«Угода» в уголовном производстве: мифы и реальность!!!

Очень часто правоохранители склоняют подозреваемого (путем угроз, шантажа, обмана и т.д.) к заключению соглашения о признании вины, гарантируя минимальное наказание. 

Многолетний опыт подсказывет, что это делается в следующих случаях:

1. Отсутствие у органа досудебного разследования надлежащих и допустимих доказательств вины.
2. Угода в обмен на дальнейшее сотрудничество с правоохранителями в качестве агента-провокатора. 
3. Банальное зарабатывание денег (материальное вознаграждение за гарантию избежания строгого наказания).
4. Получение от подозреваемого необходимых органу досудебного расследования сведений о причастности к совершению преступления других лиц, более «интересных» правоохранителям. 
Опустим первые три случая и остановимся на четвертом.

При выявлении правоохранителями уголовного правонарушения (как правило должностного, коррупционного и т.д.) совершонного группой лиц, правоохранители выявляют в этой группе слабое звено (одного из подозреваемых) и в обмен на признательные показания, получения дополнительных сведений в отношении других подозреваемых, предлагают заключить соглашение о признании вины и минимальном наказании. 

Получив согласие, правоохранители выделяют в отношении зговорчивого подзреваемого материалы в отдельное производство, предьявляют обвинение, заключают «Угоду» и идут в суд для утверждения «угоды».
Человек счастлив, что не посадили, при этом живет и ждет, когда подельники прийдут и спросять: «зачем сдал?».
И тут включаются в работу адвокаты подельников, и обжалуют решение суда (вирок на підставі угоди), которым было утверджено «угоду». Апелляционная инстанция отменяет решение суда первой инстанции и дальше … сами понимаете что происходит.

Привожу выдержку из решения суда апелляционной инстанции полученного адвокатами АО «Тимошин и Партнеры».

«Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, захисника підозрюваного К., який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, засудженого М. та його захисника, які заперечували проти її задоволення з підстав подання апеляційної скарги неналежним суб’єктом, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо права захисника підозрюваного К. на апеляційне оскарження вироку відносно М., колегія суддів зазначає, що окрім норм статті 7, частини шостої статті 9, частини першої та другої статті 24, частини четвертої статті 394 КПК, які призначені гарантувати доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенства права гарантує Конституція України(частина друга статті 55, пункт 8 частини третьої статті 129).

Зокрема, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження судового рішення, захисник підозрюваного К. посилався на те, що зміст вироку недвозначно стверджує про участь К. у придбанні здобутого завідомо злочинним шляхом майна і у такий спосіб створює преюдицію та усупереч презумпції невинуватості встановлює його винуватість у вчиненні зазначеного злочину.

З огляду на це висновок у вироку щодо М. про збут ним майна, здобутого завідомо злочинним шляхом К. є констатацією винуватості К. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 198 КК .

Така преюдиція щодо винуватості К. не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

За таких обставин очевидним є те, що К.., хоча і не був визнаний учасником кримінального провадження щодо М., вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у даному провадженні, шляхом звернення до апеляційної інстанції з його оскарженням.

Отже, стосовно кримінального провадження щодо М. постановлений за результатами угоди про визнання ним винуватості вирок стосується прав, свобод та інтересів К, який на цій підставі, реалізуючи своє конституційне право та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 статті 7, частини шостої статті 9, частин першої та другої статті 24 КПК, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення, в тому числі через свого захисника….»