Подонки

 

Общественная организация «Селянский фронт» прислала в редакцию «Новостей-N» обширную статью, написанную известным николаевским предпринимателем-аграрием Аркадием Корнацким. В статье идет речь о коррупционной системе, которая, по мнению автора, сложилась в Первомайском и ряде других районов Николаевской области. Несмотря на спорность многих тезисов, высказываемых в статье, редакция пришла к выводу, что данный материал будет интересен Николаевскому читателю и заслуживает публикации.

 

Принимая во внимание то обстоятельство, что объем статьи превышает 77 тысяч знаков, мы приняли решение разделить ее на две части и опубликовать их раздельно.

Кроме того, многие утверждения автора переходят границу прямых оскорблений и обвинений в совершении уголовных преступлений. Для того, чтобы избежать нарушений Закона, имена конкретных людей (среди которых есть и уже умершие) удалены и оставлены лишь названия должностей.

Текст статьи подается в авторской редакции с сохранением всех особенностей стилистики, орфографии и пунктуации.

 

Я, Корнацький Аркадій Олексійович, 1953 року народження, з діда-прадіда селянин, українець, православний, безпартійний, юрист за фахом, правозахисник за покликанням, одвічний противник народних гнобителів, звертаюсь до Вас, земляки, з розмовою про наше сьогодення і майбутнє.

Наше сьогодення жахливе, це —

ЕРА ПІДЛОСТІ

Ми всі хотіли б, щоб вона скінчилась, а я маю намір зробити все для того, щоб якнайскоріше наступила

ЕРА ЛЮДЯНОСТІ

——//——

20 років — лише п’ята частина століття, але у вимірі людського віку — це ціла ера. За такий час відходить у минуле одне покоління людей і виростає нове. У такі ж, і навіть у коротші терміни, утворюються і утверджуються нові держави, набувають достойного майбутнього народи.

І навпаки. Держава може розвалитись або перетворитись на вимираючу резервацію, із якої здирається остання шкіра, викачуються останні соки.

Ця друга, страшна доля, випала Україні.

За що — не відповість ніхто.

Чому — давайте розберемось.

Я впевнений, що я точно знаю відповідь на це «чому», а знання проблеми — це вже перший успіх на шляху до її подолання.

Я не письменник-детективщик, не збираюсь хитро закручувати сюжет і розкривати його лише наприкінці публікації, буду сходу називати імена, факти і висловлювати власні судження. Через висвітлення окремих явищ ми дійдемо до ясного бачення цілісного.

Але спочатку, все ж таки, невелике передслів’я.

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

Як відомо, російська мова є великою і могутньою.

Багато хто вважає, що цей знаменитий вислів одного із видатних російських письменників щодо російської мови містить і натяк на вкрай обширний нецензурний російський лексикон, до якого усім іншим мовам світу дуже далеко.

Українська мова у плані нецензурщини, напевне, на другому місці після російської. Здебільшого, завдяки тому, що упродовж століть «збагачувалась» переважно російськомовними матюками.

Дійсно, зустріти в Україні людину, яка без запинки продекламувала б що-небудь із високої російської поезії, складно, а от трьохповерхову російську лайку любий шмаркач загне.

Останнім часом нецензурні здобутки як російської, так і української дуже активно вживаються широкими верствами українського населення стосовно влади. Можна впевнено сказати, що більш-менш літературний лексикон на її адресу застосовується хіба що у засобах масової інформації. У всіх інших випадках, коли йдеться про чиновників — від найвищих до самих дрібних і навпаки — хоть святих винось, одні … мать-перемать, довбані-передовбані і тому подібне.

Відверто сказати, я не маю нічого проти такого «славословія», більше того, маю власні підстави примножувати його.

Однак, газета є газета, мораль і закон для порядних людей багато значать, отож для того, що хочу сказати, ретельно підбиратиму слова та вирази.

Власне, сказати я збираюсь зовсім небагато. Фактично, хочу знайти лише одне слово або словосполучення, яке найбільш точно і лаконічно, і що важливо — прийнятно для озвучення і надрукування, відображало б увесь спектр та зміст народних (і моїх також) характеристик українських чиновників, політиків, влади.

Як російські, так і українські словники пропонують чимало підходящих для цього слів. Наприклад:

• НЕГІДНИКИ — ті, хто здійснює ганебні, підлі вчинки;

• МЕРЗОТНИКИ, МЕРЗОТА — особи, здатні на всіляку підлість;

• СВОЛОТА, СВОЛОЧІ — негідні, підлі люди;

• МРАЗЬ, ГАДИ, ГНИДИ — нікчемні, огидні особи;

• ПАСКУДИ, ПАРШИВЦІ, ПОКИДЬКИ — ні на що не придатні, бридкі, жалюгідні істоти.

