«Душа бродяги»: як виживає найкращий в Україні притулок для тварин під Миколаєвом

Чи бачили ви коли-небудь притулок для котів і собак, де панує тиша, немає гучного гавкоту, жалісного вию собак і поганого запаху? Де собаки та коти не сидять у клітках, а вільно гуляють зеленими галявинами, розважаються на власному ігровому майданчику і навіть плавають у басейні? А притулок, де тварини доглянуті, з гладкою блискучою шерстю та щасливими очима? Таке місце є. Те саме, де кинуті й скривджені, часто й поранені собаки та коти знову починають вірити людям. Це – «Душа бродяги». За документами – притулок для безпритульних тварин у селі Лупарево під Миколаєвом, а насправді – куточок щастя для хвостатих та вусатих.

Засновниця і власниця цього місця — Ольга Волкова, не любить, коли створений нею великий будинок, у якому на сьогодні живуть 65 котів і понад 70 собак, називають притулком, бо для неї це справді родина.

-Коли мені ставлять дурні питання, на кшталт: як ви прийшли до того, щоб створити притулок для тварин, мені це не подобається. Що означає, як я прийшла? Ніяк не прийшла, я просто люблю тварин, я не вважаю, що людина має право вирішувати за них, будуть вони жити чи помруть тільки тому, що вона сильніша. Ніяк я до цього не прийшла, мене просто Бог створив такою, – каже Ольга.

Зрада та відданість звучать схоже

"Душа бродяги" існує вже 15 років. За цей час через турботливі руки Ольги та її помічників пройшли тисячі тварин: поранених, скалічених морально та фізично, які потребують особливої уваги та догляду. Тут немає жодного «хвостика», який не мав би трагічної історії. Ольга пам'ятає їх усі.

-Жодної тварини немає в мене такої, яка просто сподобалася, і я її взяла. У кожного своя моторошна історія, когось зрадили, хтось був викинутий на трасу... У мене на очах із «Жигулів» викинули двох кошенят на дорогу, одне кошеня відразу потрапило під машину. Я зупинилася, перебігла дорогу, взяла це кошеня на долоню. Чесно, думала, його вже поховати. І раптом на долоні відчуваю удар серця: тук! Я хутко в машину, по газах, швидше в клініку... Мені лікар казала, що це марно, але ні, я сказала, що боротимуся за неї. Можу вам показати зараз, як Ніка виглядає – красуня, – розповідає Ольга.

Під час розмови до кухні заходить величезна біло-руда кішка: її шерсть блищить і грає на сонці. Це – Сара, пояснює Оля, найбільша кішка серед усіх, її вага майже 11 кг! У притулку вона з'явилася дуже цікаво – її принесли собаки.

-Її посадили в коробку, замотали скотчем і викинули. А я випустила собак погуляти, а вони мені тягнуть цю коробку. Я розірвала скотч - а там мала кішечка, їй приблизно два тижні було. Я її з піпетки вигодовувала. А тепер дивіться, яка «кабася», - посміхається Ольга і гладить кішку, що муркотить. - А ось Беня, у нього був перебитий хребет. Він за мною з-під магазину повз. А це Мурка, дуже ласкава кішечка. Її я з поля підібрала, між Лиманами та Галициновим. Вона замерзала, намокла під дощем, а потім ударив мороз. І вона просто кіркою вкрилася. Я думала камінь живий. Я її забрала, у неї обмороження було лап, вух, – каже Ольга.

Собак тут близько 70, їх історії Ольга теж може розповідати одну за одною. Тварини тут не лише з Миколаєва та області, а з усієї України – Одеса, Львів, Ірпінь. Ольга забирає та лікує тих, кого точно ніхто більше не візьме. Каже, що зраду часто набагато важче перенести, ніж навіть фізичні каліцтва.

-Подзвонив чоловік. Каже: мені треба віддати вівчарку кавказьку, їй 12 років, бо ми з родиною їдемо. А я йому кажу: у нас притулок переповнений, для собак місця немає, а ось ваших дітей я можу взяти. Пауза. Потім питання: це як? Я говорю: ось так! Як ви сім'єю їдете, якщо ви не всю сім'ю забираєте? Собака жила з вами 12 років, це частина вашої родини, так як же ви можете її залишити? Він мене не зрозумів, я думаю, – каже Ольга.

Але в «Душі бродяги» всі тварини отримують ще один шанс — не лише не життя, а й на любов та турботу.

Притулок будувався і розширювався, з'являлися нові вихованці. До речі, є тут навіть єнот — його Ольга викупила у циган, які готувалися віддати його мисливцям — для притравки. Для тих, хто не в курсі: притравка – це особливий вид навчання мисливських собак, яких тренують на живих тваринах з метою вироботки у них певних мисливських навичок: агресії до звіра, уміння відстежувати та утримувати його. Притравка вважається одним із найбільш жорстоких способів поводження людини з дикими тваринами.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, деякі тварини загинули внаслідок обстрілів — лінія фронту була лише за кілька кілометрів, сусіднє село Олександрівка — під окупацією. Після чергової атаки Ольга вирішила – треба евакуюватись. Так у травні 2022 року вона виїхала, щоправда, недалеко та ненадовго.

