Чим німецькі собаки відрізняються від наших? Мюнхенські нотатки українського біженця

Бажання написати про німецьких собак у мене виникло давно - того дня, коли на сайті "НовостиN" з'явилася зворушлива замітка, героями (не тільки в літературному сенсі) якої стали чоловік із вівчаркою. Вони три дні добиралися пішки з Херсона до Одеси, бо в евакуаційний автобус їх не пустили через відсутність у собаки намордника. Якби ця замітка з'явилася в німецькій пресі, напевно, тисячі німців впали б у шок: "Як таке може бути?.."

Днями у своїй поштовій скриньці я знайшов красивий папірець з рекламою собачого корму. Там чорним по білому пропонувалося "створити профіль вашого собаки" на такому-то сайті й дізнатися "індивідуальний рецепт його корму". Як бачите, тут індивідуальний підхід - ні більше ні менше - до кожного німецького собаки. І я зрозумів: місцеві друзі людини заслуговують на те, щоб про них розповісти.

То чим же німецькі собаки відрізняються від наших, вітчизняних?

По-перше, у них немає звички бродити зграями. Вони начисто викорінили в собі цю дикість - гуляти і промишляти скопом. Та й поодинці теж. Якщо гуляють, то обов'язково зі своїм двоногим напарником, і не інакше. Я живу в Німеччині третій рік і ніколи не бачив жодного бродячого собаки. Їх немає - ні у великих містах, ні в маленьких селищах.

Навіть якось нецікаво виходити на вулицю. Увечері та вночі вулиці тут не те що порожні, а якісь мертві. Інша річ у Миколаєві (та й у Києві), - навіть якщо на дорогах і майданах немає людей, вони все одно живуть повноцінним життям, зубасті чотириногі містяни не дають вулицям омертвіти. Як у німців це виходить - так дружити з собаками, щоб вони не йшли на "вільні хліби", - не знаю, не вивчав глибоко це питання, але факт є факт.

По-друге (повертаючись до згаданої замітки): собаки тут - повноправні пасажири в громадському транспорті, зокрема в метро. Це настільки буденно, що нікому на думку не спаде подивитись косо на Барбоса, що розлігся в проході вагона. А в окремі часи чотирилапі пасажири мають навіть більше прав у міському транспорті, ніж двоногі. Під час пандемії потішні зустрічалися картинки: собаки їдуть у метро без намордників, а люди - у них, марки FFP2.

Щоб не грішити проти істини, скажу: бачив я в громадському транспорті й собак у намордниках. Але порівняно з "безнамордними" їх дуже мало, явно менше одного відсотка. Можна сказати так: собаки, яким потрібні намордники, нічого в Німеччині не вирішують, тому що таких - мізерна меншість.

По-третє, німецькі собаки дуже доброзичливі й напрочуд мовчазні, рідко почуєш собачий гавкіт, на відміну від, знову ж таки, наших. У нас, якщо це багатоквартирний будинок, то нерідко з-за якихось дверей буде литися гавкіт по всіх поверхах, і добре, якщо тільки в денний час. А якщо це село чи маленьке місто з переважанням приватного житлового сектору, то часто можна почути цілі собачі концерти.

Людина лягає спати під гавкіт сусідського злого пса, який якраз до опівночі ловить кураж, бо нібито вночі він і повинен виконувати своє головне завдання - відганяти від свого двору небажаних гостей, що він із задоволенням і робить. А ще гірше - виє. А інший брат за природою чує і починає ту саму пісню. Як спати? І що цей сусід робить? Та нічого, терпить. Хіба що зі злості заведе власного пса, який витиме на противагу сусідському.

У невеликому триповерховому будинку на 20 сімей, де я зараз проживаю, мешкають щонайменше три собаки, і поводяться вони надзвичайно культурно, я їх не чую. Найближчі сусіди-пенсіонери, Сільвія і Мануель, мають маленьку Джекі: щоб вона коли-небудь гавкнула - не було такого на моїй пам'яті. Подивишся на цю собачу культуру і мимоволі замислишся: мабуть, головна властивість собак - не вміння гавкати, як вважається, а щось інше, наприклад, уміння любити...

Я живу в передмісті Мюнхена, у невеликому населеному пункті, близько чотирьох тисяч населення, навколо - переважно приватний сектор. Собак багато, напевно, не менше сотні. Але я не чую ні гавкоту, ні виття. Ні вдень, ні вночі. Вони спокійні, вони мовчать, їм нема на кого гавкати, у них немає потреби вити.

