«Стусанина» людських сердець: у миколаївському театрі пройшла вистава за віршами Василя Стуса (фоторепортаж)

У неділю 7 травня у Миколаївському художньому академічному драматичному театрі пройшла іммерсивна вистава «Стусаніна», поставлена ​​за віршами Василя Стуса.

Про це повідомляє кореспондент « Новин-N » з місця події.

Оригінальне сценічне дійство не тільки розкриває особистість поета з різних сторін, а й змушує глядача замислитися над тим, ким він є, чого чекає від життя, від людей, від самого себе.

Режисер Алекс Боровенський перед початком вистави, розповів кореспондентові « Новин-N »:

- Виставу «Стусаніна» ми створили ще 2019 року. Ця вистава закривала певний цикл. У нас, на той час, було вже дві поетичні уявлення – «Відродження» про «Розстріляне відродження» та «Коліна» щодо творчості Ліни Костенко. У «Колінах» у мене працювало вісім дівчат, і я сказав, що ніколи більше не ставитиму чисто жіночу виставу. Це складно, це емоції та всі ці штуки. І на противагу, я захотів поставити чоловічу виставу. Як у Павича у «Хазарському словнику» – є чоловіча та жіноча версії. Я шукав поета, який би висловлював те, що є український чоловік. І то був Василь Стус. Я нікого не знайшов сильнішим і кращим. Спочатку це була соціальна історія. Мені хотілося поговорити про чоловіків. Потім, коли ми почали обирати вірші, ми побачили в них і про країну, і про Україну, і про долю самого Василя Стуса. але цього був у попередньому задумі. Зараз спектакль не такий, але він не змінився структурно. Усі мізансцени залишились, текст залишився. Але ми переписали два монологи і додали наприкінці одну фразу. Але з початком вторгнення в Україну змінилося те, про що ми говоримо, хоча, знову ж таки, мізансцени ті самі. У мене змінився склад – я набирав нових хлопців. У мене актори з Харкова, переселенці із Запоріжжя. Вони принесли почуття, що є не мати вдома, що говорити про країну віршами Василя Стуса. Ми переосмислили, про що вистава. До цього був Стус у різних іпостасях, який з'являється в сучасній Україні та дивиться на неї. Зараз це почуття військового, який повертається у відвойовану країну Але ми переписали два монологи і додали наприкінці одну фразу. Але з початком вторгнення в Україну змінилося те, про що ми говоримо, хоча, знову ж таки, мізансцени ті самі. У мене змінився склад – я набирав нових хлопців. У мене актори з Харкова, переселенці із Запоріжжя. Вони принесли почуття, що є не мати вдома, що говорити про країну віршами Василя Стуса. Ми переосмислили, про що вистава. До цього був Стус у різних іпостасях, який з'являється в сучасній Україні та дивиться на неї. Зараз це почуття військового, який повертається у відвойовану країну Але ми переписали два монологи і додали наприкінці одну фразу. Але з початком вторгнення в Україну змінилося те, про що ми говоримо, хоча, знову ж таки, мізансцени ті самі. У мене змінився склад – я набирав нових хлопців. У мене актори з Харкова, переселенці із Запоріжжя. Вони принесли почуття, що є не мати вдома, що говорити про країну віршами Василя Стуса. Ми переосмислили, про що вистава. До цього був Стус у різних іпостасях, який з'являється в сучасній Україні та дивиться на неї. Зараз це почуття військового, який повертається у відвойовану країну що говорити про країну віршами Василя Стуса. Ми переосмислили, про що вистава. До цього був Стус у різних іпостасях, який з'являється в сучасній Україні та дивиться на неї. Зараз це почуття військового, який повертається у відвойовану країну що говорити про країну віршами Василя Стуса. Ми переосмислили, про що вистава. До цього був Стус у різних іпостасях, який з'являється в сучасній Україні та дивиться на неї. Зараз це почуття військового, який повертається у відвойовану країну.

Беззаперечною сильною стороною показаного спектаклю є те, що абсолютно відсутня «четверта стіна» і глядач є важливою частиною сценічного дійства. Особливо це помітно, коли весь зал для глядачів встає після вимовленої зі сцени фрази «Хто проти тиранії – встаньте!» Це є безпосереднім посиланням на події, які відбувалися на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. 

Також, одним із найяскравіших моментів є екзистенційне питання – «Чого ти чекаєш? », з яким актор Михайло Загайко звертається до зали. Він змушує глядача переосмислити свої очікування, переживання, а можливо, і ставлення до оточуючих, до своєї країни, до себе.

Вистава була із захопленням прийнятий глядачами, які відзначили безперечний талант акторів, експресивну подачу та глибокий філософський зміст всього, що відбувається на сцені.