-Мені пропонували за кордон у Польщу, але з умовою: можна взяти до 5 собак. А решту куди подіти? На той момент було більше 100 собак і кілька десятків котів. Завантажила всіх у причеп і повезла. У Первомайському районі я знайшла покинутий будинок у селі Велика Мечетня, без світла та води. Попросила сусідського дідуся допомогти скласти мені піч у цьому будинку. Так я прожила там 8 місяців, доки не звільнили Херсон. Повернулися - а тут все розбито... Я знайшла будівельників, платити мені не було чим. Але я мала мікроавтобус, я віддала їм його за те, щоб відновили це все, - розповіла Ольга.

Сьогодні у притулку є велика територія для вигулу, у собак навіть є свій майданчик для ігор та басейн, де тварини із задоволенням плескаються.

Тут обладнано санітарну кімнату. Саме сюди на два тижні спочатку розміщуються тварини на карантин перед тим, як потрапляють до всіх інших. Також тут Ольга та її помічники надають допомогу хворим котам та собакам.

 Для тих, хто втратив віру

Так вийшло, що «Душа бродяги» стала справжнім порятунком не тільки для тварин, які залишилися одні, а й для людей, які опинилися на узбіччі життя.

Одного дня у ворота до Ольги постукав хлопець, який попросив дати хоч якусь роботу. Розповів, що звуть його Влад, і сам він із Херсонської області. 2014 року пішов добровольцем на фронт, пройшов Куп'янськ, Харків, Ізюм. Довоював до 2023 року, отримав кілька контузій та тяжких поранень, його списали, і виявилося, що йти йому нікуди — його будинок, мама на окупованій частині Херсонської області.

-Він прийшов до мене, каже, дай хоч якусь роботу. Я говорю: у мене немає роботи, у мене тільки притулок для тварин. Він спитав: а можна подивитися? Я впустила. Він зайшов, став навколішки, собаки до нього підбігли, він їх почав обіймати, – розповідає Ольга.

Так Влад залишився допомагати у притулку, оселився на сусідній дачі.

А згодом прийшов ще один чоловік із села Лимани — Андрій. Він просто попросив шматок хліба, розповів свою історію. Дружина померла, а сам він любить "заглянути в чарку". Працював зварювальником, добре заробляв. Повертався якось увечері додому — напали кілька людей, жорстоко побили, переламали кисті рук, пограбували. Після роздягненого викинули в річку. У несвідомому стані чоловіка прибило до берега, де його знайшли рибалки та викликали швидку. Потім тривале лікування, амнезія. Руки так і не зрослися правильно – став інвалідом. Повернувся додому — а там приліт, нічого не залишилося. Люди порадили звернутися по допомогу до сусіднього села, до Ольги. І йому знайшлося місце у «Душі бродяги».

А нещодавно з окупованої частини Херсонської області на крайній будинок Ольги вийшов обірваний, брудний і голодний підліток.

-Попросив шматок хліба та голку. Я говорю, хліб зрозуміло, зараз нагодую, а голка навіщо? А він дістає з кишені український прапор — каже, зашити треба. Я, каже, був в окупації, потім мене хотіли відправити до Росії, а я втік, два дні йшов мінними полями, через Станіслав, Олександрівку, ховався в кущах від дронів. Іти, каже, мені нема куди, мамка померла, батько не знаю де. Загалом, я залишила його у себе. За кілька днів приїхала ювенальна поліція, дільничний, ціла бригада. Хотіли його забрати до дитячого будинку, а він учепився в мене, каже: не віддавай мене! Я сказала, що лишаю його у себе. І ось так живемо: я, Влад із контузією та купою поранень, Андрій із перебитими руками і хлопчик Саша-сирота з Херсонської області, який до того ж страждає від епілепсії. Ось така компанія, – каже Ольга.

"У мене б крила виросли..."

А спочатку притулок Ольга Волкова «тягнула» зовсім одна. Свого часу, коли Ольга працювала водієм-дальнобійником і непогано заробляла, практично весь свій заробіток вкладала сюди — будувала приміщення, купувала корми та ліки. А 2021 року сталося страшне: до неї просто до притулку приїхала група невідомих і жорстоко побила. Ольга впевнена, що це послідовники відомого столичного догхантера Святогора, і їхньою метою були її собаки. Ціною свого здоров'я жінка не пустила зловмисників до тварин.

