Жінки розповіли історії, які найкраще почати фразою: «Ой, дівчатка, ось незручно вийшло!»

30.01.2024 в 12:30

У житті кожного траплялися такі казуси, коли почувався настільки незручно, що хотілося провалитися крізь землю. Хтось сідав у чужу машину, подумавши, що це таксі, хтось у ліфті попутникам показав проїзний, а хтось узяв за руку іншого чоловіка, переплутавши його з чоловіком. Якраз про подібні вганяючі у фарбу випадки розповіли наші читачки.

  • Працювала вчителькою. Якось пішла відвідати захворілу ученицю. Вона мешкала на 9-му поверсі 16-поверхового будинку. Після візиту вийшла із квартири, викликала ліфт. Ліфт у будинку був великий, наче вантажний. Двері відчинилися, всередині багато народу. Я увійшла, та ми поїхали вниз. Мені одразу здалося, що пасажири якось надто уважно дивляться на мене. І тут я дістаю з кишені проїзної та демонструю їм. Потім тільки зрозуміла, що я не в трамваї! А дивилися, напевно, тому що будинок цей знаходиться поруч зі школою, багато дітей навчалися в ній, тож батьки, мабуть, впізнали мене. © Олена Акодус
  • Почала приймати нові ліки, а про побочки й не прочитала. Приймаю 2-й раз, у вихідний. Потім одягаюсь та йду на ринок. Одягла нове пальто, вся розфуфирилась. Помітила, що народ на мене дивиться якось здивовано. Про себе думаю: "Напевно, я сьогодні дуже красива, навіть діти обертаються!" Тут збоку трапляється велика вітрина. Дивлюся на себе, а там я... з моторошно червоним, як журавлина, обличчям, аж до коріння волосся! Виявляється, коли приймаєш ці ліки, не можна виходити на сонце цілу годину. А я губу розкотила, мовляв, писана красуня йде. © Наталія Бєлова
  • Нещодавно стояла біля ліфта і стукала в нього, чекала, коли відкриється. Поки не підійшов охоронець і зі словами "Це просто" не натиснув на кнопку. © Алла Богдан
  • Пам'ятаю, ходила якось із чоловіком по торговому центру. Відпустила його руку, задивилась на вітрину. Потім, не дивлячись, знову схопила за руку і тягну до вітрини зі словами: «Дивись, які туфельки». Але виявилось, що це був якийсь сторонній чоловік. Чоловік позаду плентався. © Julia Kuzminova
  • Давно працювала ведучою на радіо. У мене була маленька дитина, вона часто хворіла, температуравала ночами і плакала. Я спала по 4 години. І одного разу перед Новим роком, після денної роботи на радіо та низці нічних корпоративів, де я була ведучою, прокинулася вранці від будильника на телефоні, схопила його, приклала до вуха і максимально бадьорим голосом говорю: «Привіт! Це „Європа Плюс“!» © Галина Пфефер
  • Я так само з сином, коли йому було 2 роки, базаром ходила. Він на секунду випустив свою ручку з моєї руки, а я не дивлячись упіймала руку чужої дитини. Відчуваю, дитина упирається, йти не хоче. Перше, що я побачила, коли обернулася, — це очманілі очі тата цієї дитини, а також свого сина, що стоїть за кілька метрів від мене. Ніколи не забуду його погляду... © Оксана Оксана
  • Я на свій день народження заснула у туалеті на 2-му поверсі будинку. Гості довго мене шукали, і з того часу це вічний привід для підколів. © Діана Трусенєва
  • Летіла якось у літаку. Польотів взагалі не боюся, навіть кайфую від них. А поруч хлопець сидів і дуже нервував. Ну, думаю, візьму його за руку, йому буде спокійніше. І взяла! Він дивно подивився на мене, але руку не відпустив, а через кілька хвилин, коли я вже відпустити хотіла, почав мене заспокоювати, що літати зовсім не страшно і я можу його тримати весь політ, якщо мені потрібно. Блін, як незручно було... Так і трималася за нього ще якийсь час, потім подякувала, сказала, що стало легше. © Tatjana Matrjonina
  • Соромно сказати, але я у В'єтнамі якось на сніданок налила собі тісто для випікання вафель, взявши його за згущене молоко. І нічого, нормально мені було, тільки офіціантки голосили: "Мадам, мадам, не можна!" © Наталія Наталія
 
