Економіка, медицина і свій Копенгаген: інтерв’ю з головою Вознесенської РВА Олександром Кукурузою

Чи знаєте ви, що у Вознесенську районна лікарня тепер схожа на сучасний госпіталь з американських фільмів, а на території відкрили одразу два реабілітаційні центри з найновішим обладнанням? А про те, що в Доманівці є свій Копенгаген? Можливо, вам відомий факт, що проблема відсутності води, про яку так багато говорять у Миколаєві, насправді — найважливіша для всього Вознесенського району вже багато років?

От і ми не знали. Якщо про Миколаїв, його проблеми та успіхи в інформаційному просторі говорять багато, то про райони — у рази менше. Журналісти «Новин-N» вирішили з’ясувати, як і чим живуть райони Миколаївської області, які там є досягнення, з якими складнощами доводиться стикатися тощо.

Відомо, що з липня 2020 року в рамках реформи децентралізації в Миколаївській області було створено чотири райони, тоді як до цього було 19. Розповісти про те, що змінилося в районі та як вдається справлятися з викликами воєнного часу, люб’язно погодився начальник Вознесенської районної військової адміністрації (РВА) Олександр Кукуруза.

— Для початку розкажіть, будь ласка, про себе: скільки вам років, яка у вас освіта, де ви раніше працювали?

— Мені 49 років, родом із Первомайська. Освіт у мене кілька.

— Це вже цікаво. Чи можна перелічити?

— Одеська державна академія холоду за спеціальністю «Промислова екологія та охорона навколишнього середовища»; Вища школа підприємництва Харківського державного університету харчування та торгівлі за спеціальністю «Економіка і підприємництво». Також дві магістратури — у сфері державного управління та у сфері парламентаризму і парламентської діяльності.

Свій трудовий шлях будівельника проходив у різних місцях: починав монтажником металоконструкцій і збірного залізобетону, був майстром у ПТУ-160, працював і на «Зорі». Пізніше відкрив своє будівельне підприємство. Географія моїх об’єктів — від Луганська до Виноградова на Закарпатті, від Мени до Севастополя.

— Чи є якийсь об’єкт, про який ви можете з гордістю сказати: це я побудував?

— Я б не виділяв, знаєте, якийсь об’єкт, я б сказав: усе найкраще попереду (усміхається).

— Ну це добре, а все-таки?

— Я вів досить масштабні будівництва, причому ще будучи молодою людиною. Назву деякі з них: торгові центри в Луганську, а також завод Закарпатський ВЕТ Автомати Україна у Виноградові, де виробляли запчастини для Volkswagen Group, VEKA у м. Бровари. У свій час отримував нагороди за архітектурні об’єкти, наприклад у Харкові. Займався переважно промисловим будівництвом.

— У травні 25-го року ви були призначені на досить високу посаду в межах області. Чи є у вас досвід управлінської роботи в органах влади?

— До цього 10 років працював в органах місцевого самоврядування, був заступником мера Первомайська, обирався депутатом Миколаївської обласної ради. Крім того, був помічником Віталія Кіма.

— Де вас застала війна?

— У Первомайську застала.

— А чим ви займалися в Первомайську?

— На той період?

— Так.

— Я займався будівництвом, був підприємцем. У перші дні почали виділяти матеріали, техніку і допомагати нашим захисникам усім, чим могли.

— Як це було для вас? Пам’ятаєте перші відчуття?

— Це було о 4-й годині ранку. Було два прильоти в Первомайському районі, з’явилися перші повідомлення в засобах масової інформації, хоча і так всі все бачили і розуміли... Підняв своїх хлопців на підприємстві, сказав: готуємо техніку, паливо. Одразу поїхали на виїзд із міста, взяли участь у будівництві оборонних ліній. Організовували блокпости, харчування, підвезення пального, генератори. Допомагали, чим могли. Аж до того, що купували білі балаклави і фарбували їх зеленкою, щоб вони були маскувальні, тому що хлопці сильно мерзли на блокпостах.

— Вознесенськ, де ми зараз знаходимося — це була найзахідніша точка на півдні України, куди дійшли російські війська. Тут був той самий знаменитий бій, завдяки якому вони не пішли на Одесу.

— Так, це було 2–5 березня. За 20 метрів звідси, від місця де ми знаходимося, були росіяни, і явно готувалися до подальшого штурму.

— Якої шкоди зазнало місто тоді від чотириденної окупації та боїв?

