Мій знайомий знайшов таємну заначку дружини та вирішив провести розслідування

Вечорами дружина говорила: «Прогуляюся годину-другу». Коля не заперечував. Коли дружина йде — чоловікові свобода, хоч шкарпетки кидай у стелю. Ішла Надя так 2–3 рази на тиждень останній рік. Колю дивувало лише, що коли дуже сильний мороз, Надя все одно йшла «прогулятися».

— Адже здохнеш! - говорив Коля.

— Потепліше одягнуся, — посміхнулася Надя.

Якось Коля зголосився піти з Надею, але вона сказала: «Ні, любий, я сама люблю». "Ну і фіг з тобою", - відповів Коля.

І все було добре: Надя ходила, Коля жбурляв шкарпетки в стелю. Але далі сталося неприємне.

Якось у неділю Коля підвівся рано, не спалося. І виявив, що біля його тапки відірвалася підошва. Коля не засмутився, він знав, що запасні капці. Відчинив у передпокої шафу — де коробки із взуттям, пробурмотів: «Хм, і де тут мої тапки?».

Взяв найближчу коробку. У ній були туфлі Наді. А поруч Коля здивовано побачив кілька сотень купюр. Коля спершу зрадів: грошики! Потім задумався: звідки?

Надя була акуратною жінкою, вдома порядок і вимиті підлоги. Не могла Надя отак забути кілька сотень, та ще й у взуттєвій коробці. "Може, я залишив?" - Задумався Коля. Ні, ця версія також не працювала. Коля, якщо й ховав зрідка гроші, то зовсім в інших місцях, а не в туфлях дружини.

У них все життя було заведено, що готівку вони кладуть в одне місце — ящик столу. Звідки й брали, якщо потрібно. Більше того, наприкінці місяця Коля та Надя сідали, відкривали у телефоні баланси, підраховували загальні витрати, нічого один від одного не приховуючи. І тут здрастуйте!

Коля вже увійшов до кімнати, щоб розбудити Надю і з'ясувати, що за гроші, але швидко зрозумів: куди правильніше дізнатися, що буде з грошима, стежити за рухом коштів.

Увечері Надя знову сказала: «Прогуляюся». Тільки-но вона пішла, Коля заглянув у коробку — грошей не було.

"Хм", - сказав Коля.

І вирішив продовжити слідство.

Через кілька днів купюри знову з'явилися в коробці. Потім зникли. Потім знову з'явилися.

Стало ясно: у цій коробці маленький секретний банк Наді. Проте що вона творить із грошима? На що витрачає? І де?

Коля почав дзвонити друзям, радитись. Я порадив спитати Надю прямо. Але Коля сприйняв іншу пораду — простежити за Надею, куди вона ходить вечорами.

І коли Надя вирушила «прогулятися», Коля непомітно вийшов за нею. Надя дійшла до магазину. Коля бачив через скло, як вона там діловито ходить, щось купує. Але що саме він розгледіти не міг.

Надя вийшла з пакетом, вирушила в інший бік від дому. Коля йшов позаду, обережно. Надя дійшла до старої хрущоби, увійшла до під'їзду. Коля хотів увійти і перехопити її на сходах, але вирішив: це безглуздо, треба вести слідство далі, щоб пред'явити потім звинувачення у всій повноті.

Бо Коля зрозумів: Надя ходить до чоловіка. Чудово влаштувалася. Поруч із будинком, зручно. Чоловікові бреше, що гуляє. А сама закуповується їжею, ігристим і до цього, млинцем, донжуаном.

Коля зрозумів, що сімейне життя впало, що зрада твориться у нього під носом. Але тепер він доведе до кінця розслідування, цвяхить дружину, викриє і принизить.

«Вона потанцює в мене!» — буквально крикнув він, коли розмовляв зі мною по телефону.

Незабаром він уже знав, що Надя ходить у квартиру на останньому поверсі, знав яку саме. Вдома він створював видимість звичайного сімейного життя, хоча це давалося йому важко. Сказав, що Надя хропе і тому він спатиме в іншій кімнаті, де залишалося ліжко їхньої доньки, яка вже доросла, яка жила окремо. До речі, дочки Коля теж нічого не казав. Він її дуже любив і не знав, як повідомити, що мати зраджує і що вони скоро розлучаться, причому з диким скандалом.

Нарешті, Коля вирішив з'явитися в ту прокляту квартиру і подивитися на цього дурня. Коли страшно хотілося рушити йому з порога. Коля служив у ВДВ, міг рушити так, що той пробив би стіну будинку і вилетів надвір. Коля боявся не стриматись.

"Добре, як піде", - вирішив він.

Коля дзвонив у двері — ніхто не відчиняв. «Ховається мерзотник! - думав Коля. — Боїться!

Тоді він почав дубасити і кричати: "Відкривай!"

Через 3 хвилини двері повільно відчинилися. Коля люто ступив усередину, стиснувши кулак. Він більше не стримував себе.

І побачив бабусю. З ціпком. В окулярах з товстим склом. Обгорнуту теплою хусткою.

"А де цей?" — спитав грізно Коля.

Хто? - пробурмотіла бабуся. - Ти сам хто взагалі?

Коля озирнувся. Він зрозумів, що ніякого чоловіка тут немає, це квартира бабусі, що пропахла старими речами та корвалолом.

Коля глянув на кухню — побачив пакет із магазину. Який явно принесла його Надя.

"А що в пакеті?" — спитав Коля і почув себе дурнем.

...Так, Надя ходила до бабусі. Яка сама вже не могла по магазинах, котра погано бачила-чула. Надя купувала їжу, щось готувала, прала та прибиралася. Бабуся була їй ніким. Просто Надя була дуже доброю і доброю людиною. І, як у більшості наших жінок, вона мала те, що називається напівзабутим словом «співчуття».

А пояснення між Надей і Колею все ж таки відбулося. Коля зізнався, яким він був ідіотом і як стежив за Надією. Але його хвилювало одне запитання: чому Надя не казала йому нічого?

— Коли, ну, все просто, — посміхнулася Надя. — Ти напевне сказав би, що грошей самим не вистачає і нічого витрачати на якусь бабку!

— Гм... Нда... Чесно кажучи, так, так би й сказав. Гаразд, завтра разом підемо до твоєї бабці, треба ж картоплі, мабуть, узяти, вона важка.