«Втома від війни» та скандали у владі: повний текст резонансної статті у Time

Влпливовий американський журнал Time опубліковав статтю  про перспективи війни в Україні в світлі останного візиту президента України Володимира  Зеленського  до США. Стаття викликала великий резонанс як у Сполучених  Штатах, так і в Україні.

Володимир Зеленський запізнювався.

Запрошення на його виступ у будівлі Національного архіву США отримали кілька сотень людей, зокрема лідери Конгресу і високопоставлені представники адміністрації [президента США Джо] Байдена. Виступ, який мав стати головною подією візиту Зеленського наприкінці вересня, дав би йому шанс надихнути США на подальшу підтримку в боротьбі з Росією ораторським мистецтвом, якого світ звик очікувати від президента України воєнного часу. Але все пішло не так, як гадалося.

Того дня Зеленський затримався більш ніж на годину через зустрічі в Білому домі та Пентагоні. Нарешті прибувши для виступу о 18:41, він мав відсторонений і збуджений вигляд. Його дружина, перша леді Олена Зеленська, яка стояла поруч із ним на сцені, передала його послання про стійкість, а його власна промова видалася неприродною, немов він хотів якнайшвидше закінчити. Якоїсь миті, роздаючи медалі після виступу, він попросив організаторів пришвидшитись.

Пізніше він пояснив, що тієї ночі відчував втому не тільки від викликів лідерства воєнного часу, а й від постійної необхідності переконувати союзників у тому, що з їхньою допомогою Україна може перемогти.

«Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я. Ніхто», — сказав Зеленський в інтерв'ю Time після візиту.

За його словами, переконання в цьому союзників України «забирає всю твою силу, всю твою енергію. Розумієте? Забирає стільки всього».

Стає дедалі важче. На 20-му місяці [повномасштабної — ред.] війни близько п’ятої частини території України залишається під російською окупацією. Десятки тисяч солдатів і цивільних загинули, і Зеленський під час своїх візитів відчуває, що інтерес до війни у світі ослаб. Так само, як і рівень міжнародної підтримки.

«Найстрашніше, що частина світу звикла до війни в Україні. Втома від війни накриває як хвиля. Це видно у США, у Європі. І ми бачимо, що щойно вони починають трохи втомлюватися, для них це стає як шоу: „Я не можу дивитися цей повтор вдесяте“», — сказав він.

У США громадська підтримка допомоги Україні знижувалася вже кілька місяців, і візит Зеленського не зміг її оживити. За даними опитування агентства Reuters, проведеного незабаром після візиту Зеленського, близько 41% американців хочуть, щоб Конгрес поставив Києву більше зброї - порівняно з 65% у червні, на початку масштабного українського контрнаступу. Наступ іде болісними темпами і супроводжується величезними втратами, через що Зеленському ще важче переконувати партнерів, що перемога близька. Після початку війни в Ізраїлі серйозною проблемою стало саме збереження уваги світової громадськості до України.

Time вирушив за президентом України та його командою в Київ після візиту до Вашингтона, сподіваючись зрозуміти, як вони відреагують на отримані сигнали, особливо на наполегливі заклики до Зеленського боротися з корупцією у власному уряді та на згасання ентузіазму до війни, якій не видно кінця. У свій перший день у Києві я запитав представника оточення президента, як той почувається. Ні секунди не вагаючись, він відповів: «Злиться».

Його звичний блиск оптимізму, почуття гумору, вміння розбуркати нараду в командному центрі жартом або дотепним коментарем, — нічого з цього на другий рік повномасштабної війни не залишилося.

«Зараз він приходить, отримує інформацію, віддає накази і йде», — сказав один із давніх членів його команди.

Інший розповів, що Зеленський насамперед відчуває, ніби західні союзники його зрадили. Вони не дали йому засобів для перемоги у війні - лише для виживання.

Але його переконання не змінилися. Попри нещодавні невдачі на полі бою, він не має наміру здаватися або просити про мир. Навпаки, його віра в остаточну перемогу України над Росією загартувалася до такої міри, що турбує деяких його радників, — стала непохитною і межує з месіанством.

«Він сам себе обманює», — з розчаруванням сказав мені один із його найближчих помічників. «У нас не залишилося варіантів. Ми не перемагаємо. Але спробуйте сказати йому про це».

За словами деяких помічників, упертість Зеленського шкодить зусиллям їхньої команди зі створення нової стратегії, нового послання. Під час обговорення майбутнього війни одна тема залишається закритою — можливість переговорів з Росією про мирну угоду. Судячи з останніх опитувань, більшість українців відкидають такий крок, особливо якщо він означатиме втрату будь-яких окупованих територій.

