Археологи знайшли унікальний череп предка гуски: гігант був вдвічі важчим за людину

Під час розкопок у пересохлому озері Каллабонна в Австралії вчені знайшли повноцінний череп доісторичного гігантського птаха — дроморнітида, який за розмірами перевищував зріст людини і важив понад 200 кг.

Колись австралійська глушина тремтіла під кроками величезних птахів, які перевищували зріст людини і важили уп’ятеро більше за казуара. Науковцям доводилося понад століття складати образ дроморнітидів — давніх гігантів — лише з фрагментів пошкоджених кісток. 

Ще 1913 року знахідка сплющеного черепа дала поштовх багатьом гіпотезам щодо зовнішнього вигляду, поведінки та звуків останнього представника роду — Genyornis newtoni. Проте лише нещодавно, завдяки розкопкам у пересохлому озері Каллабонна, вчені отримали повноцінний череп, який дозволив докорінно змінити наукові уявлення про цю істоту.

Озеро Каллабонна, яке колись слугувало неглибокою водоймою в посушливій частині Південної Австралії, під час посухи перетворилося на смертельну пастку. У в’язкому мулі гинули великі тварини, зокрема і птахи. Їхні останки добре збереглися в солоних відкладеннях, подібно до відомих ям Ла-Бреа.

До 2019 року череп Genyornis, придатний для вивчення, знайти не вдавалося. Прорив стався тоді, коли дослідники натрапили на майже повну черепну коробку поруч з характерними кістками кінцівок.

Гігант, схожий на гуску

«Genyornis newtoni мав високе та рухоме верхнє піднебіння, як у папуги, але за формою — як у гуски; широкий розріз дзьоба, сильний укус і здатність розчавлювати м’які рослини та фрукти піднебінням», — пояснює Фібі МакІнерні з Університету Фліндерса.

З масою близько 230 кг цей птах переважав за розмірами будь-якого сучасного наземного птаха. Його масивні ноги дозволяли розвивати високу швидкість, хоча спеціалізацій для бігу, як у страусів, він не мав. Його будова була ближчою до гуски, але у велетенському масштабі.

Попередні дослідники відносили дроморнітидів до страусоподібних через втрату здатності до польоту. Та знайдений череп свідчить про інше — Genyornis був ближчим до водоплавних.

«Тепер ми розуміємо, що Genyornis — це просто гігантська гуска», — додає МакІнерні.

Анатомія черепа, зокрема форма піднебіння й мозкової коробки, нагадує родину паламедеєвих птахів з Південної Америки та магпай-гуску — сучасних нащадків давніх гілок качиних. При цьому шарнір у дзьобі дозволяв верхній частині злегка підніматися під час укусу, посилюючи тиск.

М’язові сліди на нижній щелепі дозволили вченим змоделювати силу укусу, яка, за їхніми підрахунками, могла конкурувати з укусом деяких дрібних динозаврів. Їжею, ймовірно, слугували м’які водяні рослини, опалі фрукти і, можливо, молюски.

Птах був пристосований до водно-болотних умов

Біля озера Каллабонна колись росли очерети й пальми, а в сезонних водоймах водилося чимало риби та равликів. Genyornis був ідеально пристосований до такого середовища — мав кісткові щитки біля вух і захисні пластини за язиком, що оберігали чутливі частини під час занурень.

«Ми змогли „оживити“ птаха, порівнюючи його з сучасними видами», — розповідає автор 3D-реконструкції черепа Джейкоб Блокланд.

На маківці птаха розташовувався міцний кістковий купол, який, можливо, підтримував прикраси з пір’я або посилював звукові сигнали.

Однак із часом австралійські водно-болотні угіддя почали висихати, а поширення солончаків звузило середовище існування Genyornis. Сліди обробки на деяких кістках свідчать про полювання на нього первісних людей приблизно 50 тисяч років тому. Зникнення виду, ймовірно, спричинило поєднання кліматичних змін, втрати середовища та людського втручання.