Ліки для душі: за лаштунками Воскресенського будинку культури під час війни

Воскресенський будинок культури - це не просто будівля. Вже протягом 43 років він збирає навколо себе людей, яким небайдуже мистецтво та культурне життя громади. Чи змінилося щось під час повномасштабного вторгнення? Що відбувається за лаштунками звичайного селищного будинку культури, що вмить опинився практично на лінії фронту?

Про це дізнавався кореспондент «Новин-N».

«Якщо брати офіційну культуру Воскресенського, то вона існує з 20-х років минулого століття. А саме цей будинок культури працює з 1982 року», - розповідає директор закладу Віктор Смірнов, який і сам є вихованцем цього будинку культури.

За роки існування тут зростили десятки талантів. Сьогодні над розвитком культури в селищі працює близько 12 фахівців, які утримують на плечах цілий творчий всесвіт: вісім гуртків, постійні репетиції, театральні вистави та концерти.

В будинку культури працюють не лише професійні викладачі, але й аматори-волонтери - ті, хто йде сюди за покликом серця.

«Два театральні гуртки, дорослий і дитячий, два хореографічних, два вокальних. Вже другий місяць працює айкідо. Також є клубні формування - це колективи, які створюються на базі будинку культури, але ми не оплачуємо роботу викладачу, це просто люди за своїми вподобаннями збираються. Ми офіційно надаємо їм можливість працювати, і якщо вони класно працюють, в них є свій графік, вони приймають участь в наших концертах» - зазначає Віктор Смірнов.

Тут також проходять виставки, а у театрі повноцінно грають як дорослі, так і дітлахи.

Театр, де сходять зірки

Саме у цьому театрі колись був вихованцем Олександр Рудинський - український актор театру та кіно, заслужений артист України з 2025 р. Він відомий за роллю Ніка Маслова у телесеріалі «Перші ластівки» та Івана у короткометражному фільмі «Камінь, папір, ножиці», який нещодавно отримав премію BAFTA в категорії «Найкращий британський короткометражний фільм».

«У мене вже багато акторів виросло. Серед них Саша Рудинський, він розумничка, красунчик, він зірка. Я пишаюся ним! Я завжди кажу, там Бог в тім’ячко поцілував цього хлопчика, ще змалечку» - з теплом відгукується про своїх акторів Віктор Смірнов, який за сумісництвом є керівником обох театрів у Воскресенському БК.

В наступному році дитячому театру «Дарунок неба» виповниться 19 років, дорослому «В.Ти. К.» - 8 років. І зовсім недавно дитячий театр виступив з виставою за п’єсою Ірини Феофанової «Між нами війна». Це - історія про двох миколаївських підлітків, які закохані одне в одного. Але війна безжально розділяє їх: хлопець залишається в окупованому селі на Херсонщині, а дівчина разом із матір’ю змушена виїхати до Німеччини.

«Кожна людина, яку війна торкнулася так, як вона торкнулася миколаївців, зачепило. Є такий відомий миколаївський фотограф, Сергій Кононенко, він коли знімав цю виставу, казав, що там є сцена, де героїня каже: "В наш будинок прилетіло. Першого, другого під'їзду нема. Мама плаче, жаліє за альбомом з фотографіями". І він говорить, я коли це чув, у мене трусилися руки. Бо він у Миколаєві робив знімки, там старенька жінка ходила по обламках будинку, збирала весільні фото свої» - поділився директор БК.

Чи святкуєте ви «бойківське Різдво»?

За час війни, також було відроджено «бойківське Різдво» - це традиційне святкування Різдва, характерне для етнографічної групи бойків, яка історично проживала на заході України та деяких територіях, що тепер належать сучасній Польщі. В 50-х роках велика кількість бойків переселялася: село Соколія осіло у Воскресенському, село Панищів у Калинівці, село Хребт у Пересадівці. Будинок культури об'єднав бойків, їх культуру, костюми та традиції.

У середу після обіду, щойно закінчуються уроки в школі, будинок культури оживає. Скрізь починається активність: у спортзалі в повну силу тривають тренування, поруч - заняття з айкідо, далі по коридору проходять репетиції колективу «Зоряночка», хореографії та театрального мистецтва. Жвава атмосфера вирує тут і у п'ятницю. Субота взагалі - найбільш активний день, адже він вихідний, і всі бажаючі мають змогу приєднатися до активного життя будинку культури, відволіктися від турбот, відпочити та поспілкуватися.

Під час повномасштабного вторгнення будинок культури майже не припиняв своєї діяльності, попри всі труднощі, він продовжував працювати у межах наявних можливостей. І хоча велика частина колективу роз’їхалася, ніхто не звільнявся, всі працювали в штатному режимі онлайн. З часом, кількість робітників навіть збільшилася. А також, як зазначає Віктор Смірнов, саме під час війни, їм на допомогу вперше прийшла влада.