А чого їм вити? Життя спокійне, ніщо їм не загрожує, ніхто їх не нервує, ніхто не штурхає їх ногами, не махає палицею перед мордою, не садить на ланцюг. Їм не потрібно охороняти хазяйське майно - на нього ніхто не зазіхає. Їм не потрібно захищати свого господаря - на нього ніхто не нападе, навпаки, всі ставляться до нього дружньо, приязно. Чому їм вити?

Знову ж таки, заради справедливості мушу сказати: є один будинок у нашому селищі, обгороджений високим дерев'яним парканом, що саме по собі явище незвичайне для німецьких приватних садиб. І в цьому дворі, що не проглядається, господарює великий чорний кошлатий пес невизначеної породи. Ось він - гавкає: щоразу проходячи повз це подвір'я, чуєш грубо-хрипкий собачий баритон. Але це виняток, який тільки підтверджує правило, - мабуть, господар будинку не дуже відкрита людина, люди скрізь різні.

А правило в тому, що парканів, у нашому розумінні, біля будинків тут немає. Або приватна власність взагалі ніяк не обгороджена, або стоїть парканчик суто символічний, або будинок облямовує жива зелена огорожа. Але в жодному з цих варіантів біля будинку не побачиш ні собачої будки, ні вольєра, тим більше - не почуєш брязкоту собачих ланцюгів, як у нас. І збоку незрозуміло, є в цьому будинку собака чи ні, тому що його місце - в будинку, поруч із людиною.

Ось це, мабуть, найприкметніше. Усім нам добре знайома картина: приватний будинок, високий монолітний паркан і красномовний напис на хвіртці: "На подвір'ї злий пес". Сказати, що в Німеччині такого немає - значить, нічого не сказати.

Якщо йдеться про міські квартири - все зрозуміло, в цьому сенсі житлові умови німецьких собак відповідають собачому житлу у нас, хіба що метраж, як правило, більший. Але феномен у тому, що їхні собаки живуть у людських умовах скрізь, навіть у найсправжнісінькій сільській місцевості (щоправда, села у них зовсім не схожі на наші, але це інша тема).

В іншому ж - майже все, як у нас. Майже! Але не все. У нас, наприклад, є високосвідомі громадяни, які, вигулюючи своє хвостате чадо, беруть із собою поліетиленовий пакетик. Ви розумієте, для чого. У німців майже так само - з тією лише різницею, що в них усі такі, високосвідомі. Але часто вони не беруть з дому пакетик, бо там, де гуляють, стоять урни, а в них спецальні комірки з пакетиками саме для цієї потреби.

 

Ще один цікавий момент: у них майже немає бійцівських порід. Я не бачу тут ні бульдогів, ні пітбультер'єрів, ні ротвейлерів, а тим більше, алабаїв чи інших вовкодавів. Німцям не потрібні сторожові пси. Їм не те що нічого охороняти, а НЕМА ВІД КОГО.

Ще я помітив, що тут дуже багато безпородних собак, простіше кажучи - дворняжок (а ось, приміром, німецьких вівчарок набагато менше, ніж в Україні - я у своєму селищі знаю тільки одну). Думаю, це свідчить про те, що цих песиків нинішні господарі взяли з притулку, а не спеціально шукали або купували породисте цуценя.

Тут вважається, що якщо в тебе є собака - ти відповідальна людина. Тобто наявність собаки - це одна з важливих характеристик людини. Позитивна! А як у нас? Якщо, приміром, за парканом гасає і гарчить той самий, модний у нас, ротвейлер, або алабай, або цілих дві вівчарки - то як це характеризує людину? Не знаю. Але варто задуматися, перш ніж ходити зі своєю дитиною повз такий двір.

Я не кінолог, і навіть не психолог - не знаю, що та чи інша собака собі думає. Як кажуть, собача голова - темрява. Але ось коротко те, чим, на мій погляд, відрізняються німецькі тузики і жучки від наших.

Звичайно, всім нам хотілося б, щоб наші собаки були найкращими собаками у світі, або, принаймні, не гіршими за німецьких. Але це, як показує практика, далеко не так. Чому наші собаки такі тривожні, насторожені, недовірливі, недружні? Чому, немов вовки, збираються в зграї, поводяться агресивно і навіть кусаються? Чому вони то гавкають на когось, то виють від чогось? Чого їм не вистачає? Чому вони такі злі? Де тут собака заритий? Wo ist der Hund begraben?

Люди винні? Але ж люди у нас хороші. Що не так із нашими собаками?

Читайте також:

Така холодна тепла Німеччина. Мюнхенські нотатки українського біженця Така холодна тепла Німеччина.

Що почому у німецьких супермаркетах. Мюнхенські нотатки українського біженця

Моє буття у німецькій родині. Мюнхенські нотатки українського біженця

Як "вижити" у Німеччині. Мюнхенські нотатки українського біженця