Таврійський розпис: візитівка та скарб Миколаївщини

В Україні вже 10 років продовжується війна, та більше двох років минуло, як ворог почав повномасштабне вторгнення. Росіяни підступно обстрілюють наші міста, руйнують домівки, знищують школи, лікарні, будинки культури. Щоденно тисячі українців ховаются в підвалах від обстрілів, отримують сумні звістки про загибель близьких. Але ворог намагається знищити не тільки наші міста, але й незалежність, самоідентифікацію, мову, тридиції і культуру. Іншими словами — вбити нашу душу. Саме тому на окупованих територіях в першу чергу зникають сліди усього українського — росіяни там навіть боягузливо заперечують сам факт існування української культури, мови, науки. І тому саме зараз надважливим є вивчення своєї історії, свого коріння. Збереження здобутків наших пращурів, дослідження та популярізація особливостей та переваг свого, рідного, самобутнього. Особливо це актуально для південних регіонів нашої країни — популяризувати щось притаманне саме нашій, Миколаївській області на зараз це не просто питання розвитку культури, це — питання існування нації. І тому унікальний таврійський розпис, що було винайдено на території Миколаївської області — це справжній скарб, що є “родзинкою” нашого регіону.

Кінбурнська коса — частина Таврії

Однією з традицій, що вирізняли українців, був розпис своїх осель, прикрашання одягу та предметів побуту. Українці завжди славилися своїми охайними оселями — наші пращури любили свої будинки, тому прикрашали їх, оздоблювали яскравими самобутніми орнаментами. Окреме місце в українському мистецтві займають народні традиції малювання. В Україні та за її межами найбільш відомі такі розписи: Петриківський, Самчиківсткий, Опішнянський, Яворівський, Косівський. Але зараз хочеться розповісти про інший розпис, який поки що менш відомий через те, що винайдений був відносно нещодавно. Це Таврійський розпис, який виділяється своєю унікальною тематикою та кольоровою гамою. Найголовніше — це розпис, який виник на Миколаївщині, та відображає всі тонкощі та особливості саме культури та побуту півдня, нашої Таврії. Таврійський розпис був визнаний нематеріальною культурною спадщиною Миколаївщині, але що відомо про нього зараз?

Припускають, що він виник від 100 до 200 років тому, але достоменно, коли саме з’явився цей унікальний орнамент, не відомо. Подорожуючи Причорномор’ям в 50-х роках минулого століття віднайшла цей вид декоративно-орнаментального мистецтва Євгенія Петрівна Бондаренко – миколаївська тележурналістка, письменниця та художниця, дослідниця етносу, член національної спілки журналістів України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Результати власних етнографічних спостережень вона відобразила у своїх численних напрацюваннях. Мисткинею створена повноцінна серія художніх картин із глибоким філософським змістом, в якій вона розкривала етнічну красу Північного Причорномор’я та Всесвіту в цілому. На увагу заслуговують і науково-публіцистичні статті дослідниці, публікації, а також створені нею документальні фільми, відеосюжети. Її дослідження етнотрадицій Північного Причорномор’я узагальнені в двох збірках новел “Стежки до Лиману”. Там Євгенія Петрівна описала зустріч з останньою мазельнецею - так називали жінок, що розписували хати. Мисткиня описує, що зустріч відбулася на Кінбурнській косі саме в той момент, коли місцева мешканка Марія Книга розмальовувала свою власну оселю. При цьому використовувала вона досить незвичні кольори та елементи орнаменту. Євгенія Бондаренко запитала у жінки, звідки вона знає цей малюнок, та чому використовує саме його. Мешканка відповіла, що так традиційно розмальовують хати саме тут, на Кінбурні. Це дуже зацікавило дослідницю, і так почався великий шлях у пошуках витоків унікального явища, який пізніше в статті “Степові скарби” сама Євгенія Бондаренко назвала «Таврійським розписом”.

Але існує думка, що Миколаївська область не може вважатись частиною Таврії, якою традиційно називали Херсонську область. Тому спочатку також виникла суперечка щодо того, де саме зародився Таврійськи розпис. Але Миколаївщина — це частина Таврії.

В статті краєзнавця, заступника директора Миколаївського краєзнавчого музею Валерія Чернявського і тодішньої очільниці управління туризму та курортів Миколаївської ОДА Тетяни Волинець «Кілька аргументів стосовно “таврійськості” Таврійського розпису» зазначено, що термін «Таврія» грецького походження уведений в античну літературну традицію ще «батьком історії» Геродотом. В його розумінні, це частина південного та гірського Криму, яку населяли племена таврів.

