"Розмова - це дуже велика знахідка. Це - єдине, що, окрім книжок, давало можливість не зациклюватись на власних похмурих думках, знаходити якісь теми для спілкування. Врешті, в камері з тобою були не лише похмурі, а й оптимістичні люди. Загалом, теми повторювались тисячі разів: про дівчат і жінок, про сім'ї, про те, що вони подарують рідним, коли повернуться з полону; про автомобілі (хто який купить), про те, яким хто хоче зайнятись бізнесом", - сказав він в інтерв’ю для УНІАН.
За його словами, всі згадували якісь історії домашні, своє минуле, починаючи там від дитячого садка і закінчуючи останніми днями перед війною.
"Дуже важливо було, коли в камері були оптимісти, люди, у кого, як у всіх, є персональне горе, але вони це горе намагались тримати в собі, а на загал говорили лише про якийсь позитив, про майбутнє", - розповів Хилюк.
Він зазначив, що зазвичай його співкамерниками були військові - хлопці 20-35 років. Хилюк поділився, що навіть з "подарунками" - побратими дарують свою пайку їжі.
"Це може бути каша, може бути так званий суп… Дають тобі свій кусок хліба. Таке привітання в тюрмі - це справжній подарунок, тому що всі потерпали від голоду", - додав журналіст.
