Що почому у німецьких супермаркетах. Мюнхенські нотатки українського біженця

Редакція продовжує публікацію матеріалів про життя у Німеччині нашого кореспондента Анатолія Росіча. Він уже другий рік живе в Баварії - одній з найбільш процвітаючих федеральних земель найбільш економічно розвиненої країни Європи.

Першу частину Мюнхенських нотаток українського біженця читайте ТУТ

Сюрпризи німецької торгівлі

Головний сюрприз, звичайно, в тому, що в неділю в Німеччині магазини закриті, як кажуть - повний "гешлоссен". Відповідно, одне з найперших слів, яке українець запам'ятовує, опинившись у Німеччині, саме це слово ("geschlossen" - "закрито"). Слово красиве, але не втішає – змиритися нашій людині з таким порядком роботи торгівлі непросто. Зачинені всі магазини, зокрема супермаркети. Щоб звикнути до недільного "гешлоссену", потрібно зробити звичкою закупівлю продуктів у суботу – для німців це головний закупівельний день тижня.

Я запитав Кріса (один із небагатьох німців, з яким я завжди можу результативно поспілкуватися, незважаючи на свою убогу німецьку), для чого це зроблено? Який сенс позбавляти доброчесних бюргерів можливості отоваритися в неділю? Як він пояснив, Конституція гарантує вихідний день усім працівникам торгівлі. Напевно, це єдиний спосіб забезпечити відпочинок усім трудівникам прилавку – силою Закону. Тому що "вигнати" їх усіх на відпочинок ні роботодавець, ні самі себе продавці не захотіли б, бо пропадає цілий день для заробітку.

Наступний сюрприз - це відсутність у німецьких супермаркетах "камер зберігання", звичних для всіх нас шаф з кабінками для сумок. Про те, що це зручно, починаєш розуміти тоді, коли цієї зручності немає. Німці про неї не мають уявлення.

...Хоч це було й давно, але правда (на початку самостійного життя в Німеччині). Я купив кілька пляшок води у магазині напоїв і прийшов зі своїм пакетом до супермаркету. Довго шукав бажані шухлядки - немає їх, і навіть нічого схожого. Тримаючи в руках поліетиленовий пакет (саме по собі це дикувато для німців - вони ходять в магазин тільки з полотняними сумками або кошиками, поліетиленові пакети на касі не продаються, продаються паперові), я запитав касирку, куди його покласти. Вона не зрозуміла. Я кілька разів перепитав: де я можу залишити свою торбу з купленим товаром, перш ніж піду за новим товаром? Нарешті вона сказала, точніше, показала: залиште, мовляв, тут, біля каси - при цьому її вираз обличчя красномовно говорив, що це перший випадок за всю історію даного супермаркету, коли покупець залишає у касира на збереження свою поклажу.

Коли виходив, розплатившись та скориставшись тим, що людей біля каси не було, я вирішив прочитати касирці невеличку лекцію на тему, як це влаштовано в Україні, та поцікавитись, чому в них такого немає. Лекція вийшла непроста, підійшла друга касирка - слухали, перепитували (про що це тлумачить чужорідний покупець) і вирішили покликати на допомогу більш тямущого співробітника, менеджера з підсобки. Я зрадів, почувши слово übersezten (перекладати), подумавши, що той розуміє по-нашому. Хлопець років 28-ми, з розумними очима, не знав, звичайно, жодного нашого слова, але він мене нарешті зрозумів. Сміючись, пояснив суть питання касирам - ті теж посміхнулися.

Вони довго не могли мене зрозуміти не тому, що я погано розмовляв німецькою (погано, але я знаю, коли зрозуміло кажу, а коли ні). Навіть якби я говорив найчистішою німецькою, навіть якби на баварському діалекті - їм все одно важко було б мене зрозуміти просто тому, що я говорив про явище їм невідоме.

Після сприйняття нової та такої важливої ​​для них інформації вони мали б наступного ж дня поставити у своєму супермаркеті потрібні покупцям, на мій високоцивілізований погляд, камери зберігання. Але ні. Більше року минуло відтоді, як я їм усе пояснив, а нічого в їхньому магазині (та й в усіх інших) не змінилося. Консерватизм німців зашкалює.

Вони, якщо прийшли в магазин з непустими сумками, заходять і виходять з ними через касу, і нікому в голову не приходить перевіряти їхній вміст. До речі, в супермаркетах у них немає охоронців: камери є, а живих "церберів" у краватках, як у нас, - нема. Це теж сюрприз, але вже приємний.

