Ціна незалежності: як українці вітали Україну від Ужгорода до Харкова і від Сум до Одеси

Донедавна багато з нас не розуміли, що таке "свято зі сльозами на очах". Тепер кожен День незалежності України – саме таке свято. УНІАН зібрав емоції від Харкова до Ужгорода.

Багато років поспіль на цей день в українців були заплановані дві ключові події - парад і сварка. В основному, дискусії велись навколо питань: чи потрібен той парад, чи так ми маємо святкувати, чи це взагалі свято?..

Останній перед повномасштабним вторгненням День незалежності, 30-та річниця, був, попри традиційні баталії навколо параду, якимсь особливим і щемким. Вулицями і парками, як і сьогодні, гуляла купа людей, більшість – у вишиванках, на Майдані – йшла військова техніка, у небі поважно й неспішно летіла "Мрія"…

За чотири роки у столиці так само багато людей у вишиванках, але багато і у військовій формі. На Майдані – імпровізований меморіал із сотень прапорців та фото загиблих за Україну її синів та доньок (всі урочистості переїхали на Софійську площу). Звук літака у небі означає, що це – військовий літак. І дуже багато людей кажуть один одному: "Зі Святом!".

Молитва за Україну

Як і вишиванка, вранішня молитва 24 серпня вже стала в Україні традицією. УНІАН ще на світанку побував на площі Андрія Бачинського в Ужгороді, де біля греко-католицького кафедрального собору зібралися сотні жителів та гостей міста. Акція, започаткована Закарпатським народним хором, проходить в місті вже дванадцятий раз поспіль. І збирає все більше учасників. Люди, які приходять сюди щороку, розповідають, що виконання молитви в час, коли сходить сонце, зазвичай викликає щем у грудях та мурахи по шкірі.

"Щороку ходжу на молитву за Україну. Вірю в її силу. Вірю в нашу правду. Ми переможемо!", - розповів УНІАН пан Петро, який не пропустив молитву на світанку жодного разу.

Цьогоріч чоловік прийшов із родиною – ужгородцям не завадив навіть сильний дощ.

Ще одна містянка, пані Марія, прийшла на шосту ранку разом з двома доньками. Вона розповіла УНІАН, що переселилась до Ужгорода разом із батьками якраз 34 роки тому, обожнює це місто, любить країну, волонтерить і підтримує Збройні сили України.

"Молитва за Україну для мене – це прекрасна традиція, яку ми обожнюємо і підтримуємо. Знаю, що такого більше ніде немає. Пишаюся тим, що живемо на такій чудовій землі! Вірю, що перемога тільки за нами!" - каже жінка.

Поки на площі звучали "Молитва за Україну", Державний Гімн, "Отче наш" мовами національних спільнот Закарпаття, а також низка патріотичних пісень, на великому екрані, встановленому біля собору, відбувались прямі включення з різних точок світу: Нідерландів, Словаччини, Угорщини, Хорватії, США, Бразилії, країн Балтії… Українці з усього світу слухали молитву, долучались до неї, вітали земляків та бажали миру.

По завершенню акції її учасники, співаючи українських пісень, пройшли спільною ходою центральними вулицями Ужгорода до набережної Незалежності. Тут, на ярмарці, можна було придбати для себе смаколики і одразу задонатити Силам оборони України. В тому, як чимало людей вбралися у вишиванки, вийшли у центр міста цілими родинами, пили каву, гуляли набережними і вітали один одного, відчувалось якесь єднання. Складалось враження, що кожен тут і сам почувається іменинником. І багато хто в розмові з УНІАН зазначив, що вважає цей день справді великим днем для України.

"Залізобетонне" свято

Трохи інший настрій у Харкові. Напередодні Дня незалежності, 18 серпня, місто приспускало прапори через траур за загиблими. Підступним ударом по житловому будинку одразу кількома "Шахедами" Росія вбила сімох містян, поранень зазнали понад 30 осіб. І, мабуть, через те, що прильоти тут доволі часто (дуже близьке сусідство з ворогом має й такі недоліки), настрій у багатьох дещо пригнічений, а думки більше про безпеку, ніж про святкування.

Харків вже чотири роки живе як фортеця. Але навіть "залізобетонним" харків’янам (особливо молоді) іноді хочеться видихнути.