 
  • У мене все життя складається з таких незручних моментів. Щойно купила суп у магазині та впустила упаковку. Суп розлився, і дівчинка, що проходить мимо, відразу ж послизнулася. © Віра Вєрочкина
  • На роботі ношу бейджик. Відпрацювала зміну, їду в автобусі, а чоловік сидить навпроти і вирячився прямо в область серця, та ще довго так. Ну я далеко не леді, тож кажу йому: «А очі не зламаєте?» Він мені: «Ні, Ельміро Пенджалівно, не зламаю». І треба ж, вимовив правильно і ім'я, і ​​по батькові. І так голосно на весь автобус. Всі почали звертати на мене увагу: звичайно ж, таке по батькові! Бейджик я, звичайно, зняла, а з чоловіком потім іржали всю дорогу. © Елла Пронякіна Аббасова
  • Між іншим, у громадському транспорті й не такі казуси трапляються.
  • Працювала у школі. Один хороший хлопчик хуліганив, і я викликала батьків до школи. Раніше їх ніколи не бачила. Мама прийшла в сорочці в клітку та джинсах, з короткою стрижкою — загалом дуже симпатична жінка. Треба було бачити її обличчя, коли мене конкретно перемкнуло і я запитала: Ви мама Грицько чи тато? Досі соромно. © Еля Ісмаїлова
  • Коли людину переклинює, на автоматі й не таке можна вчути.
  • Дуже часто білі кішки із блакитними очима розплачуються за свою красу глухотою. І моя красуня не виняток. Якось виходжу з під'їзду та бачу, що на лавочці сидить дівчина, а в неї теж білий кіт. І я, стурбована тією самою проблемою зі своєю кішкою, питаю: «Вибачте, а у вас все гаразд зі слухом?» Замість відповіді бачу її очі, що округлялися. І тут я, готова незручно провалитися крізь землю, починаю виправдовуватися... © Олена Науменко
 
  • У студентстві їхала якось на заняття. Зайшла в трамвай, але не стала сідати, вирішила постояти біля вікна: їхати лише одну зупинку. Вагон напівпорожній. Не встигла взятися за поручень, як трамвай різко прискорився вперед, а я відповідно впала назад! Ще в польоті відчувала неминучість приземлення на коліна хлопцеві, що мирно сидів позаду мене. Плюхнулася дуже нескромно... Так, наче я впала в глибоке домашнє крісло. Саме в яблучко. Секунд 10 підвестися було просто неможливо... © Tamara Kryvolap
  • Мала намір вийти на своїй зупинці, а в автобус раптово зайшов контролер і показав посвідчення. Я байдуже: "Проходьте". Контролер сторопів, гаркнув щось щодо мого квитка, але затримати мене не встиг, бо я вийшла. Отут мене й накрило сміхом: дійшло нарешті. © Tatiana Dubova
  • У мене була подруга, яка щодня дзвонила і вела якісь розмови безглузді. Я так утомилася від неї, що записала її в телефоні як «Не піднімати слухавку». Якось вона прийшла в гості, а згодом каже: «Мені здається, у тебе немає мого номера телефону, ти мені ніколи не відповідаєш». Тут же дзвонить мені, а телефон у мене в руках. Звичайно, там висвічується: "Не піднімати трубку". © Олесся Топчак
  • Мене одна знайома дістала повідомленнями. По три рази пояснювала їй елементарні речі. Зрештою відстала. І я написала своїй подрузі, мовляв, яка ця тупа... А відправила повідомлення тій самій, з ким щойно говорила... © Еля Каїпова
  • Я працювала у школі. До кінця навчального року всі вчителі стають неосудними. Одна з викладачок розповіла нам в учительській історію про те, як вона увійшла в автобус і добре поставленим голосом сказала: «Здрастуйте, сідайте!» © Ганна Усікова
Добавить комментарий
Комментарии доступны в наших Telegram и instagram.
Новости
Архив
Новости Отовсюду
Архив