На обмілілих берегах Каховського водосховища активізувалися «чорні археологи»

Після підриву Каховської ГЕС води Дніпра у цьому районі почали стрімко меліти, оголивши території, де протягом століть вирувало життя. Тут уже знаходять предмети часів Другої світової війни, але що цікавіше – часів козацтва, Візантії та навіть палеоліту, наприклад, кістки мамонтів.

Наконечники, кераміка, грецькі амфори різних періодів, предмети часів Візантії – це неповний список того, що Андрій (ім'я змінено на його прохання) та його колеги бачили на території, яка колись була дном Каховського водосховища.

Сам він, історик за освітою, працює в одному із комунальних підприємств Херсонщини та регулярно буває на берегах колишнього водосховища з робочих питань.

«Нам небайдуже, що у нас на березі знаходять, і ми не хочемо, щоб воно зникло безвісти, - каже він. – Ми зараз весь цей матеріал фотографуємо, робимо геолокації, фіксуємо, що довкола».

Далі інформацію намагаються передати професійним археологам. Щоправда, скаржиться Андрій, вони не поспішають по допомогу.

Схоже, що масив роботи – величезний. Щоправда, історики визнають, що правильно опрацювати цю територію та ще й в умовах війни буде дуже складно. Але якщо цього не робити, багато визначних пам'яток буде втрачено.

Натомість незвідані території вже залучають незаконних мисливців за старовинами, яких часто називають «чорними археологами».

Територія, яку у 1950-х роках затопило через будівництво Каховської ГЕС, є абсолютно унікальною, стверджують історики.

«Це була мережа островів, заток, річечок, які були пуповиною українського козацтва», – каже історик Олександр Алфьоров.

Там, як вважається, існували у різний час п'ять запорізьких січ – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Нова чи Підпільненська січ.

І йдеться не лише про це.

Великий луг протягом тисячоліть був неймовірно родючою територією з найкращими пасовищами. Щось на кшталт африканської дельти Нілу, каже Максим Остапенко, історик та археолог, колишній директор заповідника «Хортиця».

Тому від неоліту тут залишили свій слід різні народи – скіфи, слов'яни, греки, візантійці та інші.

Потенційно у товщі ґрунту можна знайти дивовижні речі, визнають історики. Це може бути зброя, козацькі човни та більш давні судна, прикраси, кераміка, стародавні поселення та могильники.

Наприклад, середина Великого лука – десь між сучасним Нікополем та Енергодаром – це місцевість, де могли ховати скіфських царів. Недалеко звідти 1971 року на Толстій могилі знайшли знамениту золоту скіфську пектораль, каже Максим Остапенко.

Правильні розкопки на території старовинних січ можуть відкрити цілий пласт історії – показати, як жило козацтво, як виглядав їхній побут, звичаї, матеріальна культура.

Перед тим, як затопити цю територію деякі дослідження проводили, але вони не були значними, визнають історики. До того ж усе, що стосувалося історії козацтва, радянська влада вважала за краще обійти увагою.

Історик і археолог Геннадій Тощев, який понад 30 років займався розкопками стародавнього могильника Мамай-гора, каже, що з одного боку вода, під якою знаходилися всі ці місця, безумовно, нашкодила багатьом пам'ятникам. А з іншого боку, дещо могло навіть законсервуватись.

«Особливо в мулі, особливо це стосується виробів із дерева, старовинних будівель та землянок», - каже він.

Нині нові методи ведення археологічних розробок та нові технології – металодетектори, георадари – відкривають перед фахівцями багато можливостей.

«Цей варварський крок, який зробила Росія, підірвавши ГЕС, зараз створює ситуацію історичного клондайка, тому що територія, яка вважалася назавжди втраченою та неможливою для досліджень, тепер відкрилася», – каже Максим Остапенко .

Але це нові дзвінки. Вода, що відступає, сильно розмила грунт, тому пам'ятники, які вимиваються з товщі землі і стають вразливими перед сонцем, можуть бути зруйновані або пограбовані.

Андрій стверджує, що знайшов на обмілілих територіях щось схоже на щелепу мамонта чи південного викопного слона. Історики, які бачили фото знахідки, попередньо погоджуються з його оцінкою.

«Ми ходили, дивилися, бачу – зуби. Розумію, що це палеонтологічний матеріал, що це не одна тисяча років, що це скам'янілість, – каже він. - Зрозуміло, що мого археологічного досвіду не буде вдосталь, щоб його не зашкодити та підняти».

