Нова стратегія мобілізації в Україні: як переконати потенційних новобранців

Новобранці ЗСУ уособлюють собою різні верстви українського суспільства, але ріднить їх одне: після базової підготовки в Західній Європі ніхто з них не очікував, що їх кинуть у штурмовий підрозділ на найгарячішу ділянку лінії фронту. Деякі пішли служити добровольцями, сподіваючись потрапити до профільних підрозділів операторами безпілотників та артилеристами. Інших забрали прямо з сіл без жодного попередження. Один літній новобранець навіть не встиг узяти із собою вставну щелепу. Не минуло й тижня в окопах Донбасу на сході України, як взвод із 20 осіб втратив шістьох. Троє загинули у бою, трьох тяжко поранено.

Це одна з найгірших історій про мобілізацію — і, на жаль, далеко не поодинока. Україна відчайдушно намагається захистити свої фронтові рубежі від нового тиску Росії. Жодна армія не дасть новобранцям гарантій щодо місця дислокації — не кажучи вже про воєнний час. А штурмові бригади повсюдно вважаються чи не найвідчайдушнішими.

Заклик ускладнюється, як кажуть юристи, "кадровою лотереєю". Поповнювати особовий склад добровольцями військкомати не встигають. Тому дехто вже влаштовує призовні рейди у спортзалах та торгових центрах. З призваних подібним чином лише деякі стають добрими солдатами. “Ми отримуємо мужиків, яким по 45–47 років, — нарікає один високопоставлений командир. — Вони ще до лінії фронту не дійшли, а вже захекалися”.

Визнавши проблему, у вересні міністерство оборони України розпочало роботу над новою мобілізаційною стратегією. Представник міністерства Іларіон Павлюк каже, що частково проблема криється в успіхах ЗСУ: багато українців уже не думають про боротьбу за виживання, як це було безпосередньо після введення російських військ у лютому 2022 року. "Дехто помилково вирішили, що знайдеться хтось інший, хто зробить за них цю роботу", - говорить він.

Реформи покликані забезпечити всім, хто сумнівається, більше вибору: новобранці зможуть так чи інакше підписатися на конкретну посаду. Новий цифровий реєстр забезпечить міністерству найкраще розуміння кадрових ресурсів країни. Передбачено більш чітку систему відпочинку та ротацій. Зрештою, добровольці служитимуть обмежений період, а не безстроково, як зараз.

Є кілька прикладів успішних мобілізаційних кампаній до окремих підрозділів. Мабуть, найбільше впадає у вічі 3-я штурмова бригада, створена через дев'ять місяців після початку війни як підрозділ українського спецназу.

Рекламні оголошення розміром із висотні будинки в містах України славлять ратні подвиги її штурмовиків, які вбивають карикатурних гобліноподібних виродків зла. Не менш важливою є й репутація бригади — грамотне командування, хороша техніка та низькі показники втрат особового складу. Новобранці зазвичай проходять підготовку протягом кількох місяців, на відміну від звичного місячного курсу молодого бійця.

Представник бригади Крістіна Бондаренко каже, що від добровольців немає відбою. За її словами, до початку наступного року бригада стане найбільшою в Україні і за розмірами буде порівнянна з дивізією НАТО (у ЗСУ немає дивізій.) Більшість її новобранців молодша за 25 років, і вона щомісяця відбраковує по 150 заяв від неповнолітніх. “Ніхто не каже, що мільйони хочуть воювати під Авдіївкою [місто на Донбасі, де розгорнулися запеклі бої], – каже вона. — Але ж є люди, з якими можна працювати”.

У Росії також виникли проблеми з мобілізацією необхідної кількості військ. Її тактика закидати оборону супротивника живими хвилями – найчастіше без належного спорядження – призводить до щоденних втрат до 1000 осіб. Але елементарна математика стає для України колосальним викликом. Маючи приблизно вчетверо більше потенційних солдатів, Росія має довгострокову перевагу. Для ув'язнених та мешканців найбідніших районів служба в армії є резонним вибором.

Загалом, задовольнити свої мінімальні потреби для спецоперації Кремль зміг саме за рахунок набору за контрактом. Якби Москві знадобилося провести масштабну мобілізацію, їй довелося б приховано визнати, що Росія перебуває у стані війни. А це, своєю чергою, навряд чи обійдеться без політичних наслідків.

Тим часом внутрішні критики київського уряду стверджують, що країна лише “вдає, що мобілізується”. Полковник у відставці Віктор Кевлюк, який курирував мобілізаційну політику на Заході України з 2014 року (коли конфлікт у Донбасі тільки спалахнув) до 2021 року, вважає, що Україна ризикує потрапити у пастку. На його думку, Росія посилить мобілізацію після президентських виборів у березні. (ГУР, українська військова розвідка, з цією оцінкою згодна.)

Володимир Путін уже підписав указ про збільшення чисельності збройних сил на 170 тисяч осіб. Полковник Кевлюк стверджує, що Україна має відповісти загальнонаціональній мобілізації промисловості, уряду та всіх ресурсів. На його думку, життя в Києві, нерідко богемне, має змінитися. "Зараз не час смакувати імпортну копчену форель", - відрізав він.

Протягом усієї війни Володимир Зеленський чинив опір максималістським закликам своїх солдатів, на превеликий їх жаль. Його найвище командування, наприклад, наполягало на зниженні віку мобілізації нерезервістів, який нині становить 27 років. Інші запропонували суворіше дотримання законів про мобілізацію.

Президент відмовився частково з політичних причин: він не хоче без потреби дратувати населення. Але Зеленським рухають і благородніші інтереси. “Зеленський хоче чинити правильно по відношенню до українців”, - каже високопоставлене урядове джерело. "Він не хоче бути диктатором".

На часі дуже важкі рішення. Для полковника Кевлюка армія - це звір, якого треба годувати: "У нас немає іншого вибору, доводиться бути кровожерними", - каже він. Однак інші діячі надають перевагу договірному підходу. Одне високопоставлене джерело передбачило пропагандистські кампанії у ЗМІ про національні жертви із застереженням про те, яку загрозу, як і раніше, становить Росія. "Якщо ми програємо, погано буде нам усім", - каже він.

Завдання – переконати потенційних новобранців. "Диригент", боєць в одній із гарячих точок Донбасу, каже, що готовий служити країні, "але тільки так, щоб приносити користь". Поки що він “24 години на добу, 7 днів на тиждень” безперервно евакуює поранених та вбитих десантників. "Не можна просто так розкидатися людськими життями", - робить висновок він.

The Economist , Великобританія