Як українці тікають від мобілізації: розслідування The Times

Військовозобов'язані чоловіки тікають з України не лише долаючи річку Тиса, а й підкорюючи гори. В оповитих туманом Карпатах водяться ведмеді, рисі, вовки та дикі кабани. А вершини гір покриті снігом на початок червня. Видання The Times  опублікувало  матеріал про те, як українці, ухиляючись від мобілізації, наважуються на небезпечний гірський похід.

Колишній військовий, який вісім років прослужив на сході України, а нині заступник начальника Прикордонної служби України у Чернівецькій області Ігор Заруднєв розповів журналістам, що мало співчуває тим, чиї спроби втекти закінчились трагедією.

"Коли мене запитують, де ти був, коли Росія вторглася, я можу їм відповісти. Я був на Донбасі. Але спитайте цих хлопців: "Що ви зробили?". Вони не мають відповіді. Я розумію, чому вони тікають, але я не можу їх підтримати", - сказав він.

The Times розповідає історію 26-річного Андрія із Запоріжжя, ім'я якого у статті змінили. Хлопець зважився на похід через гори. Спочатку він натрапив на шахрая, якому переказав 15 тисяч євро у криптовалюті, проте контрабандист зник після отримання коштів.

Дядько Андрія порекомендував йому шлях через Карпати до Румунії. Той заплатив ще раз 15 тисяч євро вже іншим контрабандистам. Вони привезли Андрія до гірського села, де він залишався протягом кількох днів, поки одного ранку його та двох інших хлопців 20 і 22 років не розбудили о 6-й ранку.

Їх відвезли на тиху ділянку дороги, наказали вийти з машини та бігти на круту гору, яку патрулювали прикордонники з безпілотниками, собаками та вертольотами. Чоловіки мали одягнути камуфляжний одяг. Так розпочався 40-кілометровий похід Андрія через гори. Він був у кросівках, мав із собою бутерброд та пляшку води.

У супроводі гіда, який задавав шалений темп, група з чотирьох скоротилася до трьох лише за дві години походу, коли 22-річний хлопець смертельно зблід і почав рвати. Він залишився позаду. Пізніше 20-річний хлопець також упав на узбіччя після того, як збився з курсу від втоми і не зміг знайти дорогу до групи.

Андрій та його гід, у якого був тепловізор і рація, зрештою натрапили на іншу групу з десяти українських чоловіків, які йшли тим самим шляхом втечі. Вони провели ніч разом, тримаючи варту по черзі перед тим, як рушити далі. Наступного дня, коли вдалося перетнути кордон із Румунією, Андрій дістав телефон і записав спів птахів. За його словами, "це було так мирно".

Відразу після перетину кордону українці здалися румунській поліції, яка вважається толерантнішою за їхніх колег з Угорщини, Словаччини, Польщі та Молдови.

Зараз Андрій має румунську візу, якою він може подорожувати країнами Шенгенської зони 90 днів. Він планує переїхати до Барселони і не має наміру повертатися до України. На його думку, мобілізація порушила його право на свободу. Йому важко зрозуміти, чому він повинен жертвувати своїм життям, коли західні країни, вагаючись, яку зброю відправити Києву, не змогли дотримати своєї частини домовленостей.

"Можна продовжувати воювати, якщо у вас є ресурси. Але ми не маємо ні зброї, ні танків, ні літаків. Я хочу мирної угоди. Я не хочу воювати, мої друзі не хочуть воювати", сказав він в інтерв'ю The Times.

Тим часом прикордонник Заруднєв готується до насиченого літа, адже тоді втекти може вдвічі більше українських чоловіків, ніж узимку.

"Я думав, що буде нудно, коли я сюди приїхав. Але у мене не було вихідних два місяці", - розповів колишній фронтовик.

Видання додає, що масштаби подібної еміграції важко виміряти: "Незрозуміло, чи є Андрій винятком чи типовим представником свого покоління".