Учені описали долю Землі за наявності планети між Марсом і Юпітером

Гіпотеза про існування планети Фаетон у Сонячній системі допомагає краще зрозуміти вплив масивних планет на стабільність орбіт і клімат Землі та інших світів.

Головний пояс астероїдів, розташований між Марсом і Юпітером, є скупченням небесних тіл різного розміру, серед яких виділяються карликова планета Церера та астероїди Паллада, Веста й Гігея. У сукупності вони складають лише близько 4% маси Місяця. Попри це, астрономи висунули версію, що пояс астероїдів міг бути залишком гіпотетичної планети, названої Фаетоном. Існує припущення, що її формуванню завадила гравітація Юпітера.

Дослідження інших зоряних систем виявило численні суперземлі — кам’янисті планети, маса яких перевищує земну і заповнює прогалину між Землею та Нептуном. Це спонукало вчених змоделювати, що стало б із Сонячною системою, якби на місці Головного поясу знаходилася така планета. Результати розрахунків, опубліковані в Icarus, показали, що планета масою до двох Земель могла б існувати без значного впливу на інші об’єкти. Найпомітнішою зміною був би більший нахил осі Землі, що посилило б сезонні коливання клімату.

Однак суперземля із масою 10 Земель спричинила б катастрофічні наслідки: орбіти Марса, Венери та Землі були б дестабілізовані. Нахил осі Марса міг би досягти 55°, а орбіта Венери — значно витягнутися. Головна небезпека полягала б у тому, що Земля могла б залишити межі зони потенційної населеності, де можлива наявність рідкої води.

Це дослідження підтверджує, що наявність суперземель у планетних системах може знижувати шанси на формування стабільного середовища для життя. Незважаючи на те, що суперземлі є одним із найпоширеніших типів екзопланет, їхня присутність може робити сусідні планети непридатними для існування складних екосистем. Вивчення таких сценаріїв допомагає не лише краще зрозуміти еволюцію Сонячної системи, а й оцінити перспективи пошуку “другої Землі”.