Новим етапом в розширенні географічних меж Таврії стала остання чверть 18 століття. Саме тоді під топонімом Таврія почали розуміти усю територію колишнього Кримського ханства, відповідно його меж, обумовлених Константинопольською конвенцією 1779 р., Таврія стає синонімом Північного Причорномор’я.

В 1802 році виникає Таврійська губернія, до складу якої увійшли землі Криму, частини сучасних Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей. Кінбурнський півострів входив до Дніпровського повіту Таврійської губернії до 1921 року. Сам півострів традиційно має і другу народну назву “Таврія”.

Згідно з опублікованими даними, населення сіл Покровки, Покровського та Василівки на Кінбурні досі ідентифікують себе як жителі Таврії.

Саме в цих селах Євгенією Бондаренко у 70-х рр. ХХ ст. зафіксовано традиції розпису в таврійському стилі. Крім того, будівлі та предмети побуту, прикрашені особливим, блакитним орнаментом “таврійки”, було виявлено у селах Дмитрівка, Яселки, Солончаки, Парутине, Лупарево, Лимани, Корениха, Коблево, Миколаївської області, а також Прогноїв та Стара Збур’ївка Херсонської області.

Під шепіт морських хвиль та світлом південного сонця...

Так чим саме вирізняється Таврійський розпис, в чому його унікальність?

Відомо, що Україна багата на різноманітні розписи, які популярні навіть і за її межами, і кожен має свої особливості. Наприклад, Косівський розпис має такі елементи: квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент. Самчиківському розпису притаманні контрастні кольори з крупними масивними елементами. Звичні і вже вивчені нами розписи переважно мають рослинну і тваринну тематику.

Таврійський розпис унікальний через кольорову гаму та морську тематику, притаманну лише йому. Переважно, це море — і саме цей факт також доводить, що “таврійка” з’явилася під шепіт морських хвиль та світлом південного сонця.

В основному цей розпис вважався настінним, адже мазальниці мазали хати, або “білили” практично кожного року навесні вапном, додаючи туди мідного купоросу, синьки.

У цьому виді декоративно-орнаментального мистецтва використовують всі відтінки синього на білому або блідо-блакитному фоні – кольорі “сивого туману”. Кольорова гама таврійки зумовлена матеріалами, які на той час були доступні жителям Таврії: вапно, крейда, сажа, різні види глини.

Таврійка є пензликова. Мазки, з яких складаются більш складні елементи - краплинка, гачок, човник або хмаринка, руки берегині.

Основні елементи розпису тісно пов’язані з природою, фольклором, повсякденним життям та побутом жителів Причорномор’я, їх господарською діяльністю: риболовство, виноградарство, хліборобство. Таврійський розпис допомагає відчути унікальність культури півдня України.

Особливість є і в символіці розпису. В орнаменті можна побачити силуети благородних блакитних журавлів – вісників дощу, легкокрилих ластівок та сині морські хвилі, човни з вітрилами та матулу - таврійську рибальську сіть, яку закидають у море, сподіваючись на вдачу та прихильність Долі. Особливе місце в таврійському розписі належить обереговій тематиці. Часто над дверима та обабіч вікон зображували пару білих лебедів, що закривають своїми крилами оселю та родину від лиха. Сьогодні інколи по хатах приморських та прилиманських сіл зустрічаються зображення голубів, чайок та лебедів, як правило, поєднані зі стилізованими солярними знаками. Нерідко можна було побачити постать жінки Берегині Маяківни. Це своєрідний символ, який народився з силуетів козацьких сигнальних веж, що були вздовж узбережжя Чорного моря та лиманів. Саме вони попереджали про небезпеку та всіляли надію та впевненість тим, хто був в морі.

«Таврійка” на асфальті та у серці

Після того, як Таврійський розпис було презентовано як той, що відображає настрої та душу українського півдня, його насправді почали популяризувати, отже він може стати унікальною візитівкою Миколаївщині.

Берегинею Таврійського розпису вважають Любов Паранюк, яка активно популяризує етнічне явище, проводить майстер-класи. Любов Паранюк - художниця та викладачка Куцурубської школи мистецтв. На жаль, з початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну у лютому 2022 р. Куцурубська школа мистецтва припинила свою діяльність. Територія Куцурубської громади зазнає частих обстрілів з окупованої ворогом Кінбурнської коси. Художниця Любов Паранюк вимушена була залишити свою малу батьківщину і виїхати в більш безпечне місце.