Основні святкування серпня для Харкова, зазвичай, відбуваються за день до Дня незалежності. 23 серпня – тут відзначають День міста (в цей же день – День прапора). Таке собі святкове "комбо". Цьогоріч, попри обмеження військового часу - формально, у "фортеці" заборонені масові вуличні заходи, закриті театри з кінотеатрами тощо – саме під День міста місцева влада свято зробила.

Під цю дату, традиційно, комунальники активно все прибирали, стригли, фарбували… У Харкові відновили старі фонтани, клумби та ілюмінацію, встановили нові дивні пам'ятники, влаштували концерти у метро та ТРЦ.

Але гарно прибрана, зі світломузикою "фортеця", викликає дещо сумбурні відчуття і яскраві дискусії. Приміром, чи варто витрачати такі ресурси на оці розваги та фонтани, а не на відновлення бомбосховищ чи закупівлю протидронів для захисту від тих же "Шахедів"? Думки розділилися.

З одного боку, у мережі повно фото і відео, як частина містян активно святкує День міста – натовпи, танці, навіть, подекуди, вночі і на дахах автівок. З іншого боку, це все відбувається під заклики з гучномовців "дотримуватись заходів безпеки" та виття протиповітряних сирен, а на сусідніх вулицях продовжують розбирати завали будинків, які поховали під собою мешканців… Такі вони - парадокси прифронтового міста.

Втім, навіть скептикам було приємно подивитись на такий Харків, який хоча б на день наче повернувся у часи до війни.

У мирні роки святкування Дня міста поступово переходило на наступний день – День незалежності України. І фонтани, і ілюмінація продовжували працювати й далі. Проте 24 серпня в Харкові не стільки "святкували", скільки "відзначали" - з офіціозом, урочистостями та прапорами.

Але, якщо до 2022 року День незалежності сприймався городянами досить прохолодно, то після того, як Сили оборони України відігнали росіян від Харкова, а центральний (колись – Московський) проспект перейменували на проспект Героїв Харкова, це свято стало місцевим "9 травня". Не тим фарсом, який "святкують" росіяни, а тим, який був у наших батьків та дідів – "зі сльозами на очах".

До речі, День міста в Харкові відзначають саме 23 серпня, бо це дата його визволення від нацистів у 1943 році. А День незалежності тепер – як звільнення від рашистів. Обидва дні ніби пов’язані через десятиріччя. Багато в чому схожі. І при цьому, безмежно далекі одне від одного. Адже нова війна триває. А перемога – поки відкладається.

День незалежності під обстрілами

У Сумах День незалежності почався зовсім не святково. Спочатку, в ніч на 24 серпня місто атакували ворожі "Шахеди" (містяни чули вісім вибухів впродовж півтори години). Вранці російська повітряна атака продовжилась – в місто прилетіли три дрони-камікадзе типу "Італмас". По обіді обласний центр знову кошмарили "Шахеди"…

За таких обставин не дивно, що і людей на вулицях було набагато менше, ніж зазвичай у вихідний чи на свято. Приміром, центральна пішохідна вулиця міста Суми – Соборна ("Сотня", як її називають місцеві) – перші півдня взагалі була майже порожня, лиш кількадесят людей. Хоча раніше на День незалежності тут вже зранку збирались тисячі.

Не останнім чинником такого стану речей стало скасування владою прифронтового міста всіх масових заходів до 24 серпня. До пам'ятника Тарасу Шевченку, куди у державні свята зазвичай приносять багато квітів, сьогодні не принесли жодного букета.

Малолюдно було і в сумських закладах харчування. Як і завжди останнім часом, на вулицях Сум помітна присутність військових – багато вантажних та легкових автомобілів з відповідними позначками та інколи з антидроновим захистом.

Саме наші захисники є покупцями у місцевих магазинах та відвідувачами кафе чи закладів швидкого харчування - кіосків. Тож серед людей в однострої було приємно побачити когось у вишиванці (таких у Сумах сьогодні були одиниці). Саме в ній УНІАН зустрів викладачку Сумського державного університету пані Тетяну. За її словами, вона разом із сином пройшла сьогодні по знакових, на її думку, місцях: вранці сходили до церкви та помолилися за Україну, по тому пройшлися до символу міста – Альтанки (до речі, у соцмережах завірусилося відео, як сьогодні на встановленому в Альтанці піаніно грає, виконуючи одну із своїх пісень, Святослав Вакарчук); побували біля корпусу СумДУ, в який навесні, на Вербну неділю, влучила російська ракета, потім – на площі Незалежності, де змонтовано Алею пам'яті загиблих українських захисників та захисниць (на металевих кубах розміщені фото й короткі описи про Героїв).