Зеленський так само категорично проти навіть тимчасового перемир’я.

«Для нас це означає, що ми залишимо цю криваву рану майбутнім поколінням. Можливо, це заспокоїть деяких людей у нашій країні, та й за її межами, принаймні тих, хто хоче зам’яти справу за всяку ціну. Але для мене це проблема, тому що ми залишаємося з цією вибуховою силою. Ми тільки відкладаємо детонацію», — сказав мені президент.

Зараз він має намір виграти війну на українських умовах і змінює тактику, щоб цього домогтися. Усвідомлюючи, що потік західної зброї може з часом вичерпатися, Україна нарощує виробництво безпілотників і ракет, які використовують для атак на російські логістичні маршрути, командні центри і склади боєприпасів далеко за лінією фронту. Росія відповідає на це новими бомбардуваннями мирного населення і новими ракетними ударами по інфраструктурі, яка потрібна Україні, щоб забезпечити тепло і світло в будинках взимку.

Зеленський називає це війною воль і побоюється, що, якщо росіян не зупинити в Україні, бойові дії вийдуть за її межі.

«Я давно живу з цим страхом. Третя світова війна може початися в Україні, продовжитися в Ізраїлі, звідти перейти в Азію, а потім спалахнути деінде», — сказав він.

Таким було його послання у Вашингтоні: допоможіть Україні зупинити війну, поки вона не поширилася, поки не стало запізно. Він побоюється, що його аудиторія перестала слухати.

Під час попереднього візиту Зеленського наприкінці 2022 року у Вашингтоні приймали його як героя. За кілька днів до Різдва Білий дім відправив по нього літак ВПС США, який забрав президента на сході Польщі та доправив на об'єднану базу Ендрюс неподалік столиці США в супроводі літака-розвідника НАТО та винищувача F-15 Eagle. Виступаючи на спільному засіданні Конгресу того вечора, Зеленський оголосив, що Україна перемогла Росію «у боротьбі за уми світу».

Я слухав його промову з балкона і нарахував 13 разів, коли Зеленському аплодували стоячи, після чого кинув рахувати. Один сенатор сказав мені, що за три десятиліття роботи на Капітолійському пагорбі не пам’ятає жодного випадку, коли іноземний лідер отримував би такий захоплений прийом. Кілька правих республіканців відмовилися вставати або аплодувати Зеленському, але протягом усього минулого року його підтримка обома партіями превалювала.

Цього разу атмосфера змінилася. Допомога Україні стала каменем спотикання в суперечках про федеральний бюджет [США]. Один із зовнішньополітичних радників Зеленського у вересні закликав його відмовитися від поїздки, попереджаючи, що атмосфера занадто несприятлива. Лідери Конгресу не дозволили Зеленському виступити з публічним зверненням на Капітолійському пагорбі. Його помічники намагалися організувати його особистий виступ на Fox News та інтерв'ю з Опрою Вінфрі. Ні те, ні інше не вдалося.

Натомість уранці 21 вересня Зеленський зустрівся з тодішнім спікером Палати представників Кевіном Маккарті, а потім вирушив у стару залу Сенату, де законодавці влаштували йому допит за зачиненими дверима. Більшість традиційних критиків Зеленського на засіданні сиділи мовчки, а сенатор Тед Круз прийшов із запізненням більш ніж на 20 хвилин. Демократи, зі свого боку, хотіли зрозуміти, в якому напрямку рухається війна і як сильно Україна потребує підтримки США.

«Вони прямо запитали мене: що буде, якщо ми не передамо вам допомогу?» — згадує Зеленський. «А буде те, що ми програємо».

Виступ Зеленського справив глибоке враження на деяких присутніх законодавців. Ангус Кінг, незалежний сенатор від штату Мен, згадав, як український лідер сказав своїм слухачам: «Ви віддаєте гроші. Ми віддаємо свої життя». Але цього виявилося недостатньо. За десять днів Конгрес ухвалив законопроєкт, щоб тимчасово запобігти шатдауну. Допомоги для України в ньому не було.

Коли Зеленський повернувся в Київ, уже настали осінні холоди, і його помічники намагалися швидше підготуватися до другої зими [повномасштабного] вторгнення. Російські атаки на українську інфраструктуру призвели до пошкодження електростанцій і частин електромережі, через що вона потенційно не зможе задовольнити різкі стрибки попиту під час зниження температури. Три високопоставлені чиновники, відповідальні за вирішення цієї проблеми, сказали мені, що цієї зими відключення, найімовірніше, будуть серйознішими, а реакція населення України не буде такою поблажливою.

