У Миколаєві увічнили пам’ять великого суднобудівника

28 липня виповнюється 100 років від дня народження видатного миколаївського суднобудівника Володимира Миколайовича Андріанова. Ця знакова для історії суднобудування дата не залишилася непоміченою: 26 липня на його честь урочисто відкрили меморіальну дошку. Її встановили на стіні будинку по вулиці Спаській, 52, де Володимир Миколайович прожив більшу частину свого життя.

Під час церемонії відкриття зазначалося, що 40 із 65 років свого життя Володимир Миколайович присвятив суднобудуванню. З ім’ям Андріанова пов’язане повоєнне відновлення заводу ім. 61 комунара, куди він прибув 28 березня 1944 року – у день визволення Миколаєва.

У 1963 році Володимира Миколайовича було обрано головою виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих. З 11 червня 1965 року по 1 вересня 1976 року він працював директором заводу ім. 61 комунара. За цей час на «61-му заводі» було збудовано численні кораблі й судна, вперше на суднобудівних заводах країни впроваджено обчислювальну техніку та автоматизовану систему управління виробництвом, розгорнуто масштабне житлове будівництво для комунарівців.

Андріанова по праву можна назвати державним діячем. Три скликання поспіль (у 60-70-х роках) він обирався депутатом Верховної Ради УРСР. А працюючи головою Миколаївського облвиконкому, домігся асфальтування проїжджої частини проспекту Леніна, що тривалий час було непосильним завданням для інших обласних керівників.

У 2012 році в Миколаєві було видано книгу «Володимир Андріанов – великий корабел» – про забуті й маловідомі сторінки життя видатного організатора суднобудівної галузі, державного та громадського діяча. Авторами книги стали миколаївський історик, доцент ННУ ім. Сухомлинського Євген Горбуров та кандидат історичних наук Кирило Горбуров.

Автори книги також були присутні на церемонії. Характеризуючи період, коли Володимир Андріанов очолював завод ім. 61 комунара, Євген Горбуров сказав:

- Це були насичені в житті трудового колективу роки – роки політичних і трудових подій та звершень. Саме тоді яскраво проявилися всі позитивні якості Володимира Миколайовича як державного й громадського діяча, одного з організаторів оновлення суднобудівної галузі в країні та республіці, її подальшого зміцнення й розвитку. Він цілеспрямовано вів довірений йому колектив заводчан до високого рівня організації виробництва. Кораблі й судна, збудовані в той період, посідали провідні місця у світовому та вітчизняному суднобудуванні. Кораблі, збудовані заводчанами, становили основну міць надводного флоту СРСР.

Директор департаменту економічного розвитку, торгівлі та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації Михайло Тульський вважає, що досягнення таких керівників мають стати прикладом для багатьох сучасних управлінців.

- Напевно, нинішньому поколінню і тим, хто організовує економіку підприємств на Миколаївщині, варто дуже уважно придивитися до тієї системи роботи, тих підходів і практики, які напрацювало наше попереднє покоління та такі керівники, як Андріанов, як Ганькевич, 100-річчя якого ми зовсім недавно відзначали, - сказав він.

За всю історію суднобудівного заводу ім. 61 комунара Володимир Миколайович Андріанов найдовше перебував на посаді його керівника, і досягнення заводчан у цей період важко переоцінити. Було збудовано і передано Військово-Морському Флоту СРСР 12 кораблів проєкту 61, сім кораблів проєкту 1134-Б (великі протичовнові кораблі), 20 сторожових кораблів 4-го рангу проєкту 1204, а також спущено на воду 48 рефрижераторів.

За словами головного інженера ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» Володимира Семенця, свою трудову діяльність Володимир Андріанов розпочав механіком енергетичного цеху. Згодом працював головним енергетиком, начальником монтажного цеху, заступником директора заводу. За направленням наркомату суднобудування був призначений головним інженером суднобудівного заводу у Владивостоці.

- Особливу увагу Володимир Миколайович приділяв створенню міцного, боєздатного колективу, і в цьому його велика заслуга та прояв організаторського таланту на нашому підприємстві. Як згадують ветерани, він згуртовував навколо себе людей, відданих справі суднобудування, які вірили в нього і в ту роботу, що проводилася на «61-му заводі». Він знаходив час і можливість зустрічатися з робітниками заводу, бригадирами, майстрами, - так охарактеризував стиль роботи Андріанова на посаді директора Володимир Семенець. - Комунарівці вірили в нього і йшли за ним. Він користувався заслуженим авторитетом, і його почерк як директора багато років відчувається на «61-му» суднобудівному заводі.