За його словами, він усе зафіксував, сфотографував та закопав знахідку, щоб її не пошкодили та не забрали. Тепер важливо знайти професіоналів, які готові приїхати або хоча б проконсультувати, як правильно працювати з таким матеріалом.

"Він лежить бивнями вниз, ми не уявляємо, що під цим шаром, там може бути їх кілька, може він там цілий, а може лише фрагмент голови", - пояснює він .

«Але це має бути комплексне дослідження, а не просто лопатами викопати, – пояснює він. - Часу мало, вода відійшла, сонце на нього палить, люди ходять, воно просто буде знищено».

Далеко на всіх практикують такий відповідальний підхід. На берегах колишнього водосховища вже полюють незаконні копачі з металошукачами.

На сполох забило і міністерство культури, і заповідник «Хортиця».

У "Хортиці" пишуть про "бум чорної археології" на берегах заповідника.

За даними мінкульту, «копачі-грабіжники» активізувалися на території Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської та Одеської областей.

Міністерство звернулося до місцевої влади та правоохоронних органів, щоб не допустити пограбування.

Влада деяких прибережних районів, наприклад, на Нікопольщині, взагалі заборонила людям виходити на обмілілі береги.

Керівник однієї з військових адміністрацій Херсонщини, на території якої вже були цікаві знахідки, каже, що, аби захистити берег від копачів, налагодив співпрацю з нацполіцією, теробороною та військовими. Тому у них берег відносно закритий, але лазівки однаково є. В інших громад ситуація гірша.

Він просить не розголошувати назву суспільства, щоби не привертати непотрібної уваги.

"Бо ми тоді не позначимося, як під час зомбі-апокаліпсису", - жартує він.

І закликає владу на законодавчому рівні хоча б дозволити місцевим краєзнавчим музеям проводити експедиції не для археологічних робіт, але для збирання інформації, що цікавить історію краю.

«У нас зараз відкрилася територія, яка не має жодного інтересу для археологів, це вулиці затоплені 1956 року, але вони мають історичну цінність для суспільства, бо це є приклад варварської політики комуністичного режиму», - каже він .

«Місцеві історики та краєзнавці знають майже поіменно тих, хто жив на затоплених вулицях, для нас це важливо, але вони не мають права на якесь втручання у цю землю, бо це сфера Інституту археології», - пояснює чиновник .

Для того, щоб усе, що відкрили води Каховського водосховища, не було втрачено, держава вже зараз має подбати про великі археологічні дослідження на цій території.

Але це дуже складно, особливо за умов війни, визнають історики. Вся ця територія фактично є лінією фронту з обстрілами та вибухонебезпечними предметами, які виринають із води разом із історичними пам'ятками.

«У держави зараз інше головне питання – звільнення територій від російської окупації, а питання пам'яток історії та культури відкладуть на якийсь час», - вважає Геннадій Тощев.

Щоб реально системно дослідити те, що відкрилося, потрібно робити тотальний системний огляд території, це велика робота, яка вимагає великих зусиль.

«Найближчим часом, я впевнений, це не вдасться зробити, тому що береги заміновані, розмінування в першу чергу стосуватиметься сільгоспугідь і в останню чергу території, де люди не проживали», - вважає він .

Мінкульт запевняє, що вже розпочав роботу. Мовляв, ситуацію моніторитимуть та здійснюватимуть невідкладні роботи спільно з Інститутом археології та заповідником «Хортиця».

У заповіднику ВВС Україна повідомили, що їхні археологи та реставратори працюють на берегах заповідника цілими днями, коли вода почала відступати.

Там також закликають людей, які знайшли щось цінне, на їхню думку, робити фото знахідки, відзначати геолокацію та повідомляти про це фахівці.

Максим Остапенко вважає, що найкращим кроком було б зараз об'єднати зусилля мінкульту та міноборони, щоби спільно виробити план – як безпечно опрацьовувати цю територію.

Олександр Алфьоров пропонує також залучати небайдужих людей, які прагнуть знайти, а не продати.

Він згадує, як після звільнення від російської окупації люди, яких часто називають чорними археологами, із металошукачами допомагали під час розмінування полів Чернігівщини.

«Зрештою, більшість предметів, які пережили водяну стихію, чекатимуть, доки їх знайдуть», - каже він.

bbc.com