«Минулого року люди звинувачували росіян. Цього разу вони звинувачуватимуть нас у тому, що ми недостатньо підготувалися», — сказав один із них.

Морози також ускладнять просування військ, заморозивши лінію фронту щонайменше до весни. Але Зеленський відмовився з цим миритися.

«Заморозити війну, на мою думку, означає її програти», — сказав він.

Його радники попередили мене, що до настання зими слід очікувати масштабних змін у військовій стратегії та серйозних перестановок у команді президента. За їхніми словами, доведеться звільнити щонайменше одного міністра, а також генерала, який відповідає за контрнаступ, щоб забезпечити відповідальність за повільне просування України на фронті.

«Ми не просуваємося вперед», — сказав один із близьких помічників Зеленського. За його словами, деякі фронтові командири стали відмовлятися виконувати накази про наступ, навіть якщо вони надходили безпосередньо з Офісу президента.

«Вони хочуть просто сидіти в окопах і тримати оборону. Але так війну не виграти», — сказав він.

Коли я згадав про ці заяви в розмові з одним із високопоставлених офіцерів, він сказав, що деякі командири практично не мають вибору і не можуть не підкорятися наказам згори.

За його словами, на початку жовтня політичне керівництво в Києві зажадало провести операцію з «повернення» міста Горлівки — стратегічного форпосту на сході України, який росіяни утримують і запекло захищають вже майже десять років. У відповідь пролунало запитання: чим?

«У них немає ні людей, ні зброї. Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?» — сказав офіцер.

У деяких родах військ нестача особового складу стала навіть більш гострою за дефіцит озброєнь і боєприпасів. Один із близьких помічників Зеленського сказав мені, що навіть якщо США та їхні союзники передадуть Україні всю обіцяну зброю, «у нас немає людей, які будуть її використовувати».

Від самого початку вторгнення Україна відмовляється публікувати офіційні дані про кількість загиблих і поранених. Але, за американськими та європейськими оцінками, кількість загиблих давно перевищила 100 тисяч осіб з кожного боку. Війна так підірвала лави ЗСУ, що військкомати змушені призивати більш дорослих людей, а середній вік солдата в Україні зараз становить 43 роки.

«Це вже дорослі чоловіки, які й без цього мають проблеми зі здоров’ям. Це Україна, не Скандинавія», — сказав близький помічник Зеленського.

На початку [повномасштабного] вторгнення картина була інакшою. Територіальні сили оборони повідомляли, що в перші десять днів повномасштабної війни прийняли 100 тисяч новобранців. Масову мобілізацію частково підживлювали оптимістичні прогнози деяких високопосадовців про те, що Україна виграє війну за кілька місяців, а то й тижнів.

«Багато людей думали, що зможуть ненадовго записатися в армію і взяти участь у героїчній перемозі», — сказав другий член президентської команди.

Зараз призов в армію значно знизився. У міру активізації призовної кампанії по всій країні в соціальних мережах почали ширитися історії про те, як співробітники [територіальних центрів комплектування] знімають людей з потягів і автобусів і відправляють на фронт. Іноді ті, хто має гроші, хабарями «купують» собі звільнення від служби, найчастіше — за медичними показаннями. До кінця літа такі факти корупції в системі [ТЦК] стали настільки поширеними, що 11 серпня Зеленський звільнив начальників військкоматів в усіх областях країни.

Рішення мало продемонструвати його прихильність боротьбі з корупцією. Однак, за словами високопоставленого військового, такий крок вийшов боком — без керівництва призов практично зупинився, а звільнених чиновників виявилося важко замінити, почасти тому, що репутація військкоматів була заплямована.

«Кому потрібна така робота?» — запитує офіцер. «Це все одно що повісити на спину табличку з написом: „Корупція“».

За останні місяці проблема корупції загострила стосунки Зеленського з багатьма його союзниками. Перед його візитом у Вашингтон Білий дім підготував список антикорупційних реформ, які мала провести Україна. Один із помічників, який відвідував із Зеленським США, розповів мені, що пропозиції стосувалися верхівки ієрархії держави.

«Це були не пропозиції», — сказав інший радник президента. «Це були умови».

Зеленський вжив низку кардинальних заходів, щоб розсіяти побоювання США. На початку вересня він звільнив міністра оборони Олексія Резнікова, члена свого найближчого оточення, який потрапив під пильну увагу у зв’язку з корупцією в його міністерстві. Два радники президента сказали мені, що особисто він не був причетний до корупції.

