Скільки може вижити на війні в Україні російський ув'язнений?

- Добридень! У мене брат загинув 6 березня 2023 року. Був на фронті з листопада, пішов із колонії. Дзвонив лише раз. Нічого про нього не знаємо – ні де загинув, ні як. Скільки пишу - ще ніхто не відгукнувся. Таке відчуття, що ніхто не залишився живим.

— Здрастуйте, я вам співчуваю, у нас точнісінько така ж історія. Хоч скільки шукала інформацію про сина — нічого, ніби розчинився. Навіть про смерть не повідомили. Я сама написала до групи, де давали інформацію щодо загиблих. Вперше писала їм у січні, мені сказали: у списках загиблих не значиться, я й заспокоїлася. А потім виявилось, що загинув ще у грудні мій хлопчик. Привезли труну якусь порожню. Але сказали не відкривати та ховати, мовляв, більше нічого не буде однаково.

Такі діалоги у чатах, де сидять родичі в'язнів, які виїхали на війну в Україну з російських колоній, можна побачити майже щодня. Сотні сімей намагаються знайти хоч якусь інформацію про своїх родичів. Періодично у чатах з'являються й самі колишні в'язні, які вижили на фронті.

«Живими зараз повертаються одиниці. І всі, зазвичай, трехсоті (тобто поранені — прим. Бі-бі-сі). Дуже багато хто гине, хтось у полоні. Штурми – це дуже важко. На мою думку, шанс вижити там — відсотків 25», — написав в одній із таких груп Володимир із Карелії, який провоював півроку і отримав помилування.

Усі дані про втрати в цьому тексті наводяться на підставі списку підтверджених загиблих російських військових, який Бі-Бі-Сі веде спільно з виданням «Медіазона» та командою волонтерів на підставі відкритих джерел.

Щоб зрозуміти, скільки справді може становити тривалість життя ув'язненого на війні, Бі-бі-сі вивчила некрологи 9327 ув'язнених, які загинули в Україні. З них 1910 осіб воювали у складі підрозділів «Шторм», а 7417 - у складі ПВК «Вагнер».

Як довго можна вижити на фронті?

З червня 2022 року до кінця січня 2023 року ув'язнених з колоній вербували представники ПВК «Вагнер» (зокрема й особисто засновник «Вагнера» Євген Пригожин). Умови були простими: два тижні навчання і потім ще п'ять із половиною місяців на передовий в обмін на свободу, зняття судимості та зарплату близько 100 тисяч рублів на місяць.

З лютого 2023 року Міністерство оборони Росії взяло вербування в'язнів на себе. Аж до кінця серпня 2023 року умови контракту залишалися такими ж: коротке навчання, півроку на фронті, а потім свобода та зняття судимості.

З вересня 2023 року умови суттєво змінилися. Засуджений, який їде на війну з колонії, тепер отримує в районі 250 тисяч рублів на місяць, всі пільги, як у військовослужбовців-контрактників, та умовне звільнення.

Держдума Росії змінила закони, і тепер людей із колоній можуть відправляти на фронт офіційно. З ними навіть почали фотографуватись губернатори регіонів.

А ось контракт засуджених з армією тепер став, по суті, безстроковим — до кінця бойових дій.

Але чи реально завербованого в'язня вижити на фронті хоча б півроку?

Щоб відповісти на це запитання, ми виділили з майже 9 тисяч загиблих ув'язнених групу в 1 040 осіб, які мали відому і дату початку контракту, і дату загибелі. Ці відомості ми отримали з опублікованих некрологів та повідомлень родичів.

540 людей із нашої вибірки були вагнерівцями, а інші 500 воювали у підрозділах «Шторм» Міноборони Росії.

Аналіз зібраних даних показує, що втрати вагнерівців розподілені більш-менш рівномірно. А ось ув'язнені, які воювали у підрозділах Міноборони, гинуть незабаром після приїзду на фронт.

Половину всіх встановлених нами загиблих ув'язнених із ПВК «Вагнер» було вбито через три місяці після підписання контракту.

У випадку із загонами «Шторм» ситуація інша — половина відомих нам загиблих засуджених, набраних Міністерством оборони, була вбита протягом перших восьми тижнів на фронті — тобто в середньому вони жили на місяць менше, ніж ув'язнені вагнерівці.