На запитання, що для неї означає День незалежності, пані Тетяна відповіла, що це "дуже світле свято, свято волі та сили нашого народу, яке останнім часом переосмислилось". Вишиванку вона вважає кодом нації та однією з основних ознак, яка допомагає ідентифікувати українців.

Свято з південним колоритом

Водночас в Одесі, в її історичній частині, ще зранку було людно. Тут уперше з початку широкомасштабного російського вторгнення відбувся знаменитий Вишиванковий фестиваль.

Як пояснили УНІАН в однойменній громадській організації, захід відновили не в повному масштабі – немає таких масових заходів як хода, ярмарок майстрів та живий ланцюг із людей у вишиванках. Натомість вранці над Потьомкінськими сходами розгорнули величезний прапор України.

Якщо торік аналогічну акцію громадські діячі проводили потайки й городяни дізналися про неї лише постфактум, то сьогодні вона стала публічною та залучила багато людей. Учасники урочистої церемонії підняли над головами жовто-блакитне полотнище, довжина якого – 34 метри (кількість метрів дорівнює "віку" України), і пройшли з ним легендарними сходами.

Загалом, попри ймовірність російських обстрілів, у місті було чимало святкових заходів, які влаштовували неподалік бомбосховищ. Одна з яскравих акцій – автопробіг – можна сказати, взагалі викликала фурор. Близько півсотні автомобілів та три десятки мотоциклів з національними прапорами проїхали від вулиці Ланжеронівської, що в середмісті, до площі 10 квітня (район Аркадії), після чого повернулися на місце старту. Очевидці вітали колону оплесками, вигуками "Слава Україні!", махали руками та показували жестами тризуб.

Окрім того, у місті пройшли змагання з велосипедного спорту "Перегони вгору", спеціально присвячені до Дня Незалежності України, у зоопарку були організовані свята для діточок, а на Дерибасівській – відбувся концерт... У центрі міста та в деяких парках лунає музика, кафе заповнені людьми… Багато хто робить фото на згадку, підіймає келих за перемогу та згадує загиблих.

За словами одеситки Надії Новошицької, 24 серпня – це одночасно і гордість, і сльози: "Для мене День незалежності, з одного боку, – велике свято, почуття гордості за мою країну. Це радість через те, що я живу у цій державі, у цьому місті. Я пишаюся бути українкою. Водночас, з 2014 року – це почуття болю, яке з повномасштабним вторгненням Росії лише посилилося. З кожним роком війни ми більше розуміємо, яку ціну платимо за свободу, за незалежність. За можливість піднімати український прапор".

Треба зазначити, що в Одесі (на Біржовій площі), як і у багатьох українських містах на День незалежності, люди зібралися на акцію пам’яті загиблих героїв. Грав військовий оркестр, представники духовенства провели молебень, а на тротуарі перед будівлею мерії з тисячі лампадок склали мапу України.

Вшанувати пам'ять загиблих прийшли військові, друзі та родичі загиблих. Вони принесли із собою портрети близьких, які віддали життя за незалежність України.

"Для нас День незалежності – дуже велике свято. Це наше особисте свято. Наші рідні, наші батьки, сини загинули за Незалежність, наш жовто-синій прапор. Це особисте горе – ми втратили найдорожче, найцінніше. Ми сьогодні "винесли" на вулицю наше горе, нам дуже важлива підтримка людей…", - розповіла УНІАН Ірина Орлянська, співзасновниця громадської організації "Сім'я ангелів світу", що об'єднує майже тисячу сімей загиблих з Одеси та Одеської області.

Окремо хочеться згадати українців, які сьогодні святкували День незалежності в окупації, у підпіллі. Цінність незалежності ще більша, коли можеш привітати однодумця хіба кивком голови, легкою посмішкою чи сильнішим потиском руки. Без слів. Коли можеш намалювати жовто-блакитний прапор на внутрішній частині долоні і розумієш, що ризикуєш бути арештованим, якщо цей малюнок помітять. І все ж вони посміхаються, тиснуть руки і малюють прапори.

Зі Святом, українці! З Днем незалежності, Україно!