— Що стосується міста, то це насамперед було зруйновано два мости, багатоповерховий житловий будинок, 6 приватних будинків, пошкоджені школи, дитячі садки, культові споруди, понад 400 житлових будинків тощо. Крім того, пошкоджені автомобільний і залізничний мости, приватні будинки та об’єкти інфраструктури на території 6 ОТГ. Але найсерйозніші втрати — це люди, як військовослужбовці, так і понад 10 осіб мирного населення.

— У 2025 році Вознесенськ отримав звання Місто-герой. Ким це було ініційовано?

— Вознесенська міська рада направила звернення президенту. Це звернення підтримала і районна, і обласна адміністрації.

— Статус Міста-героя передбачає якісь преференції?

— Ні. Лише почесне звання.

— Якщо, наприклад, у Миколаєві підійти до будь-якого жителя міста і запитати у нього, яка найболючіша проблема для міста, вам, напевно, 90% скажуть, що це відсутність питної води. Ви можете зараз назвати найболючіші проблеми для Вознесенського району?

— Така ж — відсутність води.

— У вас теж немає води?

— Загалом є проблема того, що частково Вознесенський район — це зона посушливих земель. Плюс змінюється міграція ґрунтових вод, вода йде. У нас Єланецький, Братський район — це все зневоднені землі. Доманівка без води. Місто Вознесенськ — вся вода тільки зі свердловин. Невідомо, яким буде літо цього року, як поводитимуться свердловини у Вознесенську. Міський голова говорить про необхідність буріння додаткових свердловин. Тому жителі всього Вознесенського району вважають питання забезпечення водою одним із головних. Зараз громади намагаються працювати в цьому напрямку: розробляють проєкти, звертаються по допомогу до міжнародних партнерів. Є хороші шанси у Доманівської ОТГ на реалізацію проєкту за підтримки Данії.

— Що це за проєкт?

— Це будівництво свердловин, резервуарів запасу води і напірних водопроводів у населений пункт. Тобто свердловини — це не новинка, вони і так є і активно використовуються. А ось резервуари, запас води — це те необхідне нововведення, яке активно потрібно впроваджувати. Я, як будівельник і комунальник зі стажем, відстежую це питання і знаю, що зараз є нові технології, нові види цих резервуарів. Якраз минулого тижня зустрічався з проєктантами, які розробляють проєкт саме по Доманівці — там у хлопців нормальне, сучасне бачення технологій. Окремо є проєкт подачі води на с. Олександрівка, теж масштабний. У Прибузькій громаді потрібно міняти водонапірні башти — цим також займаються.

— Яку ще проблему ви б визначили жителі Вознесенського району? Окрім води.

— Дороги. Це вічна проблема, думаю, і для Миколаєва. Нам пощастило цього року, що ділянку від м. Миколаєва, грубо кажучи, до м. Южноукраїнська, практично не зачепили зимові морози, у плані того, що не розірвало асфальт. Це якщо порівнювати зі станом дороги вже далі від м. Южноукраїнська, особливо від с. Благодатне до м. Первомайська. Але все одно, починаючи від сіл Дорошівка, Новогригорівка — тут уже дороги розбиті. Не можу сказати, що зовсім непроїзні, але погані.

— Коли планується ремонт?

— Є дороги різного значення — місцевого, державного. Якщо йдеться про трасу Н-24 «Миколаїв-Благовіщенськ» — це Служба відновлення та розвитку інфраструктури, вони вже працюють у межах температурного режиму, роблять дрібний ремонт. А місцеві ради — їхня робота в цьому напрямку залежить від виділення коштів. Ну і знову ж таки — температурний режим впливає.

— Ви розраховуєте цього року на якісь субвенції на дорожній ремонт?

— Розраховуємо, що буде виділена субвенція на ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-55 /М-14/ — Вознесенськ–Новий Буг, яка проходить через 5 територіальних громад: Єланецьку, Бузьку, Вознесенську, Прибужанівську, Веселинівську. З 2022 року на цій дорозі проводився капітальний ремонт мостів із підходами в межах Вознесенського району.

Для повноцінного відновлення цієї дороги є необхідність у проведенні капітального ремонту. У 2025 році Службою відновлення та розвитку інфраструктури Миколаївської області були укладені договори з підрядниками на розробку проєктної документації на капітальні ремонти мостів із підходами в межах с. Веселинове. Після завершення виготовлення проєктної документації по зазначених об’єктах, за умови наявності фінансування, Службою будуть проведені тендерні процедури.

