Пастка для Трампа: три сценарії американської війни в Ірані

Всі великі військові катастрофи починаються однаково: гучний вибух, за яким слідує період, коли «справи йдуть як по маслу». Але потім настає фаза непередбачуваних подій. Помилки накопичуються, і лідери виявляються втягнутими у конфлікти, які більше не можуть контролювати. Наполеон і Гітлер не планували війни, у яких у результаті загинули. В'єтнам, Афганістан, Україна — скрізь сценарій повторювався майже дослівно. Сьогодні та ж доля спіткала війну Дональда Трампа проти Ірану: вона виявилася «набагато складнішою, ніж він і його радники собі уявляли».

Про перспективи війни США проти Ірану пише британське видання UnHerd

На даний момент Білий дім залишив три шляхи розвитку подій.

Сценарій I: Ілюзія швидкої перемоги

Перший варіант передбачає дотримання початкового графіка чотири-п'ять тижнів. США завдають масованих ударів, оголошують про перемогу і йдуть, залишаючи Ісламську Республіку пораненою, але живою.

«Перший сценарій став би крахом масштабу В'єтнаму. Це була б найбільша політична та військова помилка нашого часу»

При цьому Ормузька протока ніколи не буде по-справжньому безпечною, а політична ціна для Вашингтона виявиться неприйнятною. З цієї причини цей варіант можна вважати виключеним.

Сценарій II: Обмежений контингент та «асиметричний глухий кут»

Другий сценарій - той, що реалізується просто зараз. Кампанія триває доти, доки протока не буде відкрита під тверді гарантії. Для цього може знадобитися «використання обмеженого контингенту наземних військ для забезпечення безпеки прибережної зони Ірану». Зміни режиму тут не передбачається, мета лише одна — відновити судноплавство у Перській затоці.

Однак тут адміністрація Трампа зіткнулася з фатальною недооцінкою супротивника.

«Адміністрація Трампа недооцінила силу асиметричної війни... і характер військових ланцюжків поставок, що змінився»

Якщо двадцять років тому потужність вимірювалася танками та ракетами, то сьогодні «найпотужнішою зброєю режиму залишаються міни та дрони-камікадзе, кожен з яких коштує лише кілька десятків тисяч доларів». США можуть знищити звичайну інфраструктуру Ірану, але іранцям «достатньо одного успішного влучання, щоб знову перекрити протоку». Стратегія Тегерана є затяжною війною на виснаження, в якій США повинні зламатися під вантажем економічних і політичних проблем.

Сценарій III: Неминуча вторгнення

Третій шлях — визнання того, що поки що нинішній режим у Тегерані при владі, протоку захистити неможливо. Це означає повномасштабне вторгнення з метою повалення влади.

«Якщо інших варіантів не залишилося, неможливе стає неминучим»

Це прямо суперечить обіцянкам Трампа не вести «війн у далеких країнах», але логіка обставин сильніша за передвиборчі гасла. Стоячи перед вибором між «принизливою поразкою» та піврічною наземною операцією, Трамп, швидше за все, обере друге. Цей сценарій зараз є «недооціненим варіантом», але його ймовірність набагато вища, ніж здається громадськості.

Ізраїльський фактор та український рикошет

Не можна скидати з рахунків вплив Ізраїлю. Уряд Нетаньяху довго очікував, що Трамп зважиться на зміну режиму в Ірані. Якщо зараз Вашингтон «злякається, не довівши справу до кінця, він залишить Ізраїль приниженим і вразливим». Ізраїль вплинув на рішення розпочати цю війну, і він же впливатиме на те, як вона завершиться.

Водночас іранський конфлікт завдає смертельного удару по стратегії Заходу в Україні. Закриття Ормузької протоки викликало геополітичну катастрофу для Європи: ціни на нафту марки Urals підскочили з 40 до 100 доларів за барель.

«Доходи Росії від нафти підскочать приблизно до 10 мільярдів: цього, безумовно, достатньо, щоб фінансувати військову операцію в Україні»

Правда полягає у  тому, що «Європа не має стратегії для перемоги України — і ніколи не було». Тепер, коли нафтові ринки виглядають похмуро, Трамп буде змушений змусити Київ піти на угоду з Путіним.

«Одна війна має закінчитися, щоб інша могла продовжуватись. А для Трампа пріоритетом залишається Іран»

Логіка замість стратегії

Ситуація ускладнюється тим, що у Білому домі немає фігур рівня Коліна Пауелла, здатних на глибоке стратегічне планування. Трамп оточив себе лоялістами. Характерний приклад — Марко Рубіо у ролі державного секретаря та радника з нацбезпеки, якого президент буквально «примушує носити туфлі за розміром».

Без мудрих рішень і гнучкості, «логіка війни взяла гору, і тепер вона рухає Америкою»