Ось такі та багато інших подібних визначень людиноподібних потвор даються у Академічному словнику, тлумачних словниках Єфремової, Ожегова, Даля, Ушакова та інших авторів.

Нарешті, є широковідоме у нашому високоосвіченому суспільстві слово із кримінального жаргону — ПАДЛИ.

На мій погляд, усі вищеназвані слова та їх зміст настільки підходять для переважної більшості українських чиновників та політиків, що начебто вони були для них спеціально придумані.

Але є ще одне слово, яке, як мені здається, своєю глибинною сутністю охоплює одночасно усі перечислені слова, та ще й додає маргінальності. Це слово —

П О Д О Н К И

Не знаю, як кому, а мені воно здається найбільш підходящим. Щось у його звучанні є таке, що начебто каже: бути більшим негідником, мерзотником, сволотою, паскудою, гнидою, падлою і т.п. вже неможливо, це вже край, саме дно.

Отже, слово знайдено, можна починати застосовувати його за призначенням. Я не збираюся претендувати на виключні права щодо даного слова, пропоную усім бажаючим доєднатися і додати своїх оповідань про відомих їм «героїв нашого часу» — чиновників, різного роду начальників — все буде надруковано і внесено до Реєстру злочинів проти народу.

А поки що я викладу свої нариси, постараюсь коротко.

—— // ——

Якось так сталося, що у миколаївських органах влади подонків стало начебто враз дуже багато. Вони, звичайно, були і раніше, але не так сильно проявлялись — не було особливо сприятливих умов. А навесні 2010 року, із приходом до влади Партії регіонів, а до посади голови Миколаївської обласної державної адміністрації Миколи Круглова, для подонків настала золота пора.

З яких причин?

Все дуже просто.

По-перше, який піп, такий і прихід.

По-друге, реальні цілі, яких захотіла досягти нинішня влада, можуть бути досягнуті виключно подонками і з допомогою подонків. Тому що дані цілі — злодійські, або, як кажуть у народі — воровські. Вони майстерно приховані під словесним лушпинням про «почую кожного», «покращення життя вже сьогодні», про «наведення порядку», але всі ці слова — то «розвод лохів», кажучи словами самих же «політиків»-регіоналів, а вірніше сказати — злочинців, які захопили владу, бо які ж це політики.

Якомога більше украсти із бюджетів, закордонних кредитів, будь-що заволодіти землями, надрами, іншими природними ресурсами, захопити у власність чим більше державного та комунального (читай — народного) добра, приватної власності та бізнесів — ось що є головною і єдиною метою сьогоднішніх можновладців.

Досягти цього у законні способи неможливо, є лише один шлях — беззаконня, свавілля, зловживання владою.

Скажіть — прийнятно таке для порядної людини?

Звісно — ні, отож і настав час ПОДОНКІВ.

Цей час наступив на початку 2010 року, коли весь чесний народ ще спав, і багато хто навіть бачив рожеві сни про те, що може відбутись казкове переродження бандитів у дбайливих слуг народу. Під колискову пісню про манни небесні від «проффесора» та «уряду професіоналів» спалось солодко, а подонки не спали, вони вже готовились до грабежу.

До агрофірми Корнацьких, як і до багатьох інших сільськогосподарських підприємств Миколаївщини, перші подонки навідались у 2010-му навесні. Аграріям сіяти, а тут — перевірки земельних інспекторів. Пізніше з’ясувалось, що не самі вони вийшли «заробляти» у широке поле, а за змовою із прокурорами та державними адміністраціями.

«Зрубати» грошей вирішили не напружуючись, на рівному місці. Якийсь подонок придумав звинуватити орендарів сільгоспземель у тому, що начебто вони незаконно, самовільно, із шкодою для держави, обробляють … неіснуючі земельні ділянки. Начебто це такі собі смужки землі поміж селянських земельних паїв, так звані проектні дороги.

Але їх не було і нема, а якби були, то не державними вони були б, а приватними, бо рілля перед розпаюванням була роздержавлена, передана у приватну власність!

İ не тільки за цим аргументом, а ще за десятком, тут і близько нема не те що складу і події кримінального злочину, але і адміністративного правопорушення!