— Уже майже рік ви керівник району. Можливо, є якісь проєкти, про які ви вже хочете розповісти?

— Ми не будемо забирати все ж таки лаври у мерів і голів громад (усміхається). Наприклад, я вважаю — те, що зроблено у Вознесенську, — це показник і приклад для інших громад і міст.

Із того, що дійсно викликає гордість — це капітальний ремонт і переобладнання Вознесенської ЦРЛ, а також будівництво фактично «з нуля» центру реабілітації — з усіма необхідними програмами відновлення і для військових, і для пацієнтів після інсультів, неврологічних захворювань.

— Це вже було зроблено в період війни?

— Так. Виникла ідея створення реабілітаційного центру. У неї повірив, передусім, міський голова Вознесенська: було виділено старе приміщення харчоблоку лікарні, розроблено проєкт. Ініціативу підтримали Віталій Олександрович Кім, міністр охорони здоров’я Віктор Кирилович Ляшко. Була виділена субвенція, а також співфінансування з міського бюджету — і проєкт був успішно реалізований. А після, побачивши результат і розуміючи, наскільки затребуваним є цей напрям, у справу вступив відповідальний приватний бізнес, і корпорація «Бугські кар’єри» за свої кошти відремонтувала сусідню будівлю. Там обладнали ще один центр реабілітації.

— Тобто, у Вознесенську тепер два реабілітаційні центри?

— Так.

— Добре, якщо ви кажете, що використали приміщення їдальні лікарні, то де зараз готують їжу для пацієнтів?

— У лікарні укладені договори на постачання готової продукції (кейтеринг). Щодня постачальнику подаються заявки, готову їжу привозять за кількістю пацієнтів.

— Іншими словами, у Вознесенську змогли реалізувати кейтеринг, а в Миколаєві опозорилися на всю країну з нашим шкільним кейтерингом…

— Ну, це все питання контролю. У Вознесенську це вже працює не один рік і дуже успішно.

— Як у вас складаються відносини з райрадою? Є взаєморозуміння?

— Є. По суті, у нас немає таких точок, які б нас роз’єднували.

— Скільки у вас депутатів у раді?

— На сьогодні 40 депутатів. Персональний склад райради за 5 років змінився на третину. І хоча функції у депутатів районних рад зараз досить обмежені, їхню діяльність не можна применшувати. Порівняно, наприклад, з багатьма депутатами міських рад, вони більш організовані, сесії проводяться регулярно, як правило в онлайн-режимі.

— Ви представляєте державну владу. Вам постійно доводиться контактувати з органами місцевого самоврядування: є голови територіальних громад, міські голови Вознесенська та Південноукраїнська. Як у вас складається співпраця з органами місцевого самоврядування?

— З тим самим мером Вознесенська ми тут, на місці, працюємо. Продуктивність співпраці, в принципі, залежить від того, які цілі ставить начальник адміністрації, і які цілі ставить керівник громади або міста. Ми ставимо созидальні. У нас хороші робочі відносини з головами громад і з мерами.

— Ви оцінюєте роботу мера Вознесенська позитивно?

— Так.

— А Південноукраїнська?

— Чесно? Ні.

— Як цікаво. Що саме вас не влаштовує в мері Південноукраїнська?

— Я не можу розмірковувати, влаштовує він мене чи не влаштовує, його обрали люди.

— Перефразую питання. Напевно, в його діяльності є якісь моменти, які ви вважаєте неправильними?

— Не стільки неправильними, скільки поверхневими, без розбору проблеми та пошуку шляху вирішення.

—З Південноукраїнська надходить інформація про конфлікти між мером та міською радою, постійно якісь війни там відбуваються. Ви в курсі того, що відбувається?

— Звичайно. Ми завжди наводимо такий приклад: за період незалежності нашої держави, здається, у нас максимум два міських голови в Південноукраїнську відбули свої каденції від початку і до кінця, без імпічментів та зняття з посади.

— У грудні мер Південноукраїнська навіть просив, наскільки я пам'ятаю, запровадити військову адміністрацію у місті. Він звертався до обласної адміністрації.