«Вперше за весь час влада виходить на зустріч, питає, що нам потрібно. Наприклад, в Ужгород ми поїхали транспортом, який дала селищна рада, такого в житті у мене не було, ми завжди за свій рахунок добиралися, або шукали меценатів. Нам купили меблі нові, виділили костюми. Щось ми своїм колективом заробляємо, ми не намагаємося бути тягарем для громади. Але коли великі такі речі, то нам допомагає влада, як у випадку із відкриттям гуртків».

Ліки, що зцілюють душу під час війни

Зараз, під час війни, будинок культури, це місце соціуму, де люди мають змогу спілкуватися одне з одним, на деякий час забути про свої переживання та тривоги. Тут регулярно проходять різноманітні конференції, семінари, зустрічі з поетами. Щосуботи та щочетверга працюють психологи, як з дітьми, так і з дорослими. Саме під час війни у будинку культури зародилося об’єднання поетів з усієї громади. А на День лікаря завітав театр ляльок, якого не було в цих стінах більше 20 років.

Віктор Смірнов порівнює театр з арт-терапією - це саме ті ліки, які можуть допомогти в наш складний час:

«Люди йдуть на концерти, йдуть на вистави, просять вистави. Дорослі йдуть займатися театром. Ну, ніхто не відміняв таке поняття, як арт-терапія. Воно лікує. І до мене часто йдуть люди, для того, щоб відволіктись, забутися. Я навіть раджу, кажу, приходьте! В мене є одна знайома дівчина, у неї в родині є загиблі, ми з нею говорили і вона сказала, щойно повернеться, одразу прийде до мене в театр. Я також завжди кажу, віддавайте дітей в колектив, це інтелектуальний розвиток, нехай він навіть не виросте актором».

Директор закликає проводити всі заходи в офлайн-форматі і є противником онлайн-конкурсів. Саме тому, юні артисти з Воскресенського беруть участь у живих конкурсах і фестивалях. Дитячий хореографічний колектив «Черевички» вперше вирушив на свій серйозний виступ до міста Хмельницький всього через півроку навчання та одразу посів перше місце.

«Було отак: місто Хмельницький - браво! Місто Рівне - браво! Селище Воскресенське. Хто це? І тут селище Воскресенське бере два перших місця. Зовсім малесенькі дітки, розумієте? За півроку навчання», - хвалиться Віктор Миколайович.

Директор будинку культури вважає, що наживо діти швидше навчаються, а також краще розвивають комунікативні здібності, адже вони їздять на майстер-класи, спілкуються з відомими людьми. А одного разу, за словами Віктора Смірнова, коли їх театр поїхав з виставою в Ужгород, то до однієї з юних акторок підійшла відома артистка - Римма Зюбіна, щоб просто поспілкуватись і поділилася порадами про те, яким чином краще робити перуку.

«Це живе спілкування, розуміння, що ти потрібен, ти цікавий, воно онлайн того не дасть. Вистава, яка б вона не була гарна, але коли ти сидиш в залі і дихаєш виставою, і коли ти дивишся її по відео, це зовсім різні речі», - каже Смірнов.

І шо ж там “Накалапуцяли”?

Але є проєкт, у якому директор вважає онлайн-формат ідеальним варіантом: Воскресенський будинок культури йде в одну ногу з сучасністю, саме тому він вже встиг зайняти свій шматочок інтернет-простору і запустив відео-програму на платформі YouTube, під назвою «Накалапуцяли». Це - кулінарно-пізнавальне шоу, в якому всі бажаючі можуть поділитися своїми улюбленими рецептами у легкій, щирій та домашній обстановці за веселими та живими розмовами. На ютуб-каналі Віктора Смірнова, який, власне, є автором і ведучим кулінарного шоу, вже вийшло чотири випуски. Програма користується великим рейтингом серед односельчан та набирає сотні, а деколи і тисячі переглядів.

На досягнутому успіху зупинятися ніхто не збирається: хто знає, може ми ще побачимо на всеукраїнському рівні, що там “Накалапуцали” у Воскресенську.

Зараз у Воскресенського будинку культури в пріоритеті більш побутові плани - реконструкція парапету та глядацької зали. Глядацька зала є найбільшою залою у БК, але взимку колектив не може там працювати через холод.

«Десь з жовтня-листопада закриваємося і до травня працює мала зала, тому що велика дуже холодна» - розповідає Віктор Смірнов.

У подальших планах Воскресенського будинку культури стоїть розширення напрямів діяльності, нові ідеї, задуми, фестивалі та покращення стану самої будівлі БК.

А головне — тут будуть продовжувати творити мистецтво, що лікує душі.