Тим не менш, на вимогу одного із найогидніших місцевих подонків 2010-2011 років, Первомайського міжрайонного прокурора, земельний інспектор складає акти про самозахоплення землі, фальсифікуючи підстави для кримінального провадження. До фальсифікацій намагаються долучити сільських голів, секретарів сільрад, селян, спонукаючи їх давати неправдиві свідчення. Красномовним підтвердженням відсутності будь-якого правопорушення там, де його шукають, є самі акти, «зляпані» земельним інспектором: у графі «Дані про земельну ділянку» — прочерк — даних нема.

Тобто, земельних ділянок, які начебто самовільно захопили, не існує, але акти про їх «самозахоплення» оформлено!

І далі, на підставі цього бюрократичного маразму, а фактично — умисного злочину державних посадовців, злочинці-прокурори «шиють» кримінальні справи проти керівників сільгосппідприємств. Здебільшого це роблять районні прокурори, а генеральний директор ТОВ «Агрофірма Корнацьких», Олег Павлович Кирилюк, удостоївся вищої честі — проти нього порушив справу сам обласний прокурор, бо Кирилюк — депутат райради.

Після порушення кримінальних справ починається «слідство». Воно полягає у тому, що власників та керівників сільгосппідприємств, залякуючи подальшими переслідуваннями, примушують визнати неіснуючу вину у неіснуючому злочині і сплатити неіснуючі збитки.

Ви можете подумати: не так це вже і погано, прокурори про державний зиск дбають.

Помиляєтесь — суспільний інтерес тут збоку. По-перше, достеменно невідомо, куди перераховувалися суми так званих збитків, а по-друге, не вони були основною метою прокурорів-комбінаторів. За припинення сфальсифікованих кримінальних справ потрібно було, крім суми «збитків», також «відщібнути» аналогічну суму «на карман» прокурору. Таким чином, сільгоспвиробники «попадали» відразу на 100 тис. грн. і більше, і це був лише початок. Пішовши один раз на зговір із злодіями при законі — прокурорами та головами державних адміністрацій, — підприємці ставали співучасниками злочинів, і попадались на гачок, з якого так просто вже не зірвешся.

Голів адміністрацій я згадав не випадково — це були і є безпосередні учасники пограбувань сільгоспвиробників, та і всіх інших громадян і підприємців. Переконаний, що усі схеми «наїздів» розроблялись за їх участі і здійснюватись під їх керівництвом або контролем. У цьому суть так званої вертикалі влади, вибудованої «регіоналами»: керівники всіх державних органів спільно планують і здійснюють грабіж народу і бізнесу, із розподілом ролей кожного «органу» і посадової особи у цьому процесі, із визначенням «інтересу» кожного подонка. Нічого нового тут нема,це —класика створення і функціонування будь-якого організованого злочинного угрупування (ОЗУ), перенесена із кримінальної сфери в публічну. Від переміни сфери застосування сутність «вертикалі» не змінюється — і там, і тут вона є злодійсько-бандитською, покликаною зосередити всі важелі впливу в руках главаря, або, як ще кажуть — главшпана. Тільки його воля і слово стають законом, і це закон банди, тюрми, зони.

Не думаю, що про таке щастя для себе і своїх дітей мріють не тільки пересічні громадяни, але і ті, хто вже побував «у місцях не надто віддалених».

Сподіваюсь, на цьому тлі читач тепер ясно розуміє, у чому цінність одного із основних принципів демократичного державного устрою — принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, та їх незалежності. Коли є такий розподіл і незалежність насправді, а не тільки формально, на папері і на словах — є надія на справедливість, а якщо все скручено в одну «вертикаль», яка, до того ж, в одних руках, причому завідомо «грязних» — забудь про щастя, всяк при ній живущий. Саме всяк і кожен, і навіть, як не парадоксально, більша частина «вертикальщиків», особливо нижчих, районного та обласного рівнів — їх поступово, але постійно «хапатимуть за руку», приноситимуть у жертву задля видимості боротьби із зловживаннями.

Отож запам’ятайте і ви, подонки, і недалекоглядні цінителі «вертикалей», «наведень порядку», «сильної влади», «міцної руки» та інших подібних «крутих» речей: ці дубини будуть бити не тільки якихось сторонніх, окремих нехороших людей, вони будуть гамселити всіх підряд і, в тому числі, ні в чому не винних (мова не про подонків) —вас, ваших дітей і онуків — а нехороші люди якраз менш за всіх постраждають — відкупляться.

