Морпіх, який вижив у Маріуполі, розповів про Миколаїв та культуру вдячності ветеранам

Гліб Стрижко — військовослужбовець, який пройшов через всі жахіття війни. Під час оборони Маріуполя він отримав тяжкі поранення, пережив полон, але не зламався. Зараз він активно допомагає іншим ветеранам у пошуку себе у мирному житті, працюючи у Veteran Hub в Києві. Його історія — це приклад незламного духу, відданості Україні та своїм побратимам.

Маріуполь: початок повномасштабного вторгнення

У лютому 2022 року Гліб зустрів повномасштабне вторгнення в окопах Донецької області. Потужний обстріл не став для нього новиною, але вже наступного ранку було зрозуміло, що почалася нова, ще більш жорстока фаза війни. Разом зі своїм підрозділом він тримав оборону Маріуполя — одного з найскладніших напрямків того часу.

Гліб описує той період як постійну боротьбу за виживання.

“У мене був мій сектор оборони, сусіди праворуч і ліворуч. Ми просто робили все можливе, щоб утримати позиції”, — згадує він.

Тяжке поранення та полон

Під час одного з авіанальотів на Маріуполь Гліб був серйозно поранений. Бетонні конструкції будівлі, у якій він знаходився, обвалилися на нього після прямого попадання авіабомби.

“Мене з третього поверху скинуло на перший, привалило завалами. Таз, щелепи, ніс, зуби, очі — все було пошкоджено”, — розповідає він.

Через тяжкі травми його передали в полон, де він перебував у лікарні. Весь цей час Гліб отримував мінімальну медичну допомогу, але його фізичний стан був критичним.

“Полон був у лікарні, мене не перевозили до бараків. Лежав у палаті під постійною охороною, весь час горіло світло, звучала російська пропаганда”, — згадує він.

Відновлення та повернення до життя

Після обміну Гліб почав тривалий шлях до відновлення.

“Мені не подобається слово ‘реабілітація’, я б назвав це ‘поверненням’. Через важкі поранення лікування відбувалося поетапно: спочатку таз, потім очі, щелепа”, — пояснює він.

Попри всі труднощі, Гліб зберіг оптимізм і навіть завів собаку на ім’я Тор, яка стала його вірним супутником.

“Наявність собаки дуже змінила мене. Це моя відповідальність, яка допомагає триматися”, — ділиться він.

Корабельний район Миколаєва

Корабельний район Миколаєва залишив значний слід у житті Гліба Стрижка. У 2016 році він переїхав до Миколаєва після завершення навчання, щоб працювати ментором в “Українській академії лідерства”. Живучи в Корабельному, Гліб помітив, що район, як і все місто, має свої особливості, які суттєво відрізнялися від того, до чого він звик у Дніпрі.

Корабельний район, на його думку, був своєрідною “машиною часу”, де відчувалося, що місто застрягло в минулому. Миколаїв, з його точки зору, жив спогадами про колишню велич, коли тут будували великі кораблі та авіаносці. Гліб згадує, що місто не було готове приймати майбутнє, оскільки більшість людей продовжували ностальгувати за минулим, замість того, щоб думати про нові можливості та розвиток.

Гліб відзначає, що Корабельний район, як і весь Миколаїв, був дуже повільним у своєму розвитку порівняно з іншими містами регіону, такими як Одеса і Херсон. Він вважає, що місто на той час значно відставало, особливо в аспекті соціального та економічного розвитку. Гліб зазначає, що навіть назва району, який багато місцевих жителів досі називають старою назвою — Октябрьське, підкреслює цей застій і небажання змінюватися.

Проте, Гліб висловлює надію, що за останні роки ситуація в Миколаєві змінилася. Він сподівається, що місто почало рухатися вперед і тепер більше зосереджене на майбутньому, ніж на спогадах про минуле.

“Кінець лагідної українізації”: позиція Гліба

Гліб твердо переконаний, що лагідна українізація більше не актуальна.

“Настав час створювати умови, де люди, що відмовляються спілкуватися українською, будуть відходити на периферію суспільства”, — вважає він.

Для нього це питання інтелектуальної спроможності і національної свідомості.

Робота у Veteran Hub: допомога чи підтримка?

Після того, як стало зрозуміло, що через поранення він не зможе продовжувати службу у війську, Гліб почав шукати своє місце у цивільному житті. Він приєднався до Veteran Hub у Києві, де зараз очолює київську філію. Його головне завдання — забезпечувати функціонування хабу, допомагаючи ветеранам адаптуватися до цивільного життя.

Гліб наголошує, що важливо надавати ветеранам не допомогу, а саме підтримку.

“Допомога іноді несе в собі відсутність гідності, тоді як підтримка означає, що є хтось, хто допоможе, якщо ти відхилишся”, — пояснює він.

Культура вдячності ветеранам: що потрібно змінити

За словами Гліба, в Україні культура вдячності ветеранам ще не сформована.

“Держава потребує людину лише коли вона у війську. Як тільки вона стає ветераном, інтерес до неї зникає”, — критично зазначає він.

Він вважає, що суспільству варто навчитися висловлювати вдячність правильно.

“Жест ‘завдяки тобі’ чи фраза ‘дякую за службу’ не потребують зворотної реакції, але несуть у собі багато гідності”, — вважає Гліб.

Українські військові за кордоном: досвід Гліба

Гліб згадує один із найприємніших моментів, який стався під час його перебування в Остіні, штат Техас. Коли він разом з подругою йшов по парку, діти, побачивши його, встали і навіть відсалютували.

“Мені було важко стримати емоції, адже таке визнання важко уявити в Україні”, — зізнається він.

Досвід, який варто перейняти

Гліб переконаний, що українські військові можуть навчити іноземців багатьом речам, особливо використанню технологій та адаптації до нових умов.

“Ми показуємо на полі бою, як можна перемагати супротивника, який є чисельно і технічно сильнішим”, — наголошує він.

Заключення: Історія Гліба Стрижка — це приклад відданості, незламності та любові до своєї країни. Він пройшов через війну, поранення, полон, але не втратив віри в Україну і продовжує служити, допомагаючи іншим ветеранам знайти своє місце в житті.