Чи справді Білий дім хоче перемоги України?

Високопосадовці американської адміністрації нещодавно виступили з аргументами на користь нарощування фінансування України. Виступаючи перед Комітетом з асигнувань Сенату, міністр оборони Ллойд Остін та держсекретар Ентоні Блінкен висловилися за виділення 61,4 мільярда доларів на підтримку боротьби Києва з Росією. Вони ясно дали зрозуміти, що пакет має вирішальне значення в практичному та символічному плані. Як сказав Блінкен, Америка не повинна давати ні друзям, ні суперникам, ні ворогам ні найменшого приводу сумніватися в її рішучості.

Однак за пишномовною риторикою ховається протверезне питання: чи справді Білий дім хоче перемоги України? Відповідь не така однозначна, як здається.

Безумовно, з початку російсько-української війни американська адміністрація виявляє вражаючу стійкість у підтримці зусиль України щодо захисту суверенітету, справедливо, на її думку, вважаючи їх найважливішою боротьбою за свободу проти тиранії та імперіалізму. Президент Джо Байден неодноразово заявляв, що його країна продовжить підтримувати Київ "стільки, скільки буде потрібно". Проте в той же час Білий дім не раз приймав рішення, що вказують на потенційно набагато затяжніший, ніж очікувалося, характер конфлікту.

Незважаючи на значні обсяги допомоги (на загальну суму понад 113 мільярдів доларів), Вашингтон щоразу болісно довго тягне з наданням Києву бойових платформ, необхідних йому для якісного покращення позицій та протистояння ворогові.

Так було в тому числі з тактичною армійською ракетною системою, більш відомою як ATACMS. З минулого року київські чиновники вимагають надати їм сучасну зброю стримування, яка дозволить українським військовим з більшої (і безпечнішої) відстані завдавати ударів по російських силах, що окопалися на Кримському півострові. Але донедавна адміністрація Байдена ясно давала зрозуміти, що надати їх просто не готова.

Тільки після нещодавнього візиту до Вашингтона президента України Володимира Зеленського Білий дім включив до чергового пакету допомоги на 325 мільйонів доларів чисто символічну кількість ракет. Схоже, Вашингтон і Київ досягли, нарешті, розуміння щодо обладнання, але на це пішло понад рік і безліч українських життів.

І ATACMS — далеко не єдина зброя, передача якої Україні відкладалася до останнього. Без малого рік Київ просив у Вашингтону про вдосконалені винищувачі F-16, необхідні для досягнення хоча б подібності повітряного паритету з Росією, перш ніж було нарешті ухвалено остаточне рішення. Проте через необхідність підготовки пілотів в Україні ці літаки досі не літають і як мінімум до кінця року не зможуть зробити свій внесок в оборону країни.

Що гірше, союзники Америки дещо почерпнули з поетапного підходу її адміністрації. Минулого літа канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив про план надання Україні військової допомоги та озброєння на суму 17 мільярдів євро (18,13 мільярдів доларів) до 2027 року — гідне захоплення довгостроковою прихильністю до захисту України. Однак не менш очевидним видається і те, що вона могла б виявитися значно дієвішою, якби приспіла в найближчій перспективі, а не розтягувалися по краплях протягом п'яти років.

Причини затримок мають практичний характер. Чиновники у Вашингтоні давно стурбовані тим, що, якщо зброя, що надається Києву, виявиться надто потужною, Україна зміниться ролями з Кремлем і перейде в наступ, що загрожує розширенням конфлікту. Це обґрунтований занепокоєння. Україна зі зрозумілих причин прагне завдати удару у відповідь і покласти відповідальність на ворога.

Але вірно й протилежне: без достатньої вогневої могутності Україні не вистачає переваг на полі бою, щоб рішуче переламати ситуацію і якнайсильніше сплутати стратегічні розрахунки Москви.

Результатом стала надійна за формою, але надто тендітна на практиці стратегія підтримки України. Більше того, вона надзвичайно вразлива до збоїв — чи то тимчасових (можливе призупинення діяльності державних установ), чи триваліших — залежно від переможця майбутніх у США президентських перегонів.

Наслідки цього кроку далекосяжні і вкрай згубні. У нещодавньому інтерв'ю The Economist головнокомандувач збройних сил України Валерій Залужний визнав факт незначності успіхів Києва після кількох місяців довгоочікуваного контрнаступу. А відсутність якісних змін на полі бою конфлікт перетік у позиційний, причому Росія має в ньому явну чисельну перевагу.

Якщо найближчими тижнями ситуація справді зайде в глухий кут, як побоюється Залужний, то викликано це буде не боязкістю України. Більшість провини ляже на рішення Заходу розтягнути підтримку цієї країни замість того, щоб надати їй всі необхідні інструменти для швидкого і рішучого завершення бойових дій.

Newsweek , США