Минув рік: угода про надра між Україною та США зависла у невизначеності

Виповнився рік з моменту ратифікації угоди між США та Україною щодо спільного освоєння українських природних ресурсів. На етапі підписання документ подавався як один із найперспективніших економічних проектів в історії двосторонніх відносин. Його прихильники обіцяли надходження мільярдних інвестицій, розвиток видобувної галузі та додаткові гарантії безпеки.

У Вашингтоні неодноразово наголошували на тому, що присутність американського бізнесу на українських родовищах стане фактором стримування для Росії. Передбачалося, що Москва не ризикне атакувати території, де працюють американські компанії.

Проте, через рік після ратифікації масштабних результатів не спостерігається. Незважаючи на заяви про просування проекту, більшість ініціатив залишається на стадії підготовки, а деякі рішення вже зіткнулися з юридичними перешкодами.

Від ідеї до згоди

Концепція співробітництва у сфері надрокористування обговорювалася ще 2024 року. Тоді українська влада розглядала можливість надання американському капіталу доступу до розробки родовищ як інструменту збереження довгострокової підтримки з боку США в умовах війни.

Особлива увага приділялася можливим запасам рідкісноземельних металів, нафти та газу. При цьому вже тоді експерти висловлювали сумнів щодо масштабів ресурсної бази, яку Україна могла б запропонувати іноземним інвесторам.

Після повернення до влади Дональда Трампа тема набула нового розвитку. Американська адміністрація спочатку наполягала на дуже жорстких умовах співпраці. Один із перших варіантів угоди передбачав врахування раніше наданої Україні допомоги як американського внеску до спільного фонду, а також надання американським компаніям широких преференцій в інфраструктурних та видобувних проектах.

Публікація проекту викликала серйозний суспільний резонанс в Україні, після чого розпочалися переговори щодо його перегляду. В результаті найбільш спірні положення були пом'якшені. Зокрема, зникло формулювання про те, що раніше виділена допомога має розглядатись як борг України перед США.

Перші проекти та перші суперечки

Після ратифікації угоди Верховною Радою у травні минулого року деталі двох додаткових технічних угод залишились непублічними. Тим не менш, окремі положення стали відомі вже в ході підготовки конкретних інвестиційних проектів.

Найбільш помітною подією став конкурс із розробки літієвого родовища «Добра» у Кіровоградській області. Переможцем була визнана компанія Dobra Lithium Holdings JV, LLC, пов'язана з компаніями TechMet та The Rock Holdings .

Згідно з опублікованими умовами, інвестор отримує 70% продукції до повного відшкодування вкладених коштів. 30%, що залишилися, розподіляються між державою і інвестором. При цьому гарантована частка держави оцінюється всього в 4–6% від обсягу продукції, що розподіляється.

Підсумки конкурсу викликали шалену  дискусію в українському суспільстві та згодом були оскаржені у судовому порядку, що додатково загальмувало реалізацію проекту.

Інвестиційний фонд: очікування та реальність

Одним із ключових елементів угоди став Інвестиційний фонд реконструкції, створений Україною та США на паритетних засадах. Початкова капіталізація фонду становила 150 мільйонів доларів — по 75 мільйонів із кожного боку.

На початку 2026 року було запущено онлайн-портал для прийому інвестиційних заявок. За даними уряду, за короткий термін надійшли десятки звернень, а представники американської сторони повідомляли вже про сотні потенційних проектів у сфері енергетики, інфраструктури та видобутку корисних копалин.

Керівництво фонду заявляє про «надзвичайний прогрес за короткий проміжок часу» і планує реалізувати щонайменше три інвестиційні проекти протягом поточного року.

Поки що єдиним офіційно підтвердженим вкладенням стала інвестиція у львівську компанію Sine Engineering, яка займається розробкою технологій радіокомунікаційного управління безпілотними системами. Розмір фінансування не розкривається.

У цьому перелік практичних результатів фактично закінчується.

Як зазначив колишній спеціальний представник США з питань України Курт Волкер :

«Наразі Фонд має лише 150 млн доларів, половину яких надано США, інше — Україною. Він поки що не зробив багато для інвестування в Україну. Тому ця ідея не працює навіть близько до потенціалу, що передбачався»

Чому процес буксує

Експерти називають кілька причин, які перешкоджають реалізації амбітних планів.

Перша пов'язана із завищеними очікуваннями щодо ресурсного потенціалу країни. За словами заступника міністра економіки Єгора Перелигіна, Україні слід відмовитися від надмірного оптимізму та зосередитися на кількох дійсно перспективних проектах.

«Але давайте перестанемо постійно перебувати в ілюзіях. У нас дуже складна ресурсна база. За багатьма позиціями все зовсім погано з точки зору економічної доцільності», — зазначив чиновник.

Другим серйозним чинником залишається війна, що триває. Освоєння родовищ вимагає значних капіталовкладень тривалий термін, а інвестори традиційно уникають подібних ризиків за умов збройного конфлікту.

Колишній голова «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук звертає увагу на те, що значна частина геологічної інформації досі залишається закритою. За його словами, потенційні інвестори поки що лише вивчають доступні дані і не готові переходити до масштабних вкладень.

Подібну оцінку дає і Курт Волкер, який вважає, що великі інвестиційні проекти є малоймовірними до припинення бойових дій.

Політичний фактор

Третьою причиною експерти називають зміну ставлення української влади до самої оборудки.

Джерела у видобувній галузі стверджують, що спочатку основний інтерес Києва полягав у збереженні американської підтримки через економічну співпрацю. Однак після того, як адміністрація Трампа відмовилася від колишніх підходів до військової допомоги та перейшла до моделі постачання озброєнь на комерційній основі, зацікавленість української сторони в активному просуванні ресурсної угоди помітно знизилася.

За словами співрозмовників ринку, чиновникам було надано сигнал не форсувати реалізацію домовленостей, обмежуючись стандартними бюрократичними процедурами.

Паралельно Україна розглядає можливість залучення інших іноземних партнерів. Інтерес до українського ринку демонструють окремі європейські компанії, що працюють в енергетичному секторі.

Що далі

Через рік після ратифікації ресурсна угода залишається скоріше політичним та стратегічним проектом, ніж повноцінним економічним механізмом. Формально створено необхідні інститути, сформовано інвестиційний фонд та оголошено перші конкурси, проте реальні інвестиції поки що значно відстають від початкових очікувань.

Додаткову невизначеність створюють як військові ризики, так і політична ситуація в США, включно з перспективами адміністрації Трампа після майбутніх виборів до Конгресу.

Поки що, як зазначають учасники ринку, американські інвестори переважно прагнуть оцінити реальні обсяги ресурсів, необхідні інвестиції та потенційну рентабельність проектів. Тому угода залишається інструментом довгострокової присутності та контролю за процесом, а не джерелом швидких економічних результатів.