Повернемось до голів держадміністрацій. Коли, восени 2010-го, прокурорська атака на агрофірму Корнацьких захлинулась, наштовхнувшись на її правову позицію, а робітники підприємства почали мітингувати, мені повідомили, що у ситуацію активно втручається голова Первомайської РДА Д. і пропонує мені до нього приїхати.

Шлятись по чиновницьких кабінетах — не моє заняття, тому я сказав — якщо хоче, нехай до села приїздить.

Через пару годин, у супроводі міліцейської ватаги, приїжджає. Збуджений прокурорським «наїздом» народ у цей час гуртувався біля воріт тракторної бригади. Голова райадміністрації, підійшовши до однієї із груп людей, щось там ляпнув язиком — добре, що відразу ж швиденько втік, бо хлопці сприйняли його за якогось шпика і вже хотіли побити.

Я до того моменту цього голову РДА. ніколи не бачив. Дивлюсь, іде до мене якийсь хлюст, на зразок Галахвастова із «За двома зайцями», таких у народі називають дженджиками, а я маю своє слово — стручок.

Підходить, привітались, каже:

• Можна вам задать адін вапрос?

• Задавайте.

• Скажітє, ви знаєте в нашем районє хоть аднаво чєлавєка, назначєнава лічна Прєзідентом? Єслі нє знаєте, то ето я! Я в районє втарой чєлавєк послє Прєзідента!

• Зрозумів, — кажу — ви, мабуть, дуже велика людина, тільки не хвастайтесь цим перед роботягами, бо поб’ють. Кажіть, чого приїхали?

• Панімаєтє, нада уладіть етот вопрос с пракуратурой, заплатіть дєньгі. Для вас ето пустяк — 60 тисяч гривень, а я вам гарантірую, что дєло будєт закрито.

Хотів я його від душі послати.

ПРОДОВЖЕННЯ, ЧАСТИНА II

У першій частині публікації ми визначились із тим, як нам називати нинішніх можновладців. Хочу відверто сказати, що слово «ПОДОНКИ» було готове зриватись із язика вже давно, набагато раніше написання статті, не у мене одного і не без причин. Кожен день діяльності влади, будь-які відомості щодо конкретних вчинків столоначальників якого завгодно штибу тільки підсилювали і продовжують надавати підстави для застосування цього тавра.

Коли я почав писати цю статтю, у мене був намір розповісти про відомих мені подонків послідовно, по черзі, можна сказати — по хронології та по ранжиру. Розповів про першу сфальсифіковану карну справу — по так званих «проектних дорогах», і збирався перейти до наступної, але деякі подіїзмінили цей план. Ці події відбулись нещодавно і завершились ще одним, черговим злочином великої групи подонків: 27 вересня, у світлий день Воздвиження Хреста Господнього, суддя-подонок (до речі — жінка) виконала наказ «вищестоящих» подонків і продовжила на 2 місяці арешт Людмили Нікіткіної, головного економіста ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Людмилу Миколаївну арештували два місяці тому, 27 липня по кримінальній справі, спеціально для вчинення арештів, «зшитій білими нитками» 25 липня. Це вже було, приблизно, п’ятнадцяте кримінальне провадження, сфальсифіковане владою за останні два роки проти ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та її керівників з метою захоплення підприємства державними високопосадовцями.

Про всі ці справи я коротко, але вичерпно, розкажу дещо пізніше, оскільки не всі добре обізнані із бандитською сутністю влади «регіоналів», а приклад «наїзду» на Агрофірму Корнацьких дуже переконливо це демонструє.

Людмила Миколаївна, як і Олег Павлович Кирилюк (бувший генеральний директор) та усі інші спеціалісти підприємства, справно ходила на всі допити по усім попереднім «фальшакам», навіть без повісток, по телефонних викликах слідчих. Ухилятись він них у жінки не було жодних підстав — вона абсолютно ні у чому не винна.

Коли керівні подонки, які рвуть підприємство, зрозуміли, що методами кабінетних фальсифікації вони нічого не доб’ються, вони прийняли рішення ув’язнити завідомо невинних людей і вибити, вимучити із них зізнання у нескоюваних злочинах. Перед виборами народних депутатів до мети захоплення агрофірми у подонків добавилась також ціль не дати мені взяти участь у виборах, а по можливості – ще і «закрити» мене.

Для цього, в другій половині липня, губернатор, облпрокурор та обласні міліцейські начальники відрядили у Первомайськ до 50 чоловік «перевіряючих» — слідчих, оперативників, ревізорів — з метою будь-що «нарити» які-небудь підстави для фальсифікації чергового звинувачення.

