Поховали в закритій труні за 429 днів: історія загиблого волонтера з Миколаєва

Історія 31-річного Андрія Горожанського не залишила байдужими багатьох мешканців Миколаєва, пише Укрінформ .

На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, Андрій записався до Миколаївської обласної варти, члени якої зі зброєю в руках охороняли об'єкти критичної інфраструктури та займалися гуманітарними місіями. Паралельно волонтер намагався якнайбільше допомагати людям.

У перші місяці війни під Миколаєвом тривали тяжкі бої, ворог намагався захопити місто. Найбільше діставалося приміським селам на кордоні із сусідньою Херсонщиною. На той час там залишалося ще чимало людей, які вкрай потребували підтримки.

"Син завжди намагався бути корисним для своєї країни. Постійно їздив у найгарячіші точки, у тому числі в прифронтові села, які щойно звільнили ЗСУ. Він тоді працював волонтером благодійного фонду «Світлі справи».

Власним автомобілем розвозив гуманітарну допомогу – воду, продовольство, генератори, а звідти вивозив людей, допомагав евакуюватися, так було і 7 травня 2022 року. Андрій повіз гуманітарку на Херсонський напрямок, у села Лупарево та Галицинівку. Хотіли заїхати ще й до Олександрівки. Але там, біля дамби, вони побачили підбиту машину з чоловіком, що звисав із вікна. Авто ще димилося, тож Андрій із хлопцями кинувся на допомогу, подумали, що, може, той ще живий. Але по них почали стріляти з танка", - каже Ольга.

При цьому вона зазначає, що обставини зникнення її сина досі залишаються незрозумілими. Троє його товаришів повернулися додому вже за кілька годин. Що сталося з Андрієм – вони точно не знають. Припустили, що загинув.

"Хлопці кажуть: по них стріляли, було багато диму, вони нічого не бачили, хоча всі поряд знаходилися. Один із них розповів, що в якийсь момент бачив Андрія буквально за метр від себе. А подальші події оповиті невідомістю", - продовжує своє невеселе оповідання Ольга.

Того дня Андрій уперше не відповів матері по телефону. До вечора жінка вже не знаходила собі місця і почала обдзвонювати його колег, товаришів.

«Тоді мені й сказали, що він зник безвісти. Ми одразу приїхали до Миколаєва та почали шукати всі можливі засоби. Звернулися до поліції, прокуратури. Нам допомагало дуже багато людей – знайомих та незнайомих. Ми шукали у навколишніх від місця трагедії селах, ходили по моргам, лікарням, розпитували всіх, кого тільки можна. Але все марно. Ніхто про нього нічого не знав. Дивовижна ситуація була і з його телефоном. Геолокація, яку ми замовили, показала, що апарат знаходиться приблизно в тому місці, де він зник. Більше того, з нього надійшло ще два дзвінки знайомим, але ті, на жаль, не встигли зняти трубку, тож невідомо, хто дзвонив. Була надія, що може він у полоні, тому зверталися навіть через офіційні канали до росіян у Криму та Луганській області. Звідти теж надійшла відповідь, що такого у них немає ні мертвого, ні живого»,

Пошуки тривали понад рік. І лише 29 травня сім'ї повідомили, що експертиза одного з невідомих тіл збіглася з маминою ДНК. Попросили зробити повторний аналіз уже із ДНК батька Андрія. Він підтвердив збіг. Були й інші ознаки – ладанка з ланцюжком на шиї, яку хлопець свого часу зробив на замовлення. Щоправда, у поліції не змогли пояснити рідним, за яких обставин загинув їхній син, сказали лише, що начебто знайшли його тіло в якійсь загальній могилі.

«Ми його мертвим не бачили, поховали в закритій труні, тож я досі не можу повірити, що сина немає… Здається, що десь поїхав і повернеться…», - сумує жінка.

Попрощатися з Андрієм Горожанським рідні та друзі змогли лише 11 липня 2023 року. Його відспівали у соборі Касперівської ікони Божої Матері та поховали у Миколаєві.

У Андрія залишилися батьки, 11-річна сестричка Софійка та двоє маленьких доньок - Поліна та Єва 4 та 7 років.