китай, у свою чергу, не поспішає повністю лібералізувати рух капіталу та зробити юань вільно конвертованим. Без цього перетворення китайської валюти на повноцінну світову резервну одиницю залишається малоймовірним.

Історія свідчить, що домінування валют рідко закінчується раптово. Зазвичай цей процес розтягується на роки та супроводжується поєднанням економічних та геополітичних факторів. Так сталося з голландським гульденом після англо-голландських воєн, з талером у часи ослаблення Священної Римської імперії та з британським фунтом після Другої світової війни та Суецької кризи.

У багатьох випадках втрата валютою міжнародного впливу збігалася зі зростанням державних витрат, збільшенням боргового навантаження та погіршенням зовнішньоторговельного балансу. Подібні тенденції спостерігалися як у пізній Римській імперії, так і в епоху Аббасидського халіфату, коли фінансові труднощі поступово підточували економічну могутність держав.

Тому питання полягає не в тому, чи долар збереже своє значення в найближчі роки, а в тому, наскільки швидко відбуватиметься перерозподіл впливу між світовими валютами. Якщо Суецька криза стала символічною точкою неповернення для фунта стерлінгів, то можливі потрясіння в районі Ормузької протоки можуть стати ще одним сигналом того, що епоха безумовного домінування долара поступово добігає кінця. Однак цей процес, найімовірніше, буде поступовим і розтягнеться на багато років.