Було перевернуто все вверх дном в усіх установах, де хоча б упоминалась назва «Агрофірма Корнацьких». «Знайшли» в управлінні сільського господарства Первомайської райдержадміністрації — у 2007-2008 роках Агрофірма отримала дотацію за те, що продавала свиней по державним закупівельним цінам на м’ясокомбінат. Із цього пересічного факту — а такі дотації отримували усі сільгосппідприємства, які здавали худобу не перекупщикам за більш високою ціною, а за державними закупівельними цінами підприємствам, визначеним Кабміном — подонки придумали зробити злочин самим простим чином: свиней, мовляв, не було, а Нікіткіна і Кирилюк підробили документи про здачу свиней і незаконно отримали для підприємства 149 тис.грн.!

Умисність, злочинність фальсифікації «справи» вражає тим більше, що «перевіряльники» перевіряли не лише німі папірці — вони опитували членів державної комісії, яка виносить рішення про надання дотації, а також головного зоотехніка та ветеринарного лікаря агрофірми.

Всі підтвердили: агрофірма виростила свиней, приїхав представник фірми «Відродження РІС», яка є у списку Кабміну, оформив усі необхідні документи, заплатив кошти відповідно до державних закупівельних цін, забрав свиней — все по закону, є десятки свідків і доказів цих подій. Врешті решт, є цей представник фірми «Відродження», ось його прізвище, адреса, телефон, навіть марка і номер автомашини — допитайте його!

Так ні! Подонки-виконавці, за наказом подонків-начальників, на пустому місці, свідомо, умисно виносять ні на чому не засновану постанову про порушення кримінальної справи проти абсолютно безвинних людей. Більше того: виконуючи накази тих же керівних подонків, тут же, сходу, фальсифікуються підстави для арешту чесних людей, яких навіть не спробували ні разу викликати на допит!

Людмила Миколаївна стала першою жертвою подонків — її арештували і продовжують тримати за ґратами, незважаючи на те, що «справа» повністю розвалилась: біля двох десятків свідків, у тому числі головного із них — заготівельника, який закупляв свиней — врешті решт, на числені вимоги адвокатів, допитали. Всі підтвердили 100% законність усіх подій, безневинність Нікіткіної, Кирилюка та будь-кого іншого.

Другою жертвою подонків можна вважати Олега Павловича Кирилюка — узнавши про бандитське захоплення Людмили Миколаївни, яку арештували із застосуванням грубої сили, волочили по асфальту, позбавляли медичної допомоги і адвоката, та знаючи, що з ним будуть поступати ще гірше, будуть відбивати печінку та нирки — він став переховуватись. Чесна, ні в чому не винна, віддана праці на благо людей людина, вимушена переховуватись, як злочинець!

Третьою жертвою подонки хочуть зробити бувшого в.о. генерального директора ТОВ «Агрофірма Корнацьких» Ткаченка Т.М., який теж ні в чому не винний, але від якого теж намагаються отримати «компру» на мене, Корнацького А.О., залякуючи його вязницею. Після останнього допиту Ткаченка забрала до лікарні «швидка допомога» – 30-річний чоловік мало не вмер!

Цю «справу», по якій тягають Ткаченка, сфальсифікували 22 серпня 2012 р. Вона порушена «за фактом» невиконання рішення суду про надання податковим органам документації Агрофірми.

Саме у документації суть «наїздів» подонків, у заволодінні нею!

Ще у 2010 р., 03 листопада, слідчий Первомайської прокуратури, виконуючи «установки» прокурорів-начальників, хотів забрати документацію агрофірми на підставі сфабрикованої кримінальної справи по «проектних» дорогах. Абсолютно обґрунтовано тоді йому документацію не видали, а потім добились скасування «фальшака».

Як бачите, фальшивої кримінальної справи вже нема, а підприємство працює. Якби ж вимоги щодо передачі документів були виконані — підприємства вже два роки як не було б!

Без документів господарства нема, вести діяльність неможливо!

Подонки це чудово розуміють і намагаються захопити документацію. Восени 2011 р., під час чергової хвилі «наїзду» на агрофірму, засновники підприємства були змушені зупинити виробничу діяльність, звільнити працівників, а також подбати про документацію — керівникам агрофірми було сказано передати її на відповідальне зберігання, що вони і зробили, бо це — їх службовий обов’язок.

Так от, зараз їх збираються арештовувати за добросовісне виконання обов’язків!