Радник генерального директора ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» Віктор Ставицький знав Андріанова особисто і з тремтінням у голосі зазначив, що йому дуже важко говорити про цю людину в минулому часі. За його словами, Володимир Андріанов став для нього – тоді ще молодого робітника – майже батьком. Віктор Михайлович висловив радість і гордість із того, що протягом усього періоду керівництва заводом і аж до останніх років життя Андріанова він працював пліч-о-пліч із цією людиною.

- Я можу з упевненістю сказати, що ні до нього, ні тепер не було і не буде на заводі такої продуктивності праці та такої кількості збудованих кораблів і суден, як за його керівництва. Це був розквіт суднобудування не лише на заводі ім. 61 комунара, а й на всьому пострадянському просторі, - твердо заявив радник гендиректора заводу.

- Ви самі розумієте, що місто корабелів Миколаїв і Миколаївщина – це корабельний край. Спуск корабля – це свято, а тим більше його вихід на ходові випробування і момент, коли він зданий та залишає завод, що його породив, – це свято для всіх миколаївців. Усі ви бачили і на фотографіях, і в газетах, як на причальних стінках і мостах тисячі людей проводжають кораблі й судна, - продовжив Віктор Ставицький. - Уявіть собі й замисліться (є офіційна довідка, товариші): такі свята відбувалися кожні півтора місяця! По вісім суден і вісім кораблів, починаючи з 1965 року, виходили із заводу ім. 61 комунара!

Володимир Миколайович приділяв велику увагу соціальному розвитку підприємства, ставився до людей із теплом і добротою. На підтвердження цих слів Віктор Ставицький навів конкретний приклад (зазначивши, що чув це на власні вуха, адже як член парткому брав участь у різних засіданнях, де вирішувалися заводські питання):

- 14-й цех. Заводчани знають, що на 90% це жіночий цех. І от він сідає й каже: «Як так можна? Жінка працює. Вона потім хоче прийти додому, бути симпатичною, гарною. А ми її змушуємо…». І негайно в цеху з’являється перукарня, манікюрний кабінет, де наші жінки могли після роботи привести себе до ладу і вийти в місто справжніми красунями, - з захопленням згадував виступаючий.

Він також розповів, із якою наполегливістю Володимир Миколайович домагався виплати робітникам заробітної плати, затриманої лише на 12 годин.

- Усі ви розумієте й знаєте, що таке для трудової людини заробітна плата. У колективному договорі записано: зарплата – десятого-одинадцятого, аванс – 25-26 числа. І раптом у Миколаєві виникає ситуація, що 11-го числа не можуть виплатити зарплату. З яких причин – я не знаю, я не банкір. Але ліміт було вичерпано. Володимир Миколайович усю ніч боровся і домігся постанови Кабінету Міністрів Української РСР про відкриття резервного фонду в банку Миколаєва, щоб виплатити зарплату. Її затримали на 12 годин: не виплатили 11-го наприкінці робочого дня, а почали виплачувати 12-го.

Віктор Ставицький характеризував Андріанова як людину, яка «хотіла створити людям усе», і працювала не просто як організатор виробництва – працювала заради людей і для людей.

Своєю думкою про суднобудівника-ювіляра поділився й автор меморіальної дошки – миколаївський скульптор Віктор Макушин.

- Завжди, коли доводиться виконувати творчу роботу, пов’язану з історією Миколаєва, а особливо з суднобудуванням (адже суднобудування і Миколаїв – нерозривні поняття: завдяки суднобудуванню з’явилося наше місто, завдяки йому воно розвивалося, хоча сьогодні це вже не так яскраво виражено), виникає особливе відчуття відповідальності й вдячності за те, що я народився в цьому чудовому місті. Важко говорити про творчу роботу, яку я зробив – ви самі можете її бачити. Але завдяки пам’яті, яку ми залишаємо про гідних попередників, у нас є майбутнє.

Після цього з дошки зняли біле полотнище, і всі охочі змогли покласти квіти – на згадку про великого суднобудівника…