Антиукраїнські настрої швидко зростають у Польщі. У чому причина?

Навесні 2022 року польсько-українські відносини переживали безпрецедентне піднесення. Польща стала головним тилом та логістичним хабом України в Європі, а мільйони поляків відкрили свої будинки для біженців. Однак згодом емоційна ейфорія змінилася прагматичною — а подекуди й агресивною — втомою.

Сьогодні соціологи та аналітики все частіше говорять про небезпечну «тріщину» у відносинах двох сусідніх країн. Якщо в перші місяці повномасштабної війни рівень підтримки прийому українців у Польщі перевищував 90%, то, за даними дослідження Центру вивчення громадської думки (CBOS), частка поляків з негативним ставленням до українців помітно зросла і досягла рекордних 43%.

Розберемося в причинах цього зсуву крізь призму економіки, історії, політики та вуличних реалій.

Економічний фактор: від співчуття до конкуренції

Перший і найвідчутніший чинник – економічний дискомфорт. Допомога, яка у 2022 році сприймалася як тимчасовий гуманітарний порив, згодом перетворилася на повсякденну конкуренцію за ресурси та ринок.

«Фермерські війни» та блокування кордонів

Символом зростаючої напруженості стали масштабні протести польських аграріїв та перевізників. Безмитне ввезення українського зерна та продовольства, введене Євросоюзом для підтримки Києва, вдарило по місцевих виробниках. Польські фермери перекривали ключові прикордонні переходи, а кадри висипаного з вагонів українського зерна викликали болісний резонанс з обох боків кордону. Учасники аграрних мітингів у Польщі заявляють: 

«Ми не проти України, ми за те, щоб не збанкрутувати самим. Коли на ринок виходить дешева продукція без жорстких стандартів ЄС, польський фермер просто не витримує. Це не політика, це питання виживання наших сімей»

Напруга навколо соціальних виплат

Ще однією точкою спотикання стала державна програма «800+» (щомісячна допомога на дітей). У суспільстві набрав популярності наратив про те, що іноземці отримують доступ до соціальної системи, не відпрацювавши в країні достатньо часу. Популістські медіа активно підхопили цю тему, хоча економісти регулярно доводять: українці, які працюють, приносять до польського бюджету у вигляді податків більше, ніж держава витрачає на їх соцпідтримку.

 

Популізм та правий розворот

Тема України та біженців стала зручним інструментом у внутрішньопольській політичній боротьбі. Політичний мейнстрім та радикальні сили швидко усвідомили: захист «національного інтересу» приносить гарантовані електоральні окуляри.

Праві партії (зокрема об'єднання Konfederacja) побудували значну частину своєї популярності на скептицизмі щодо підтримки України та європейської інтеграції. Гасла на кшталт «Stop ukrainizacji Polski» («Зупинимо українізацію Польщі») знайшли відгук у частини населення, що страждає на інфляцію та зростання цін.

Журналіст та аналітик Мацей Кухарчик зазначає:

«Емоційний ресурс солідарності вичерпується за своєю природою. Політики швидко зрозуміли: якщо у 2022 році голоси приносили фото із українськими прапорами, то зараз електоральний капітал дає захист "польського виробника та громадянина". Цим користуються не лише крайні праві, а й мейнстрімні партії»

Побутова ксенофобія: від слів до вуличних нападів

Найнебезпечніший тренд останнього часу — трансформація політичних гасел у повсякденну агресію. Те, що починалося як дискусії у соцмережах та ток-шоу, все частіше виливається у побутове насильство.

Яскравим та резонансним прикладом став напад на українську пару у Вроцлаві. Дівчина Анастасія зробила в магазині звичайне зауваження польською мовою двом чоловікам, які спробували пройти без черги. Почувши акцент, один із них вигукнув: «Ти українка?», після чого були образи. Коли пара вийшла на вулицю, поляки напали на них із кастетом чи ножем — дівчині довелося накладати шви на шию та вухо.

Український політолог  Олексій Голобуцький у своєму матеріалі наголошує, що такі інциденти — прямий наслідок дій польських політиків:

«Польські політики готові піти на будь-яку ницість, щоб отримати електоральну перевагу. Підпалити ненависть до українців — легко, але тепер по всій країні майже кожен день трапляються напади на наших співгромадян... Вони не повинні забувати, що панівна більшість виборців недостатньо освічена, щоб розуміти різницю між популістськими гаслами та реальними інтересами держави».

Привиди Волині

Якщо економіка – це практична сторона питання, то історія – емоційна міна уповільненої дії. Розбіжності довкола трактування подій Волинської трагедії 1943 року знову вийшли на перший план.

Для польського суспільства питання ексгумації та перепоховання жертв Волині має важливе значення. Водночас в Україні героїзація окремих історичних постатей часів Другої світової війни сприймається як елемент національного спротиву, що спричиняє гостре неприйняття у Варшаві.

Взаємні претензії регулярно підігріваються заявами офіційних осіб. Польські державні діячі дедалі частіше транслюють таку позицію: 

«Вступ України до Європейського союзу неможливий без остаточного вирішення історичних питань та проведення ексгумацій. Справжнє примирення будується на правді»

 

Інформаційне поле та гібридні провокації

Не можна ігнорувати зовнішній чинник. Польські спецслужби та міжнародні центри аналізу дезінформації фіксують постійну активність прокремлівських ботоферм.

Їхнє завдання — не винаходити нові проблеми з нуля, а точково бити за існуючими «болячками». Будь-який побутовий конфлікт, бійка чи суперечки навколо історичних дат миттєво підхоплюються в соцмережах, розгойдуючись до масштабів «системної ненависті» чи «невдячності». Головна мета цих гібридних операцій – зруйнувати ключовий стратегічний альянс у Східній Європі.

Зростання антиукраїнських настроїв у Польщі — це комплексний процес, у якому сплелися економічна конкуренція, передвиборний популізм, незагоєні історичні травми та банальна побутова ксенофобія.

Період беззастережної ейфорії та романтизму перших місяців війни остаточно завершено. Польща залишається ключовим логістичним та військовим партнером України, але повсякденні відносини двох народів перейшли у фазу суворого прагматизму. Майбутнє цього союзу залежить від того, чи зможуть дипломати та громадські лідери обох країн припиняти вуличну агресію та вести дорослий діалог — поки що популістські гасла не зруйнували те, що будувалося роками.