* * *

Донедавна було точно невідомо, хто, врешті решт, є конкретним замовником «наїзду» на Агрофірму, але по тому оскаженілому свавіллю, яке чиниться в останні декілька неділь, було зрозуміло, що це «самий верх».

У мене є підстави стверджувати, що «наїздом» керує Генеральний прокурор, це беззаперечний факт. Але на чию користь?

Особа, яка називає себе кумом сина генпрокурора, у квітні 2012 р. сказала буквально наступне: син генпрокурора попросив тата так «прикрутити» агрофірму Корнацького і його самого, щоб можна було забрати абсолютно весь бізнес.

Саме так і було сказано – заберуть абсолютно все.

На додачу до власних можливостей генпрокурор також начебто «підключив» главу Адміністрації Президента, а той, у свою чергу, дав відповідну вказівку губернатору.

Те, що губернатор отримав наказ репресувати Агрофірму Корнацьких «зверху», також є беззаперечним фактом. Це підтверджується і ним самим: співрозмовникам, при згадці про «війну» з Корнацьким, губернатор багато- значуще показує вказівним пальцем у стелю чи у небо, натякаючи на «вищі сили».

Ця версія, із замовником — сином генпрокурора, начебто підтверджується всім тим, що і як відбувається. Обізнані люди так і кажуть: це типове прокурорське свавілля.

Але є обставин, які не вписуються у «чисто прокурорський» сценарій. Перш за все, це роль податкової служби. Як відомо, її очолює людина старшого сина Президента, у якого своя роль і свій статус. З огляду на те, що з червня 2011 р. і до серпня 2012 р. провідну роль у спробах задушити Агрофірму Корнацьких виконували саме податкові органи (тепер до них доєдналися київські міліцейсько-прокурорські оперативно-слідчі групи), виникає питання: чи став би голова податкової так старатись для сина генпрокурора?

Як на мене, то – навряд чи.

Найвірогідніше, замовлення на мене поступило від тих,хто має абсолютно необмежені можливості задіювати весь потенціал як будь-якого окремого органу влади, так і всіх їх загалом, у особистих приватних інтересах.

Такі можливості є тільки у сім’ї Президента.

Тепер, коли до репресій у повну потужність долучилось Міністерство внутрішніх справ, яким керує інша довірена особа сім’ї Президента, сумнівів не залишається – нас рвуть на замовлення «першої» посадової особи, чи сина Президента – різниці нема.

Колись була версія, що Агрофірму Корнацьких за гроші, виплачені генпрокурору та «губернатору», «замовив» якийсь олігарх, який розширює свій агробізнес. Ця версія ніколи не видавалась мені реальною, оскільки, на додачу до цих двох вищезазначених «діячів», потрібно було б «купити» також керівників судів та окремих судей, керівників податкових, міліцейських органів, усіх державних інспекцій тощо. Звичайно, з огляду на особистості тих, кого треба було б купувати, нічого неможливого у такій задачі нема – вони практично всі подаються, як вуличні повії. Але, врешті решт, потрібно було б «купити» адміністрацію Президента України та самого Гаранта Конституції, щоб не реагували на числені скарги, акції протесту та на шкоду власному іміджу, який стрімко падатиме.

Великий бізнесмен, я впевнений, не став би займатись такими «закупівлями», він просто запропонував би домовитись про якусь форму співпраці, партнерства.

У нашому ж випадку – виключно наглі адміністративно-силові, або, як зараз уже звично говориться у народі, бандитські методи. Як це не при скорботно, але саме вони є наочним проявом не словесної, а реальної, дійсної «політики» Президента і всієї його «влади».

* * *

Перша частина статті «ПОДОНКИ» закінчувалась на тому, що до мене, у село Чаусово-2, під час спроб прокуратури захопити документацію ТОВ «Агрофірма Корнацьких», приїхав голова Первомайської райдержадміністрації і запропонував «добровільно» задовольнити вимоги прокуратури, сплатити близько 60 тис. грн.., які прокуратура нарахувала по сфальсифікованій кримінальній справі як збитки держави за неіснуюче самозахоплення неіснуючих земельних ділянок під проектними дорогами, яких теж не було і нема в природі.

Тим самим, голова РДА. пропонував, щоб керівництво агрофірми визнало порушення закону, якого не вчиняло, щоб через самооговір отримало на все життя для себе і своїх нащадків тавро злодіїв, злочинців, а підприємство мало б стати «дійною коровою» для будь-якого подонка-чиновника.