Захопившись неймовірною красою та самобутністю “таврійки” ще в студентські роки, мисткиня пропагандує її використання як такого явища, що насправді може стати родзинкою нашого південного краю. Любов Мирославівна зазначає, що головною перспективою збереження таврійки є використання орнаментів на сувенірній продукції, яку можна привезти з Миколаївщини в якості цікавого презенту. Художниця зараз не лише вивчає таврійський розпис, але й модернізує його в своїх роботах, додаючи авторські елементи.

Розпис вивчає і молоде, підростаюче покоління. Для учнів Миколаївського ліцею №38 ім. В.Д.Чайки Любов Паранюк ще в жовтні 2023 р. провела цікавий та захоплюючий Майстер-клас з Таврійського розпису.

Майстриня познайомила учнів з історією розпису, його тематикою та символікою, кольоровою гамою, технікою розпису й обладнанням для його створення, головними елементами та особливостями композиції.

Після опанування секретів таврійського розпису учні створили власну листівку й кожен отримав неймовірне задоволення й радість від результату своєї творчості.

Пізніше у співпраці з психологічною службою ліцею було проведено арт -терапевтичний захід для вчителів початкової школи «Ми - унікальна нація» з використанням таврійського розпису.

А нещодавно учні ліцею розписали хаб арт-розвитку в укритті школи в таврійському стилі.

“Таврійкою” зацікавилися громадські організації. Центр освіти і навчання дорослих “Південь” проводить навчальні курси з метою збільшити кількість майстрів з Таврійського розпису. Всіх бажаючих навчають розмальовувати листівки, малювати картини та прикрашати вишиванки елементами таврійського розпису. Отже це ще й надзвичайно гарно - блакитні вітрила, якорі та морські хвилі на вишиванках насправді виглядають неперевершено!

До повномасштабного вторгнення ворога той самий центр освіти “Південь” в Миколаєві виготовляв сувенірну продукцію - “таврійкою” прикрашали чашки, брілки, тарілки, рушники. З об’єктивних причин на деякий час виробництво було припинено, але поновлено вже в серпні 2022 року. Отже на сьогодні можна придбати цікаві сувеніри з Миколаївщини, які прикрашає таврійський розпис.

З метою популяризації унікального орнаменту в Таврійському стилі в миколаївському зоопарку була розписана “Дідова хата”. Так, блакитні візерунки, що ми бачимо на стінах будівлі, це не просто випадковий малюнок, а впорядкований набір елементів того самого, нашого Таврійського розпису.

В Миколаївському краєзнавчому музеї зараз можна побувати на екскурсії та послухати лекції, присвячені Таврійському розпису та Євгенії Бондаренко, що залишила у спадок свої картини.

“Таврійку” популяризують на міжнародному рівні. Так, лекторка Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна Любава Запісочна, готуючись до Етнофесту-22 у Грузії, розписала хату за давніми традиційними технологіями Таврійського розпису.

В творчому об’єднанні “Прибужжя” 2024 рік визнаний роком Таврійського розпису.

Але надзвичайно символічним є те, що в Миколаєві, на слідах від вибухів касетних снарядів на асфальті, намальовано саме малюнки з елементів таврійського розпису. Погодьтесь, це насправді підкреслює незламність саме миколаївців та нашого міста героя — городяни пам’ятають своє коріння та культуру, навіть попри намагання ворога їх знищити.

Своє, автентичне, особливе

Зараз спроба супротивника поховати нашу національну ідентичність не викликає сумнівів. Та й самі росіяни цього не приховують, заявляючи про якусь там “денацифікацію”. Саме в цих умовах популяризація унікального таврійського розпису може стати справжнім якорем нашої культури півдня. Отже з якихось своїх міркувань ворог чомусь вирішив, що південь України, Миколаївщина, етнічно та культурно близька до російських наративів. Але це не так, у нас є своє, автентичне, особливе. В тому числі таке, як Таврійський розпис. І тому ми маємо про це розповідати.

Якщо взяти до уваги, що зараз, на жаль, мала батьківщина Таврійського розпису — Кінбурнська коса знаходиться в окупації, поява об’єктів з елементами “таврійки” в Миколаєві - справжній месседж підтримки мешканців Кінбурну: ми пам’ятаємо, ми з вами, ми єдині, як ніколи!

Отже, збереження та охорона нашої культурної спадщини — це і є той самий вклад, який на зараз кожен з нас може внести на шляху до нашої спільної перемоги!

Олександра Чернишова,  переможець обласного етапу щорічного Всеукраїнського конкурсу-захисту науково- дослідницьких робіт учнів- членів Малої академії наук України