— На сьогоднішній момент там також питання стоїть гостро. Сьогодні у нас уже березень, вони останню сесію тричі переносили. Можна сказати, що вони, як і раніше, в певній кризі. Тоді, після цього звернення, начебто вони консолідувалися, ухвалили бюджет, розподілили кошти, а далі увійшли у черговий ступор.

— У вас дуже великий досвід депутатської діяльності, є досвід адміністративної діяльності як заступника міського голови, тепер керівника району. Ваша думка: що відбувається, чому постійно вариться ця каша в Південноукраїнську? Що вони ділять?

— Скажу так: для того, щоб консолідувати навколо себе людей, треба мати лідерські якості, приймати ті чи інші рішення самостійно, враховуючи думку депутатів та мешканців міста.

— Як на вашу думку, може дійсно було б доречно запровадити військову адміністрацію в Південноукраїнську?

— Ми не повинні втручатися функціонально у роботу місцевих керівників. Тому насамперед Віталій Олександрович (Ким, голова ОВА — прим. авт.) закликає їх консолідуватися. На благо міста, насамперед, та його мешканців. Є там, як і всюди, представники різних політичних сил, лідери громадської думки. Але всі вони мають сісти за стіл та виробити якусь спільну стратегію.

— Тобто все-таки ви вважаєте, що вони мають самі дійти цього консенсусу?

— Хотілося б.

— Ну, взагалі-то, зараз війна. Поки вони приходять до консолідації, йде час для прийняття рішень, іноді життєво необхідних.

— Будь-яка політика – це економіка. Для ухвалення бюджету вони ж консолідувалися.

— Я гадаю, там чарівний пендель був.

— Не важливо. Отже, все-таки шляхи є, тому цілком реально приймати важливі рішення для мешканців громади, ВПО, допомоги ЗСУ. Ось де має бути консолідація.

— До речі про ВПО. Віталій Кім постійно наводить місто Вознесенськ як єдине місто, яке в період війни наростило населення. Це лише за рахунок ВПО?

— Так, за період війни на 10% зросло населення м. Вознесенська. Зрозуміло, міграційні процеси відіграли свою роль, але я не думаю, що можна виділити лише Вознесенськ, пропорційно збільшилася кількість жителів усюди, де відносно безпечно, наскільки це може бути можливо в наших умовах.

— Скільки взагалі в районі ВПО є?

— Приблизно 14 тисяч.

— Давайте про них поговоримо. Як їм допомагають? Їм треба десь жити, їм треба десь працювати. Знову ж таки, якісь мобільні будинки може ставите, що відбувається в районі?

— Звичайно, крім державних програм, однозначно і місцеве самоврядування у цьому бере участь. У територіальних громадах Вознесенського району у 2025 році здійснювалися заходи, передбачені програмами підтримки внутрішньо переміщених осіб. У всіх громадах створено Ради ВПО та затверджено Положення про Раду ВПО. Зокрема, за рахунок коштів місцевих бюджетів територіальних громад внутрішньо переміщеним особам виплачена матеріальна допомога на загальну суму 275,28 тис. грн.

У зв'язку з тим, що у Вознесенському районі для покращення житлових умов перебувають на квартирному обліку 222 ВПО (106 сімей), є потреба у забезпеченні їх житлом. Так, якщо говорити про будинки, то це, наприклад, уже всім відомий район «Новий Копенгаген» у Доманівці – там, де мобільні будиночки встановлені за рахунок допомоги Данії. У 2025 році там заселено 8 сімей (34 особи). Це сім'ї військовослужбовців, медичних працівників, багатодітні сім'ї тощо. Працює Південноукраїнськ – у них два майданчики задіяні, встановлено 20 модульних будинків, до яких заселено 20 сімей (32 особи). Це сім'ї пенсіонерів та особи з інвалідністю. У Вознесенську було переобладнано 11 кімнат у гуртожитку під житло для ВПО.

Однозначно працює державна програма для придбання житла, там близько двох мільйонів виділяється на домогосподарство. Розглянуто комісіями територіальних громад 37 заяв ВПО, які подано через систему "Дія".

— Як з роботою справи? Чи є робочі місця?

— Зрозуміло, що якщо є бажання працювати, люди працюватимуть і знаходитимуть собі роботу. Є спеціалісти, які у дефіциті, як і скрізь: це сфери охорони здоров'я, освіти. Для людей, які займалися підприємницькою діяльністю та стали ВПО, діють програми підтримки, кредитування. Вони теж працюють, активні люди знаходять себе.