«Хотів я його від душі послати» — на цій фразі закінчувалась перша частина мого оповідання, але, звичайно, це були не всі бажання, які у той момент у мені вирували. Відверто кажучи, я спочатку навіть розгубився і не знав, що робити —просто «послати»,чи по морді дати вилупку. Адже ж мала бути розмова із державним посадовцем, головою державної адміністрації, а натомість прийшло якесь чмо і відкрито здирничає. Спрацював інтуїтивний рівень свідомості: ні мордобій, ні слово до цього клоуна «не дійдуть» — переді мною стояв прилизаний і випрасуваний тупак, про якого недарма казали «тільки учора із стовпа зліз», «по мозгам током стукнутий», натякаючи на інтелектуальну обмеженність та основну – електромонтерську — кваліфікацію голови РДА. Він пропонував вчинити злочин і грязний, аморальний поступок по відношенню до керівників агрофірми настільки буденно, що не було сумніву — він це вважає за норму, це та «діяльність», яку старші по чину «регіонали» наказали йому здійснювати на державній посаді.

Пізніше, отримуючи відомості про розрізнені, але на диво одноманітні — тупі, шкідницькі, підлі, злодійські та інші подібні до них вчинки як голови РДА, так і будь-яких інших його колег-«регіоналів» та «вищестоящих» начальників, я усвідомив, що частина «гомо сапієнс» в Україні мутувала у «гомо регіоналіс», для яких поняття «влада» і «вседозволеність заради наживи» є синонімами, тобто одним і тим же. Кого не візьми із можновладців -«регіоналів» — всі як із одного яйця вилупились: дорого одягнуті, випещені, заможні, грошовиті, часто навіть мультимільйонери, а звідки багатство взялось — секрет; без кінця роблять «реформи» для «покращення», а натомість виходить для усього народу тільки погіршення; наскільки народ, і підприємці у тому числі, стають бідніші, настільки «регіонали» — багатші; безперестанно твердять «треба зробити таке-то на користь держави і народу», і в той же час роблять усе навпаки, на шкоду і державі, і народу, а на користь виключно собі.

Таких прикладів цинічної брехні «регіоналів», діаметрального розходження їх слів і справ, можна наводити безліч, власне, усе без винятку, що вони всі кажуть —брехня, а все, що роблять — грабіж народу.

Вже згадуваний голова райдержадміністрації є типовим «регіоналом» місцевого рівня. Працював у районній енергомережі — вірно служив «електричній» мафії. Серед нас є мало таких, хто не стикався би із свавіллям енергетиків, але мало хто знає, що таке насправді є електрично-енергетична галузь України. Вона є чи не основною інфраструктурною частиною економіки, яка завжди була завідомо прибутковою, і приватизовувати яку не було жодної необхідності. Тим не менш, де повністю, а де частково, обласні енергокомпанії — «обленерго» — були «продані», а фактично — за безцінь передані у потрібні руки, до яких потекли не тільки прибутки від високих тарифів, від грабіжницьких «проектних робіт», видачі «технічних умов» тощо, але і багатомільярдні державні субвенції. Вони мали б використовуватись на оновлення електроліній, але на це тільки списувались. Постачання електроенергії споживачам здійснюється по електросистемам радянських часів, і всі ми добре знаємо, що найменша негода призводить до хронічних «відключень». Причина проста: в електромережі, в їх модернізацію не вкладаються не тільки обіцяні приватні інвестиції, але і цільові державні кошти, і амортизаційні відрахування від прибутків. Ці грошові потоки йдуть на карман «енергетикам» та на хабарі. Всі державні органи, до адміністрацій включно, отримують свою «долю» із цього «енергопирога». Внакладі лише населення та підприємці — господарі-енергетики по тарифах, за проекти, технічні умови, відключення-підключення та все інше деруть з народу три шкіри, а нема ні напруги, ні надійності постачання.

Районні енергосистеми, або РЕСи, є базовою ланкою «електричної» корупції. Пройшовши цю славну школу та посівши посаду голови районної організації Партії Регіонів, він став цілком підходящою кандидатурою на посаду голови райдержадміністрації, на яку і був призначений. Мало того — ще й обрався депутатом райради, щоб із середини контролювати від ПР діяльність районного парламенту.

У Софіївці, звичайно, перед виборами 2010 р. наобіцяв золотих гір — і дороги,і клуб відремонтувати, і орендну плату за паї зробити високою.

З орендною платою, здається, все більш-менш нормально, але при чому тут голова РДА? Він що — оре, сіє, жне? Звичайно, ні, до виробництва урожаю він має лише одне відношення, які його шеф губернатор і вся влада — не давати спокійно працювати, перешкоджати, урвати де тільки можна та якомога більше.