Хоча здебільшого німці не з сумками ходять до магазину, а приїжджають на автомобілях, власне, як і наші заможні громадяни (у них майже всі такі). Покупець припаркувався, бере візок...

І тут теж сюрприз для новоприбулого українця (припустимо, він приїхав теж автомобілем). У нас як вирішується "візкове" питання? Спеціально навчена людина ходить і збирає, звозить в одне місце порожні візки, розкидані по всій прилеглій до супермаркету території після клієнтів.

У них інакше. Візки стоять на критих майданчиках, як у своєрідному гаражі, зчеплені один з одним. Підходить покупець, вставляє у спеціальний монетоприймач на візку 1-єврову або 50-центову монету, натискає її, кріплення ланцюжка вискакує – так, з монетою, він і заїжджає до супермаркету. Виїхавши з повним візком і вивантаживши продукцію в багажник автомобіля, він повертає візок на місце, у прямому сенсі припарковує його, вставляє кріплення ланцюжка в спеціальний отвір - отримує назад свою монету. Здавалося б, при всій схильності німців до порядку (знаменитого "Ordnung"), вони й без цього ставили б візки, куди належить. Однак ні: монета - гарантія порядку!

Монетка - гарантія того, що візок поставлять на місце

Ціни та гра в "дев'ятку"

Перед тим, як заговорити про ціни на продукти харчування в Німеччині, варто зробити невеликий відступ про... гречку.

Сюрпризом для мене було те, що цей найпоширеніший в Україні продукт для німців - щось чуже. Коли я, ще на зорі свого німецького існування, за допомогою гугла-перекладача спробував розповісти про роль гречки в житті українця Біргіт (господині будинку, в якому я жив), вона довго не могла зрозуміти, що я маю на увазі. Або я не чітко вимовив німецькою назву гречки, або її вухо не було готове до цього слова, а скоріше, і те й інше. Вона довго щось гуглила і нарешті вигукнула: "Buchweizen!" Звичайно, вона це слово знала, але не більше того – у їхній родині гречку не готують, у сусідніх сім'ях теж, у супермаркетах її майже не продають.

По гречку я їжджу до російського магазину "Mix Markt". Це найкращий із трьох російських магазинів у Мюнхені. Найдешевша гречка – 800-грамова упаковка за 1.95 євро. Буває, там вона зникає, тоді їду в магазин "Прима", інший російський магазин (в цих магазинах багато й українських продуктів), де така сама упаковка коштує вже 2.69. Іноді, для різноманітності, беру інший сорт, дорожче – 3,15 за ті ж 800 г. Виходить, найдешевша гречка у Мюнхені коштує 2.43 євро за 1 кг, тобто близько 100 грн.

Але, як уже сказано, у Німеччині гречка дешева в іншому розумінні, у сенсі "дешевка" як продукт харчування - це, швидше, корм для папуг (знайомі розповідали, що були в пташиному магазині і бачили біля папуги гречку). Однак заради справедливості маю сказати, що в одному з солідних супермаркетів я таки бачив гречку - вона стояла на стилажі дієтичних, точніше сказати, спеціальних продуктів з написом на упаковці "Glutenfrei" ("Не містить глютен") - 6.98 євро за кіло, по-нашому близько 280 грн. Ось таке неадекватне ставлення у німців до гречки: або вона - всього-навсього підживлення для папуги, або навпаки, крута спецпродукція, але ніяк не ходовий, нормальний продукт.

Гречка в Німеччині - справжній спецпродукт

Коли дивишся на ціни в німецькому супермаркеті – впадає у вічі цифра "9" наприкінці. Люблять торговці цю цифру більше, ніж круглу, наприклад, 0. Якщо це свіже молоко – то 1.49 за літр (3,5% жирності). Якщо чай (класичний, 25 пакетиків) – то 1.99, але ніяк не 2.00 євро. І так щодо більшості товарів. Для чого торгівля так робить? Напевно (у нас теж нерідко такі цінники зустрічаються) тому, що вважається: людині психологічно легше викласти УСЬОГО 1.99, ніж ЦІЛІ 2 євро. Але я думаю, мороки тут більше, ніж вигоди: це скільки ж часу йде у касира, щоб знайти потрібну маленьку монетку і дати вам здачу в розмірі одного цента!

Наприклад, літрова пляшка найпопулярнішої води у Мюнхені коштує 0.69 євро.

До речі, на перший погляд здається: які несподіванки для українця можуть бути при купівлі звичайної бутильованої води? Можуть. Спочатку я пив воду з-під крана – у Німеччині вона цілком питна, у сім'ї, де я жив, п'ють саме водопровідну воду, щоправда, люблять додати газу. От і мені хочеться трохи газованої, тому, коли переїхав до окремої квартири, став купувати бутильовану воду.