Наведені нами цифри не означають, що на війні загинула половина всіх засуджених, що вирушили на війну. Наша вибірка для аналізу неповна, оскільки ми не знаємо точну кількість усіх загиблих і загальну кількість ув'язнених з російських колоній, що вирушили на війну.

Виданню New York Times вдалося отримати список ув'язнених, які вирушили в Україну з ВК-6 у Челябінську у жовтні 2022 року. Із 196 осіб, відправлених на війну з тієї партії, вижило 70%. Багато з них отримали серйозні поранення, у тому числі втратили кінцівки.

Але, за словами двох джерел Бі-бі-сі у ПВК «Вагнер», які брали участь у процесі вербування, ув'язнені, які виїхали на війну в пізніших партіях, гинули значно частіше.

Таку оцінку частково підтверджують дані, зібрані нами з урахуванням відкритих джерел.

З січня до початку березня підтверджені щотижневі втрати «Вагнера» не опускалися нижче за 300 осіб. Найбільші одномоментні втрати «вагнерівці» зазнали за добу з 24 по 25 березня — тоді загинуло 182 особи, включаючи 141 ув'язненого.

Це лише ті дані, які нам вдалося встановити за відкритими джерелами. Реальні втрати напевно набагато вищі.

Нині покійний Євген Пригожин оцінював втрати свого угруповання у боях за Бахмут у 22 тисячі вбитих. Нам достовірно відомі імена лише 10 348 із них, тобто трохи менше половини.

За оцінкою НКО «Русь, що сидить», вагнерівці відправили з колоній на фронт майже 50 тисяч людей. Таку ж цифру називав і сам Пригожин, і представники Пентагону.

За оцінками правозахисників, до березня цього року Міністерство оборони Росії могло відправити на фронт вже понад 60 тисяч засуджених. Відсоток тих, хто вижив серед них, точно невідомий.

Але самі колишні ув'язнені вважають, що гине від 50 до 70% тих, хто вирушає на фронт із колонії із загонами Міноборони.

Чому ув'язнені гинуть так швидко?

Однією з причин того, що ув'язнені, набрані Міноборони, гинуть швидше за вагнерівців, може бути недолік підготовки.

Серед вагнерівців ми не знайшли тих, хто загинув під час перших двох тижнів після підписання контракту. У цей період усі рекрути мали проходити навчання далеко від передової. Зважаючи на все, такий порядок дотримувався.

Водночас ми встановили, що понад десяток засуджених зі «Шторму» було вбито саме у перші два тижні після від'їзду з колоній, тобто в період, коли їм обіцяли навчання на тренувальному полігоні.

Про такі випадки розповідають і родичі засуджених:

«8 квітня чоловік тільки контракт уклав, а 11-го вже до штурмового загону прибув, тобто на війну. У той час я була спокійна, впевнена була, що, як кажуть, навчання три тижні буде, до кінця квітня боятися нічого. Чекала на дзвінок. А він 21 квітня загинув! І не було його, навчання цього», — розповідає дружина засудженого, який воював у підрозділі «Шторм Z».

За свідченнями людей, що воювали у «Штормі», завербованих Міноборони засуджених зазвичай привозять на підготовку та розподіл до самопроголошених ЛНР та ДНР, де передають у підпорядкування місцевим частинам. На місці тим, хто прибув з колоній, нерідко відмовлялися видавати базові речі: саперні лопатки, необхідні для копання окопів, аптечки і навіть справні автомати.

«У багатьох солдатів автомати були непридатні до бою, тобто зламані остаточно (наприклад, з механічним пошкодженям ствола, цілком або мушкою), і коли до командування доходило, що у Іванова чи Петрова автомат непридатний до бою і його треба замінити — казали, що це неможливо: автомат вже закріплений за людиною, і сувора армійська бюрократія нічого з цим вдіяти не може. Що має робити піхотинець на передовій без аптечки, саперної лопатки та зі зламаним автоматом — теж велика загадка!» — писав у своєму блозі Z-активіст Володимир Грубник, який займався допомогою загонів «Шторм».

У «Вагнері» ж, за численними свідченнями і самих найманців, і Z-блогерів, і російських пропагандистів, проблем із екіпіруванням не було.

«Приватному підряднику невигідні надмірні втрати — це б'є його по кишені, тому „Вагнери“ оснащені гарним закритим цифровим зв'язком, сучасними БПЛА літакового типу, засобами індивідуального броньового захисту тощо» — зазначав в одному зі своїх інтерв'ю нині покійний офіцер російської армії. популярного Z-блогу Андрій Морозов із позивним «Мурз».