- Вони мене спитали дорогу, і я просто повернулася спиною, щоби показати. І тут був удар по голові ззаду, потім мене почали душити, я просто не встигла зорієнтуватися. Побили серйозно мене, голови, за словами лікарів, просто не було, я була чорного кольору вся… Думали, я не виживу. Після цих травм за кермо я більше не змогла сісти, довго на милицях пересувалася, – розповіла Ольга.

Після цього Ольга вже не могла працювати водієм-дальнобійником, заробіток зник, треба було якось виживати.
- Я свою фуру віддала в оренду, щоби на ці гроші утримувати притулок. І тут почалася повномасштабна війна, і туди на Новозаводську був жорсткий приліт. І мою машину просто розірвало, нічого не залишилося. Так я залишилася сама, з купою тварин, без підтримки, – каже Ольга.

Так для притулку почалися дуже важкі часи. На сьогоднішній день «Душа бродяги» виживає лише за рахунок небайдужих людей, які готові допомогти.

Одна з них — Ліана, яка сама є господаркою трьох собак, але намагається допомогти і Ользі.

-Погляньте, які тут усі тварини ласкаві та вдячні, доглянуті, це одразу кидається у вічі. Як їм не допомагати? У мене був день народження, я всіх своїх гостей попросила дарувати мені замість квітів корм для собак. Потім привезли сюди із чоловіком цілий багажник, – розповіла Ліана.

На жаль, у наш тяжкий час допомоги стало дуже мало. Навіть незважаючи на визнання міжнародної організації Animal Planet, де чітко сказали, що притулок, який знаходиться практично біля лінії фронту під Миколаєвом, — найкращий.

– 25 березня у Києві проходила міжнародна конференція, де збирали волонтерів. Я не очікувала, що мене запросять, ніколи не афішувала та не рекламувала себе, але я потрапила до числа 10 волонтерів, яких визнала ця міжнародна організація, – розповідає Ольга. - Мій притулок визнають найкращим, але, на жаль, утримувати і лікувати собак і кішок це не допомагає. З можновладців мене підтримує хіба що староста, Наталя Панашій. Дуже важко, багато хто засуджує: мовляв, дурненька, створила псарню. А мені просто хочеться, щоби мене підтримали, навіть не обов'язково грошима. Іноді так хочеться, щоби просто приїхали, подивилися, що я тут створила, що побудувала, і сказали: Олько, ти молодець! Та в мене б крила виросли...

Будинок, де люди допомагають тваринам, а тварини – людям

А ще Ольга Волкова має мрію. Навіть не мрію, а мету, бо багато ця впевнена та сильна жінка вже зробила. Мета настільки гарна і шляхетна, що не написати про неї не можна. Ольга хоче побудувати невеликий центр моральної та психологічної реабілітації з енімал терапією – місце, де люди б допомагали тваринам, а тварини – людям. З цією метою ще давно викупила сусідський будиночок, і зараз на його місці вже практично збудовано приміщення, де можна облаштувати невеликий реабілітаційний центр.

– Такого в Україні немає. Я хочу побудувати його для людей, які втратили віру в життя, щоб урятувати тих, хто опинився на краю. Таких, наприклад, як Влад чи Андрій, чи дітей, як Сашко. Як це бачу? Людина приїжджає та відмовляється відразу від гаджетів та мобільних телефонів. Селиться у невеликому приміщенні — кімнаті на кшталт келії. Будиночок просто на березі, з видом на річку. Спить на матрацах та подушці, набитих запашними заспокійливими травами. Є човен, лиман, можна вийти на воду ловити рибу. Є лазня, розкішна, натуральна, з дерева. Бажаємо обладнати сольову кімнату, де звучатиме музика природи. Можна погуляти із собаками, вичісати їх, пограти з котами, – ділиться Ольга.

Також у її центрі, звісно, будуть помічники. Сусід — дідусь Сергій, «гончар від Бога». У нього є гончарні кола, і він готовий навчати людей створювати вироби на них, розписувати та обпалювати готові глечики чи горщики. Є викладач гри на гітарі, яка готова допомагати людям шукати втіху та спокій у музиці.

- Є священик, отець Андрій, він може говорити на будь-які теми, завжди підбирає такі потрібні слова... Або просто може слухати — ой, як часто людям цього не вистачає. Є можливість надання й кваліфікованої допомоги при необхідності – мій друг входить у плеяду найкращих психіатрів. Він готовий проводити онлайн консультації з тими, хто їх потребуватиме. Тобто людина може сюди приїхати і просто відпочити, розслабитися, поспілкуватися із собаками, котами. За потреби — отримати допомогу, виговоритися чи зайнятися творчістю. Все це дасть можливість зупинитися, перепочити, можливо, переосмислити своє життя і знову повірити у людей, – каже Ольга.

Для реалізації такої шляхетної та дуже потрібної у наш час мети потрібно зовсім небагато — однодумці, які можуть допомогти. Якщо враховувати, що вже є люди, готові творити добро,- це й справді зовсім трохи.