Так ось – про водний сюрприз. Дивлюсь (коли купував воду вперше) – на ціннику чорним по білому написано: 0,69 євро за літр. Беру з полиці дві пластикові пляшки, йду до каси, кладу дві монети, загалом півтора євро, і душа моя спокійна. Раптом монітор висвітлює іншу ціну: 1,88. "Warum?" - питаю, тобто "чому?" Виявляється, на ціннику вказано вартість води без пляшки, яка коштує 25 центів (так званий "Pfand", у перекладі "застава", розмір якої вказано на етикетці). Хочеш їх повернути - приносиш порожні пляшки, засовуєш у спеціальний автомат, у кожному супермаркеті такі є, отримуєш чек. Його, як правило, не переводять в готівку (хоча за бажання можливо), ним розплачуєшся на касі за товар.

В Україні, купуючи воду у супермаркеті, ми не звертаємо уваги на те, який відсоток від вартості покупки становить вартість пляшки, оскільки ми її просто викидаємо. У Німеччині мимоволі про це думаєш, бо понад чверть ціни тут складає тара і це тобі наочно показують - так зроблено саме для того, щоб пластик не викидали, а берегли екологію. Напевно, варто й у нас над цим замислитись. До речі, у Німеччині скляна тара цінується набагато дешевше, ніж пластикова. Звичайна скляна півлітрова пляшка з-під пива – всього 8 центів, тоді як пластикова півлітрівка – 15, а літр, як уже сказано, – 25 центів.

Коротко про ціни на ходові продукти.

Хліб: звичайний житній – 1.99 за 500 г (3.98 за кілограм, тобто – 160 гривень).

Цукор: найдешевший - 1.49 євро за 1 кг (у жодному разі не 1.50!), це 60 грн., удвічі дорожче, ніж у нас. Є за 1.89 (77 грн) і є якийсь особливий цукор для випічки - 2.39 за кіло (96 грн).

Сіль: продається, як правило, у півкілограмових упаковках, найдешевша – 0.69 (кіло – 1.38 євро, тобто 56 грн).

Соняшникова олія: пляшка 750 мл – 2.19 (1 літр – 2.92 євро, майже 100 гривень)

Вершкове масло - 2. 59 євро (250 г, 82% жирності), по-нашому 105 грн.

Яйця: звичайні, десяток - теж 2.59 (у жодному разі не 2.60!) Виходить десяток 105 грн, тобто одне яйце коштує трохи більше 10 грн - недешево, але все ж таки дешевше, ніж у нашому Міноборони. Зі знаком "BiO" (німці часто купують продукти з цим знаком, хоч це набагато дорожче) - 3,49 (140 грн), а є і по 4.99, ще з якимось знаком, буде трохи більше 200 грн. Варені яйця – продаються і такі, та ще й фарбовані – 3.39 (138 грн).

Рис: Найдешевший – 1.49 (60 грн), а найдешевший – 2.99 євро (120 грн).

Макаронні вироби: звичайні ріжки – 3.79 (154 грн).

Картопля - від 2.49 (100 грн), солодка картопля з "BiO" - 4.99 євро (200 грн),

Капуста – 2.39 (97 грн).

Цибуля жовта - 2.39 (97 грн).

Помідори – 2.29 (93 грн).

Яблука - від 1.80 (72 грн), найчастіше купують - за 2.99 (120 грн).

Банани – від 1.29 (52 грн).

Полуниця – 5.98 євро за кіло (242 грн).

Пиво: середня ціна – 2 євро за літр (81 грн). Ой, вибачте, це я округлив за звичкою, насправді - 1.98 євро, а на прилавку півлітрова пляшка пива, звичайно, коштує 0.99 (як же без "дев'ятки" наприкінці!), по-нашому - 40 гривень із копійками.

Закінчуючи цей невеличкий огляд, повинен обов'язково додати: всі ціни взяті з супермаркетів "Rewe" та "Edeka". Ці торгові мережі вважаються дорогими, хоча тут потрібне уточнення. Для більшості німців - це звичайні, нормальні магазини; дорогими їх вважають невелика частина німців та абсолютна більшість наших людей. Тому що є такі супермаркети, як, наприклад, "Aldi" і, тим більше, "Lidl". Там ціни на майже всі названі продукти нижчі. Звичайно, до прикладу, свіже молоко там коштує так само, як і в дорогих супермаркетах, але більшість продуктів, особливо фрукти-овочі, набагато дешевші, знижки сягають 30-40%.