«Але він не зміг забезпечити порядок у своєму міністерстві», — сказав один із них, вказуючи на завищені ціни, за якими Міністерство оборони оплачувало такі товари, як зимові куртки для солдатів і яйця.

У міру поширення новин про ці скандали президент дав своїм співробітникам сувору вказівку не давати жодного приводу звинуватити їх у збагаченні. «Нічого не купуйте. Не беріть жодних відпусток. Сидіть за столом і мовчки працюйте», — описав ці вказівки один зі співробітників.

Деякі співробітники Офісу середньої ланки поскаржилися мені на бюрократичний параліч і падіння морального духу через посилену увагу до їхньої роботи.

За їхніми словами, стандартна зарплата в Офісі президента — близько 1000 доларів на місяць (36,3 тис. грн) або 1500 доларів на місяць (54,5 тис. грн) для більш високопоставлених співробітників, що значно менше, ніж вони могли б заробляти в приватному секторі.

«Ми спимо в кімнатах розміром 2 на 3 метри — приблизно як у тюремній камері», — так глава Офісу президента Андрій Єрмак описав бункер, що став домівкою для Зеленського та кількох його довірених осіб від самого початку вторгнення.

«Ми тут не живемо на широку ногу. Цілий день, щодня ми зайняті боротьбою в цій війні», — сказав він мені у своєму кабінеті.

На тлі тиску на Україну через корупцію, я, можливо, наївно вважав, що чиновники двічі подумають, перш ніж брати хабарі або привласнювати державні кошти. Але коли на початку жовтня я сказав про це одному з провідних радників президента, він попросив мене вимкнути диктофон, щоб говорити вільніше.

«Саймоне, ви помиляєтеся. Люди крадуть як востаннє», — сказав він.

Чиновників не «налякало» навіть звільнення міністра оборони, додав він, оскільки чистки [у відомстві] затягнулися. Ще в лютому Зеленського попередили, що в міністерстві процвітає корупція, але він зволікав більше ніж пів року, багаторазово даючи союзникам шанс розв’язати проблеми за зачиненими дверима або відбутися поясненнями. На той час, як він перед своїм візитом у США почав діяти, «було вже запізно», сказав інший високопоставлений радник президента. Західні союзники України вже знали про скандал. Солдати на фронті почали відпускати непристойні жарти про «яйця Резнікова» — нову метафору корупції.

«Репутаційної шкоди вже було завдано», — сказав радник.

Зеленський у відповідь на моє запитання про цю проблему визнав її серйозність і те, що вона загрожує моральному духу України та її відносинам із зарубіжними партнерами. Він запевнив мене, що боротьба з корупцією серед його головних пріоритетів. Він також висловив думку, що деякі іноземні союзники зацікавлені роздмухувати проблему, оскільки це дає їм привід припинити фінансову підтримку.

 «Неправильно, щоб вони прикривали свою нездатність допомогти Україні, кидаючись цими звинуваченнями», — сказав він.

Але деякі з цих звинувачень важко заперечувати. У серпні розслідувачі українського видання Bihus.Info опублікували викривальну статтю про головного радника Зеленського з питань економічної та енергетичної політики Ростислава Шурму. З неї стало відомо, що у Шурми, колишнього керівника в енергетичній галузі, є брат — співвласник двох компаній, що займаються сонячною енергетикою і мають електростанції на півдні України. Навіть після того, як росіяни окупували цю частину країни, відрізавши її від української енергосистеми, компанії далі отримували державні виплати за виробництво електроенергії.

Незалежне антикорупційне відомство НАБУ після публікації відкрило кримінальну справу щодо Шурми та його брата, що стосується розкрадань. Однак Зеленський не усунув свого радника з посади. Натомість наприкінці вересня Шурма увійшов до складу делегації президента у Вашингтоні, і я бачив, як він обмінювався рукостисканнями з високопоставленими законодавцями та чиновниками з адміністрації Байдена.

Незабаром після повернення Шурми в Київ я прийшов до нього в кабінет на другому поверсі Офісу президента. За 11 місяців з моменту мого останнього візиту атмосфера всередині комплексу змінилася. Київ отримав нові системи ППО, зокрема американські ракети Patriot, що знизило ризик ракетного удару по офісу Зеленського, тому з багатьох підвіконь зняли мішки з піском. У коридорах було так само темно, але їх вже не патрулювали солдати з автоматами, а їхні каремати і спорядження зникли. Деякі помічники президента, зокрема й Шурма, переодяглися з військового в цивільне.