Проте вижити в лавах «Вагнера» ув'язненим було дуже непросто через особливості тактики. Засуджених направляли на штурми окопів та будівель невеликими групами та без підтримки бронетехніки.

При цьому дисципліна у ПВК «Вагнер» нерідко підтримувалась дуже суворими методами.

У 2023 році у семи регіонах Росії з'явилися цілі цвинтарі ув'язнених, які воювали на території України у складі ПВК «Вагнер»

«Штурмові групи не відступають без команди… Несанкціонований відхід загону чи відступ без отримання поранення карається розстрілом на місці», — наголошувалося у звіті української розвідки про тактику ПВК «Вагнер». Усе це призводило до додаткових втрат найманців.

За невиконання наказу чи тому, що інтерпретувалася як спроба втечі, ув'язнених могли розстріляти на місці та поховати на одному з цвинтарів у Луганській області. Близьким розстріляних ув'язнених потім не виплачували їхню зарплату та не повертали тіла, повідомили Бі-бі-сі родичі п'яти загиблих вагнерівців. Усі вони їздили забирати тіла своїх загиблих до Луганська за свій рахунок.

Найвідоміший випадок покарання у «Вагнері» — відео, на якому чоловіка, який повернувся з українського полону, забивають кувалдою. Це був Євген Нужин — колишній ув'язнений із строком за вбивство, завербований ПВК «Вагнер» для участі у війні в Україні. Потрапивши в полон, він казав, що здався добровільно, бо хоче боротися на боці України, але врешті-решт потрапив під обмін, а потім був убитий.

Російська армія зараз все частіше організовує такі ж хвилеподібні атаки малими штурмовими групами, як це робила ПВК «Вагнер» під час штурму Бахмута.

Загони, сформовані із ув'язнених, використовуються для атак на укріплені позиції української армії. Щоб відобразити такі штурми, ЗСУ відкривають вогонь, тим самим розкриваючи місцезнаходження своїх гармат та стрільців.

Росіяни потім завдають удару за виявленими позиціями за допомогою артилерії або безпілотників. Така тактика може бути в міру ефективна, але веде до великих втрат особового складу, зазначають експерти.

«Особливістю цієї війни є величезна кількість артилерійських обстрілів та ударів із безпілотників. Щоб виживати в таких умовах, потрібно постійно підтримувати високу маневреність загонів та гарну взаємодію із сусідніми підрозділами. А погано навчені військові – насамперед загони ув'язнених – не можуть цього робити», – пояснює експерт Королівського інституту об'єднаних оборонних досліджень (RUSI) Самуель Кранні-Еванс.

На думку експерта, ув'язнених кидають на найскладніші ділянки фронту, щоб максимально зберегти сили елітних підрозділів, які зазнали великих втрат на першому етапі вторгнення у 2022 році.

Поки лінія фронту є нестабільною, дії загонів, складених із ув'язнених, можуть бути відносно ефективними, зазначають експерти. Солдати ЗСУ все частіше скаржаться на нестачу снарядів. І в такій ситуації вони все рідше мають бажання витрачати боєкомплект на невеликі розрізнені цілі.

Росія суттєво змінила тактику своїх військових операцій в Україні, порівняно з першими місяцями війни. На зміну складним десантним чи диверсійним операціям прийшли «м'ясні штурми».

«Зрештою, це грає на руку російській армії. Вони отримують невеликі територіальні придбання, нехай і ціною істотних людських втрат», - додає Еванс.

Кожне повідомлення про захоплене українське село покращує становище відповідальних за операцію воєначальників. Маючи резерв живої сили у вигляді загонів, набраних із засуджених, вони можуть дозволити собі домагатися просування на фронті такою ціною.

У середу 17 квітня вже після виходу цієї статті прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова запитали про причини відсутності публікацій про російські втрати. Він відповів так: «Зрозуміло, закон „Про держтаємницю“ та особливий режим поширення інформації в умовах спеціальної військової операції має місце, це зрозуміло абсолютно. А в іншому, ще раз говорю, це виняткова прерогатива Міністерства оборони». До публікації Російська служба Бі-бі-сі зверталася за коментарем до Міністерства оборони та відповіді не отримала.

www.bbc.com