Про демонстративні обурення «зрадофілів» стосовно щоранкового виконання гімну

Не можу спокійно спостерігати за тим, як під час виконання нашого Гімну і оголошення хвилини мовчання, деякі люди не зупиняються, а продовжують кудись бігти, спілкуватися між собою, говорити по телефону, курити і займатися своїми справами.

На всіх заходах я постійно наголошую - в такі хвилини потрібно себе вести належним чином, віддаючи знак пошани державним символам і полеглим Героям.

Сьогодні підписав розпорядження, згідно якого кожен навчальний день в школах Миколаївщини має розпочинатися з виконання державного Гімну України, а щотижня, на загальношкільних лінійках, - з підняття державного прапору, виконання Гімну та хвилини мовчання у пам’ять про тих бійців, що віддали свої життя на Сході країни. Пам'ять про тих, хто забезпечив нашим дітям можливість спокійно навчатися у незалежній державі, а не ховатися по підвалах від обстрілів. Мужні українські воїни та добровольці, ніби щитом, закрили своїми тілами нашу малечу від жахів війни, розв’язаної росією.

Вже чотири роки наша нація веде визвольну війну за незалежність і свободу України. Але іноді мені здається, що багато хто про це забув. Велика частина суспільства, переступивши поріг чутливості, почала сприймати АТО/ООС та щоденні смерті наших Героїв-військових, як буденність. Сприймати так, ніби це все відбувається не з нами і не в нашій державі. Схаменіться, у нас йде війна! Хвилина мовчання перед початком занять – це найменше, що ми можемо зробити, аби вшанувати пам’ять героїв, що тепер належать до Небесного Воїнства, щоб висловити їм свою подяку та закарбувати в серцях їх подвиг.

Дивно читати коментарі певних фейсбучних діячів, які «розмірковують» про доречність такого рішення чи демонстративні обурення певної категорії «зрадофілів» стосовно щоранкового виконання гімну. Так, ці речі дивують туристів з росії. Вони не можуть збагнути, як пересічний громадянин може за щирим велінням душі співати «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». Для них сакральний сенс цих величних рядків лишається незбагненним, бо ж вони свої покоління виховували на казених віршах про «союз нерушимый». Але, дякувати Богу, ми інші. У нас з Вами інші цінності. Інші пріоритети.

До речі, американці – нація, у волелюбності, єдності та патріотизмі якої не мають підстав сумніватися навіть найбільші її ненависники, не бачить нічого дивного чи неприйнятного в тому, щоб вже багато років поспіль розпочинати уроки з виконання Гімну та клятви на вірність Сполученим Штатам. Під впливом певних політичних та суспільних тенденцій цю практику тимчасово зробили необов’язковою. І наслідки не забарилися - всеамериканське опитування у 2005 році показало, що 61% жителів США не знають слів національного гімну. Американцям довелося зробити практичні висновки…

Гордість за свою країну, щире шанування її головних символів, пам’ять про славних предків та героїчних сучасників – підґрунтя, на якому виростають справжні патріоти. Для того, щоб позбутися країни, достатньо втратити всього лише два покоління тих, хто готовий боронити її незалежність. Лінія фронту на гібридній війні пролягає сьогодні не тільки по лінії розмежування на Сході нашої країни. Ворог воліє провести її через наші душі, через нашу свідомість. Тому усвідомте, будь ласка, що перемога залежить від кожного з нас.

Прості питання... Чи є в нас інша Батьківщина, крім України? Чи є в нас інші символи, крім Гімну, синьо-жовтого прапора та золотого тризуба? Чи любимо ми так само Україну, як 161 Воїн Світла Миколаївщини, які загинули за неї, чи ми тут гості? Якщо з нами Бог, то хто проти нас? Чи у своїй хаті своя правда, і сила і воля?

Слава Україні!