І ще: за останні місяці ціни практично на всі товари відчутно зросли. Продукти харчування подорожчали, за моїми спостереженнями, в середньому на 10-15% - у такий спосіб війна в Україні торкнулася всіх без винятку німців.

Наприклад, я постійно купую одну й ту саму каву, 36 "подушечок" в упаковці, для моєї кавоварки. До нового року ціна її була 4.99 євро, зараз - 5, 49. До речі, філіжанка кави в Мюнхені, звичайне "американо", коштує в основному 2 євро, хоча можна знайти і за 1.50. У Києві, ясна річ, 60 гривень за чашечку кави я б не віддав, а тут це дешево.

Скільки коштує інформаційний продукт?

Мені, як старому газетчику, цікаво було дізнатися, яка ціна в Німеччині інформаційної продукції. І тут теж сюрприз!

Газети у них продаються не тільки й не стільки у кіосках (тут це справжні магазини, а не будки, як було у нас, і їх небагато), а просто на вулиці. Стоять ящики з газетами, кидаєш у проріз для монет гроші, підіймаєш прозору кришку і береш газету. Можна взяти і без грошей, але німецькі голови така думка, судячи з усього, не відвідує (моя голова, зрозуміло, українська). Щоправда, часто поряд з ціною газет можна побачити напис: Danke für die ehrliche Bezahlung Ihrer Zeitung! (Дякуємо, що чесно платите за вашу газету!)

Таке чтиво, як "Bild" - найвідоміша "бульварна" газета - коштує 1.10 євро. Місцевий мюнхенський таблоїд "Tageszeitung" ("Денна газета") - у будні 1.20, суботній випуск - 1.50. А "Süddeutsche Zeitung" ("Південнонімецька газета", найбільша щоденна газета Німеччини, яка видається у Мюнхені) – набагато дорожча: з понеділка по четвер – 3.60, п'ятничний випуск – 3.90, а суботній та недільний – цілих 4.90 (майже 200 грн).

У Німеччині ще читають паперові газети - і платять за них "за сумлінням"

Головним сюрпризом тут є навіть не ціна газет, а те, що їх читають. Звичайні паперові газети, від яких українці вже відвикли, продаються чи не на кожному перехресті, а отже, їх купують!

Рашен-подарунок

І нарстанок - ще про один сюрприз, але вже не в торгівлі, а у сфері послуг.

Місяця три тому у мене накрився ноутбук. Зовсім погас - чи то ковтнув зайвої кави (було таке, півчашечки вилилося на клавіатуру), чи то просто "втомився", бо вже не новий. Що робити? Купувати новий? Тут він коштує щонайменше 600 євро, таких грошей у мене немає. Отже – ремонт. Обдзвонив усіх своїх знайомих серед таких же біженців, сподіваючись, що знайдеться фахівець, але не знайшлося. Довелося шукати фірму відповідного профілю у Мюнхені. А вдихнути в свій комп нове життя, тобто встановити новий windows, в чужій капіталістичній країні, та ще й у великому місті - задоволення не з дешевих. Я розраховував, що якщо ремонт обійдеться у 200 євро, то буде добре.

Після довгих пошуків я знайшов, що шукав - фірму, де працював би російсько(україно)мовний співробітник. Відразу в рекламній інформації висвітлилося і прізвище – Олександр Медведєв. Я до нього зателефонував, він сказав, що все зробить, але через зайнятість треба почекати тиждень. І додав: "Якщо ви тут перебуваєте через війну - буде знижка". Зрозуміло, ​​через війну! Напевно, хлопець із колишніх наших, з України, – подумав я.

"Скільки з мене?" - запитав, коли Олександр віддав мені в руки відремонтований Laptop. "Ніскільки" - була відповідь. Я щиро подякував, купив коробку цукерок його дітям, ми розговорилися. Подвійним сюрпризом стало те, що він, виявилося, не з України, а чистокровний росіянин, із самої Москви, живе у Мюнхені вже 8 років.

Як такий сюрприз сприймати і трактувати – не знаю. Не хочу пускатися в роздуми про поганих і добрих росіян - тема слизька. Але зрозуміло одне: не всі, хто носить прізвище "Медведєв", - покидьки. З іншого боку, Олександр живе тут давно – отже, він вже не зовсім російський "Медведєв", а більше німецький. А якщо так, то ясно й інше: дикунська росія тут ні при чому, цей сюрприз, як і всі перераховані вище, я отримав від Німеччини.