У цьому напрямі працює активно Вознесенський центр зайнятості. Протягом 2025 року туди звернулося 400 осіб із числа внутрішньопереміщених осіб, з яких 231 набули статусу безробітного, а 169 осіб звернулося до служби зайнятості з метою пошуку роботи. За сприяння служби зайнятості працевлаштовано 102 зареєстрованих безробітних ВПО, 38 осіб направлено на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. 22 заявники отримали ваучери на проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації або отримання наступного рівня освіти. 88 брали участь у громадських роботах, 362 – профорієнтаційні послуги. Також у 2025 році надано компенсації 44 роботодавцям за працевлаштування 86 безробітних із числа ВПО.

— Ще одна проблема Вознесенського району, яка пройшла по всіх ЗМІ кілька місяців тому, коли транспорт частково перестав виходити на маршрути через мобілізацію водіїв. Чи вдалося вирішити цю проблему?

— Скажімо так, таких масштабних звернень із цього приводу я не пам'ятаю. Проблеми є. Але загалом ситуація стабілізувалася. У районі працюють 6 перевізників. Найбільша проблема була у ТДВ «Вознесенськавтотранс», він обслуговує найбільшу кількість маршрутів у м. Вознесенську та Вознесенському районі. Вищевказане підприємство займається зараз підготовкою пакету документів для набуття статусу критичного підприємства, що дозволить бронювати водіїв.

Я не думаю, що така ситуація тільки у Вознесенському районі, навряд чи, наприклад, у Миколаєві, вона набагато краща.

— Якщо ми заговорили про транспорт, хотілося б почути, на чому тримається економіка району. Напевно, це передусім сільське господарство. Який відсоток економіки району становлять надходження від сільськогосподарської діяльності?

— Зрозуміло, що це більше половини. Якщо говорити в цілому по району, то більшу частину надходжень до бюджету забезпечує промисловість. Але якщо розглядати в розрізі територіальних громад, там, де відсутня промисловість, то більше 90% - це надходження від сільського господарства. Промислові підприємства сконцентровані у Південноукраїнській, Вознесенській, Бузькій, Прибузькій, Олександрівській ОТГ.

— Які промислові підприємства працюють? Раніше був відомий шкірзавод "Возко", м'ясокомбінат, сирзавод, "Зелений гай". Нині вони працюють?

— «Возко» працює. Є плани щодо створення на його базі індустріального парку «Техно Парк Вознесенськ» за напрямами: виробництво шкіри, виробів зі шкіри, виробництво будівельних матеріалів, машинобудування та ін. Вознесенський м'ясокомбінат та сирзавод не працюють.

Якщо говорити загалом, то в районі працюють 42 основні підприємства за різними напрямками: видобуток піску та гранітної продукції, виробництво електроенергії, легка промисловість, дублення та оздоблення шкіряних виробів. Провідні підприємства – це ТОВ «Микитівський граніт», ТОВ «УМР Гідроенергобуд», ТОВ «Корпорація Бузькі кар'єри», ПП «Вікторія-8», ТОВ "УКРТАН", ТОВ "В-Центр", ТОВ "УШК" та інші. Сонячну енергетику у нас генерують ТОВ "Нептун-Солар", ТОВ "Інсолар", ТОВ "НІКСАНСТАР".

— Якщо ми говоримо про економіку, то за нинішніх умов уявити собі функціонування економіки без інвестицій складно.

— Та не буває взагалі.

— Тож питання, що з інвестиціями в районі відбувається?

— Громади Вознесенського району активно співпрацюють із партнерами, фондами, інвесторами щодо впровадження інвестиційних проектів. Завдяки цій співпраці реалізовано проекти, закуплено техніку та обладнання, встановлено сонячні станції.

— Ми вже говорили про медицину, коли ви згадували будівництво реабілітаційних центрів та масштабний ремонт лікарні. Медична реформа, яка передбачає створення великих кластерних лікарень, десь об'єднання медустанов, десь зовсім закриття, триває. У Миколаєві вона проходила досить скандально, бо хтось не хотів закриватися, хтось не хотів об'єднатися, хтось хотів, але не з тими… У Вознесенському районі як проходить це об'єднання? Чи є якісь прецеденти?