А от там, де від влади дійсно все залежить, де крім неї ніхто нічого не зробить — там повний облом. Дороги до Софіївки жваво нагадують кіно про війну, вони наче після проходження танкових дивізій і бомбардувань. Фронтову картину доповнюють і безнадійно оголені конструкції якоїсь чи то згорілої, чи розваленої споруди посеред села, яка при найближчому огляді виявляється залишками клубу.

Причина такого стану доріг — нескінченні потоки важкого автотранспорту, які пішли після введення в дію олійного заводу на станції Бандурка.

Сама по собі, поява цього заводу — факт позитивний: він дає робочі місця, платить податки, допомагає соціальній сфері. Залишилось лише довести до сучасних вимог параметри впливу на довколишнє середовище, щоб ні пил, ні шум, ні запахи не зашкоджали місцевому населенню. Зараз така проблема є, люди потерпають від наслідків діяльності підприємства, вони очевидні. До того ж, до тих викидів, які здійснює завод, додається цілодобовий рев моторів, вихлопні гази, пил, руйнація заборів, вібрації і навіть розтріскування стін будинків.

А що ж влада?

Це вона повинна була подбати, щоб автоваговози не руйнували вулиці та дороги, не розраховані на такі нагрузки, провести об’їзні шляхи та добитись дотримання сучасних екологічних вимог. Процеси узгодження проектів будівництва усе це передбачають, причому усіляких експертиз та дозволів — десятки. Але кожен чиновник має свою ціну, і кожен окремо та всі разом вони торгують не тільки своїми службовими повноваженнями, але і здоров’ям та життям людей, народу.

Голова РДА. — один із них.

Очевидно, що софіївські дороги не ремонтувались, хоча це не обов’язково означає, що гроші на них не списувались. Дорожнє будівництво, як і енергетичне чи комунальне, це такий феномен: на них постійно витрачаються величезні кошти, а вони (дороги, електричні мережі, водогони-каналізації тощо) не тільки не поліпшуються, а ще й погіршуються. Останнім часом, з огляду на Софіївку, до числа цих феноменів, завдяки голові РДА, можна сміливо додати і клуби. Грошей на його ремонт, кажуть, виділено із бюджету аж 600 тис.грн., а він як був, так і є руїною.

Так куди ж ділись кошти — випарувались, чи все ж таки украдені?

Але Софіївка — то тільки дрібний епізод у «державницькій діяльності» заступника Президента по Первомайському району. На «ремонті» клубу багато не заробиш, є дохідніші «джерела», серед них на першому місці — земля.

О, земля, дорогоцінна українська земля! У якого керівника району, міста, області чи іншого можновладця не перехопить дух, не заблищать очі при згадці про землю!

Адже ж можновладець — особлива істота, не рівня репаному землеробу, у якого одні оранки, посівні та жнива в голові при згадці про землю. Чиновник мислить глибше, бачить далі та зовсім інше — долари, долари, долари!...

Та от біда — здебільшого на землю має право народ, та ще й такий не романтичний, на відміну від чиновництва, як селяни.

Що робити нещасному чиновнику?

Прийшлось би пропадати, якби не школа комсомолу, школа комунізму. Ще відтоді українське чиновництво пам’ятає: «Пролетарі, об’єднуйтесь!».

Пролетарі, як відомо, так і не об’єднались, а от чиновники — залізобетонно! Нема в Україні більш монолітної спільноти, як чиновництво. Тільки такі визначення, як мафія, клан, каста можуть передати ступінь їх згуртованості. Усілякі спілки, асоціації, союзи підприємців та навіть офіцерів супроти чиновницького стану — просто дитсад.

Голова РДА теж об’єднався — з прокурором, начальником податкової інспекції, начальником міліції. Цей квартет став на Первомайщині чи то початковою, чи кінцевою ланкою «вертикалі влади», якою регіонали проткнули Україну вже у 2010 році.

Велика користь від «вертикалі» для самих її учасників стала зрозуміла одразу ж, про що була навіть складена приспівка: «Сам п’ю сам гуляю, сам краду, сам за собою наглядаю». З урахуванням того, що до «вертикалі», на другорядних ролях, увійшли і всі інші керівники органів влади, включаючи суди та місцеве самоврядування, не життя у хлопців пішло — малина.

Голова РДА, за допомогою голови райради, начальника земельного відділу, окремих сільських голів взявся за землю та комунальне майно.

Далі буде