Сидячи зі мною у своєму кабінеті, Шурма сказав, що звинувачення на його адресу є частиною політичної атаки, оплаченої одним із внутрішніх ворогів Зеленського.

«Вкинули шматок л**на», — сказав він, чистячи перед своєї білої накрохмаленої сорочки. «А тепер ми змушені пояснювати, що чисті».

Здавалося, його не турбує, що його брат — великий гравець у галузі, яку курирує Шурма. Навпаки, він майже пів години намагався переконати мене в тому, що після війни на відновлювані джерела енергії чекає золота лихоманка.

Можливо, припустив я, на тлі всіх побоювань через корупцію в Україні Шурмі, який перебуває під слідством у справі про розкрадання, варто було б піти у відставку або принаймні пересидіти поїздку Зеленського у Вашингтон удома. У відповідь він знизав плечима.

«Якщо ми так вчинимо, завтра під прицілом опиняться всі члени команди», — сказав він. «Політика повернулася, і в цьому вся проблема».

За кілька хвилин Шурмі надійшло термінове повідомлення, яке змусило його перервати нашу бесіду. Президент скликав старших помічників на нараду у своєму кабінеті. Зазвичай вранці понеділка команда Офісу збиралася на стратегічну нараду, на якій складали план дій на тиждень. Але цього разу все було інакше. За вихідні палестинські терористи жорстоко вбили сотні мирних жителів на півдні Ізраїлю, що змусило ізраїльський уряд запровадити блокаду сектору Гази й оголосити війну руху ХАМАС. Зеленський із помічниками намагалися зрозуміти, чим обернеться для них ця трагедія, скупчившись навколо столу.

«У мене голова йде обертом», — сказав мені один із них, залишаючи нараду пообіді. «Зараз все розвиватиметься дуже швидко».

З перших днів російського вторгнення головним пріоритетом Зеленського і, можливо, його головним внеском в оборону країни було привернення уваги до України та згуртування демократичної світової спільноти навколо її боротьби. З початком війни в Ізраїлі обидва ці завдання значно ускладнилися. Увага союзників України у США та Європі, а також світових ЗМІ, швидко переключилася на сектор Гази.

«Це логічно», — сказав мені Зеленський. «Звичайно, ми програємо від подій на Близькому Сході. Там гинуть люди, і потрібна допомога всього світу, щоб врятувати життя, врятувати людство».

Зеленський хотів допомогти. Після екстреної наради з помічниками він звернувся до ізраїльського уряду по дозвіл відвідати їхню країну на знак солідарності. Наступного тижня ізраїльські ЗМІ опублікували відповідь: «Час ще не настав».

За кілька днів президент Байден спробував вийти з глухого кута, свідком якого Зеленський став на Капітолійському пагорбі. Замість того, щоб запропонувати Конгресу для голосування ще один окремий пакет допомоги Україні, Байден об'єднав його з іншими пріоритетами, зокрема, з підтримкою Ізраїлю та охороною кордону США і Мексики. Загальна сума пакета — 105 млрд доларів, з яких 61 млрд доларів призначається Україні.

«Це розумна інвестиція, яка приноситиме дивіденди американській безпеці протягом багатьох поколінь», — сказав Байден.

Але це також було визнанням того, що сама по собі допомога Україні вже не має великих шансів у Вашингтоні. Коли я запитав про це Зеленського, він визнав, що у Байдена, схоже, зв’язані руки через опозицію Республіканської партії. За його словами, Білий дім досі прихильний ідеї надання допомоги Україні. Але аргументи про спільні цінності вже не мають великого впливу на американських політиків та їхніх виборців.

«Політика така. Вони зважують власні інтереси», — сказав він мені зі втомленою посмішкою.

На початку російського вторгнення місія Зеленського полягала в тому, щоб зберегти солідарність людства. Зараз його завдання ускладнилося. У своїх зарубіжних поїздках і президентських телефонних розмовах він має переконати світових лідерів у тому, що допомога Україні відповідає їхнім національним інтересам, що вона, за висловом Байдена, «принесе дивіденди». Досягти цього стає дедалі важче в міру наростання глобальних криз.

Однак, опинившись перед вибором: заморозити війну або програти її, Зеленський не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати боротьбу взимку і далі.

«Я не думаю, що Україна може дозволити собі втомитися від війни. Навіть якщо хтось відчуває втому, багато хто з нас цього не визнає», — сказав він.

Найменше за всіх — президент.

Time, США

Переклад: nv.ua