— Тут не зовсім процес об'єднання, я сказав би тут процес роботи — ми в рамках реформи розширюємо і покращуємо те, що в нас було. У Вознесенську капітально відремонтовано відділення неврології, два відділення хірургії, відділення гемодіалізу, закінчуються роботи з ремонту операційного блоку із трьома операційними залами. Залишається тільки по суті закінчити ремонт та відділення реанімації та утеплення фасаду. Це ми говоримо про районну лікарню, вона бере на себе левову частку пацієнтів.

— А як справи в селах?

— У районі 8 центрів первинної медико-санітарної допомоги, які включають 31 амбулаторію, 17 пунктів здоров'я, 19 фельдшерських пунктів, які і надають первинну медичну допомогу,

— Кілька слів про школи. У вас діти в районі навчаються дистанційно, чи ходять на заняття до класів?

— Частково. Протягом трьох років проведено велику роботу з облаштування укриттів у школах та садках. Сьогодні лише 5% шкіл та 14% дитсадків перебувають на дистанційному навчанні, решта – навчаються очно або у змішаній формі.

— У рамках реформи закриваються школи у населених пунктах, де незначна кількість дітей. Як це у вас відбувається у районі? Скільки шкіл закрилося? Чи організовано підвезення дітей, чи достатньо шкільних автобусів?

— Порівняно з минулим навчальним роком у районі кількість шкіл зменшилась на 5, ліквідовано філії навчальних закладів у Доманівській та Веселинівській ОТГ. Усі учні закритих філій підвозяться до опорних шкіл. Також закрито 2 садки: у Братській та Веселинівській ОТГ через відсутність дітей.

На сьогоднішній день 70 шкільних автобусів забезпечують підвезення – 3211 учнів. 2026 року за рахунок бюджетів селищних та сільських рад заплановано купити ще 6 автобусів.

Ще минулого року було порушено Віталієм Кімом питання підвезення дітей до шкіл, він виступив ініціатором у Кабінеті Міністрів України. Було створено так звану карту автомобільних доріг, де було відзначено аварійні ділянки, кілометраж, кількість дітей, які потребують підвезення. І ми сподівалися отримати фінансування.

Щодо закриття шкіл, ще хотів додати. Не завжди закрити стару школу в маленькому селі, та возити дітей до нової, сучасної за 15 км — це неправильне рішення, треба враховувати дуже багато критеріїв. З одного боку, справді є поняття, що якщо закриється школа в селі, то село вмирає. З іншого боку – є школи опорні, з розвиненою інфраструктурою, молодими фахівцями. Я ось нещодавно був у Єланці, у них дві школи, вони об'єднані однією тепловою мережею. Школа велика, розрахована приблизно на 600 учнів. Гарний ремонт, нові, обладнані класи під різні предмети – хімія, фізика, біологія. Шикарний харчоблок, молоді спеціалісти. Є укриття, великий автобус "Мерседес". То що в цьому поганого, якщо дітей возитимуть 15-20 кілометрів у таку сучасну школу? І знову ж таки, це ж не нововведення — завжди діти ходили до шкіл до райцентрів, це зараз на «Мерседесі», а раніше й пішки…

— Зараз практично початок року, перший квартал закінчується. Чи є у вас якась конкретна мета, яку ви хочете реалізувати до кінця року?

— Ну, вона у мене не одна. Скажімо так, є моменти, які трохи затягнулися і хотілося б їх завершити. Наприклад, закінчити будівництво п'яти укриттів. Специфіка пов'язана із зміною ДБН, конструктиву, ціноутворення. І навіть зараз я сиджу і думаю: яка ціна буде на паливо завтра? Тож затяглися логістичні моменти. Адже багато хто не замислюється, коли пишуть, яка ціна арматури чи бетону, якщо враховувати витрати на логістику, натомість наприклад, порівнюють з ціною, яку знайшли в інтернеті. Так і я можу порівняти. А от якщо порахувати, що у нас точки доступу по об'єктах, довжина доставки сягає 30, 50, 80 км. А в Братську, наприклад, потрібно буде везти понад 100 кілометрів, то зовсім інші вийдуть цифри. Ніхто зовсім не думає, як це реалізувати. Це, скажімо, для розуміння активних процесів. Крім того, нам хотілося б закінчити ремонт операційного відділення, однозначно.

-До кінця року?

-Так. Також у нас є плани облаштування в районі не менше трьох-чотирьох харчоблоків у школах. Ну і будемо вважати, що ще щось з'явиться попереду, нова і дуже важлива мета на цей рік, яку ми обов'язково втілимо в життя.