«Чому дурні? Бо бідні! Чому бідні? Бо дурні!»

Потрапила на очі цікава статистика. Виявляється, на затонулому «Титаніку» серед пасажирів 1 класу врятувались 100 відсотків жінок та дітей, що там подорожували. У другому класі – життя зберегли приблизно 80% жінок та дітей. А у третьому класі, де їхали ті, кого у наших політиків прийнято співчутливо-урочисто іменувати «простими громадянами, що голодують в той час, як олігархи жирують», місця у шлюпках зайняли виключно міцні, не схильні до усіляких там буржуйських “ladies first”, чоловіки.

Камерон, коли знімав свій блокбастер, звичайно не міг цього не знати – він дуже докладно вивчав документи, пов’язані з тим трагічним рейсом. Але ж у нього в фільмі все навпаки – багатії готові вбити будь-кого за рятувальний жилет, а пролетарі, якім нема чого втрачати окрім свої кайданів, змагаються один з одним у лицарських чеснотах. Чому б це? Невже режисер-мультимільйонер за переконаннями соціаліст, на кшталт російського Сави Морозова? Зовсім ні! Але ж він не заробив би своїх мільйонів, якби не відчував кон’юнктуру та не задовольняв соціальний запит. А в Америці так само прийнято публічно вклонятися «маленькому американцеві», як серед наших політиків вважається за необхідне всіляко славити «маленьких українців», протиставляючи їх хижим та ненаситним олігархам.

Ви можете собі уявити кандидата будь-куди, який у своїй передвиборчій програмі заявив би: «Усі працездатні особи мають легально працювати, якщо вони здорові та не зайняті вихованням дітей чи доглядом немічних»? Ну, так би мовити, у порядку марення, уявити собі такого дивака-політичного самовбивцю, напевно, можливо, якщо добре попрацювати над своїми фантазіями. Але скільки голосів він збере? Ви особисто за нього проголосуєте? Преса почне волати, що він тягне нас назад до сталінсько-брежневського карного кодексу, де була стаття за дармоїдство. «Пересічні виборці», яким він замість того, щоб будувати лавочки та роздавати гречку, запропонує нарешті почати заробляти на гречку самим, а лави для власних сідниць будувати власними ж руками, лінчують його у найближчому ж дворі, де він наважиться оголосити свій революційний курс…

А ось якщо хтось вивішує білборди: «Заберу у багатіїв все, що вони накрали, і поверну бідним» -- о! Це наш парень, за нього можна й голос віддати. Чи, точніше, зміняти на ту ж саму гречку. І тут вже не зрозумієш: чи то політики так розбещили свій народ, чи народ готовий десятиліттями обирати собі політиків, які брешуть йому, навіть не переймаючись мінімальною правдоподібністю своїх ритуальних камлань. Такий собі суспільний договір: ви нам кажете те, що ми хочемо чути, а ми від виборів до виборів не чіпляємося до вас з дурними запитаннями, мовляв, а коли ж обіцяне почне справджуватися? Ну, а безпосередньо перед виборами – як завжди: лавочки, майданчики, гречка і – обов’язково! – «Слава» маленькому українцеві та «Ганьба» усім олігархам одразу.

Замкнене коло… А коли серед усіх цих «навіювачів» з’являється раптово чесна та принципова людина, яка прямо каже, що нічого з нічого не виходить, і якщо тільки витрачати, і при цьому нічого не заробляти, то дуже швидко витрачати стане нічого, що податки треба платити чесно, а працювати легально, то не уникнути їй клейма зрадника.

Різнокольорові ж маніпулятори навколо не забаряться підлити гасу в огнище, розповідаючи про те, що вони і тільки вони здатні захистити усіх пасажирів третього класу від злісних буржуїв. І зазвичай матимуть успіх. А вчергове ошуканим виборцям тільки й лишиться що з мазохістською насолодою повторювати: «Чому дурні? Бо бідні! Чому бідні? Бо дурні!». І чекати нових виборів. Аби вчергове станцювати на граблях…

Втім, я все ж таки не втрачаю надії, що цього разу вибираючи між солодкими речами та реальними справами, усі українці, незалежно від того, якими вони себе вважають – маленькими, середніми, великими чи навіть неосяжними, згадають ім’я того, хто зберіг нашу державу та демократію в ній. Ту саму демократію, яка, на відміну від країни скрепоносних драг-ділерів, дає нам право вільно та відповідально обирати ту владу, якій ми віримо. Я вірю, що вони оцінять мужність першого президента в нашій історії, який їм не брехав та не загравав з ними. Я вірю, що те порочне коло розірве саме Петро Порошенко. Перший дійсно український Президент незалежної України.