Європа повинна відправити війська на війну в Україні - експерти США

Європа повинна відправити війська в Україну для проведення бойових операцій

У Європі порушено табу. Лише кілька місяців тому було зовсім немислимо, щоб європейські лідери запропонували відправити війська в Україну. Однак 26 лютого президент Франції Еммануель Макрон заявив, що відправлення європейських сил виключати не можна. З того часу утворився цілий хор європейських представників влади: зокрема, міністр оборони Фінляндії та міністр закордонних справ Польщі припустили, що їхні війська можуть опинитися в Україні. Ці коментарі у поєднанні з існуючою підтримкою цих заходів у Прибалтиці доводять, що блок країн, які готові до прямого європейського втручання у конфлікт, шириться.

Ці вибухонебезпечні коментарі продиктовані зміною динаміки конфлікту. Дебати в Конгресі щодо подальшої військової допомоги Україні мало не скінчилися провалом. Новий пакет допомоги нарешті отримав схвалення, але місяці вагань у Вашингтоні стривожили європейців і подарували Москві надію, що рішучість Заходу підтримувати Київ слабшає. Російські сили, підкріплені технікою з Китаю, Ірану та Північної Кореї, скористалися тріщиною в американській військовій підтримці України та зміцнили атаки на цивільне населення та невійськову інфраструктуру. На початку квітня чудово знаючи, що Україні не вистачає боєприпасів ППО, Росія ракетним ударом зруйнувала найбільшу електростанцію в Київській області. Раніше, у березні, російські війська вдарили по греблі гідроелектростанції на Дніпрі та низці енергетичних об'єктів навколо Херсона. Це підірвало українську промисловість та поставило економіку країни у залежність від європейської електромережі. Подальші збитки ключовій інфраструктурі, атомним електростанціям та сільськогосподарським угіддям різко підвищить витрати на відновлення, які здебільшого ляжуть на плечі західних партнерів України.

Російські війська прискорюють наступ, і перспектива, що вони прорвуть українську оборону на східному фронті і кинуть виклик українському контролю над Харковом чи навіть Києвом, є для Європи серйозною загрозою безпеці, ігнорувати яку ніяк не можна. Перемога Росії в Україні виправдає ревізіоністські сподівання президента Володимира Путіна і зміцнить його віру в нібито властиву Заходу слабкість. Це дозволить Кремлю й надалі утримувати всю Росію на військовому стані — причому європейським країнам не буде чого протиставити такому всеохоплюючому підходу. Немає жодних підстав розраховувати, що Путін зупиниться в Україні. Раніше він назвав розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою" двадцятого століття, нарікаючи, що "десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами території Росії". У безпосередній небезпеці перебувають Балтійські країни та Польща: минулого року колишній прем'єр-міністр і прихильник Путіна Дмитро Медведєв назвав Балтію “нашими” (російськими) землями, а Польщу – “тимчасово окупованою” (маючи на увазі НАТО).

Погрожуючи відправкою військ, європейські країни намагаються запобігти цій тривожній перспективі. Однак, щоб серйозно переламати ситуацію в Україні, європейські країни не повинні обмежуватися одними розмовами. Якщо США продовжать зволікати з підтримкою — і особливо якщо вони оберуть президентом Дональда Трампа (який пообіцяв покласти край українській війні протягом 24 годин — імовірно, закріпивши за Путіним його безчесні завоювання), то єдиною захисницею України залишиться Європа. Європейські лідери не можуть допустити, щоб безпека континенту залежала від політичного розладу США. Тому вони мають серйозно розглянути питання про відправку військ в Україну для матеріально-технічної підтримки та навчання, захисту державного кордону та ключової інфраструктури — чи навіть оборони українських міст. Вони мають дати зрозуміти Росії, що Європа готова відстояти територіальний суверенітет України. Краще визнати жахливу реальність ситуації в Україні прямо і відразу ж зайнятися її вирішенням, ніж залишити Росію перед відчиненими дверима, через які вона продовжить відроджувати свою імперію.

Зміна теми

Думка про відправку європейських військ в Україну, як і слід було очікувати, викликала заперечення. Кремль обурився недавніми заявами Макрона та інших, і у відповідь став погрожувати Європі війною, яка може стати ядерною. Свого гніву не приховували навіть Вашингтон із Берліном. І Німеччина, і Сполучені Штати суворо обмежували допомогу, яку вони надавали Україні протягом усієї війни, переймаючись тим, що Росія може виконати свої загрози ескалації, і різко критикували агресивніші європейські держави за те, що вони вважають непотрібною провокацією.

Але цей опір аж ніяк не применшує переваг, якими європейські сили могли б забезпечити Україну. Більше того, така різка відповідь Берліна, Москви та Вашингтона говорить про те, що дискусія про це нагально потрібна. Європейські лідери довели, що можна порвати хибне коло односторонніх дебатів про ескалацію, які досі працювали на користь Росії. Насамперед Москва загрожувала ескалацією, а Берлін і Вашингтон словом і ділом, навпаки, всіляко домагалися деескалації. Цей розклад перешкодив як Німеччині, так і США забезпечити Україну більш досконалими ракетними системами, яких вона відчайдушно потребує. Тепер загрожує вже Європа, а Росія, навпаки, почувається вкрай незатишно.

Занадто багато політиків та експертів у США та Європі фактично повторюють путінські тези та застереження, що будь-яке зовнішнє втручання в Україну нібито неминуче призведе до третьої світової війни. Насправді відправка європейських військ стала б цілком нормальною відповіддю на такий конфлікт. Російське вторгнення порушило регіональне розміщення сил, і Європа життєво зацікавлена ​​у виправленні цього дисбалансу. Очевидний спосіб цього досягти — кинути українській армії рятувальний круг. США можуть знову залишити ЗСУ без допомоги, і найкращою підтримкою стали б європейські солдати. Навіть якщо політика в США не зміниться, Україні будуть потрібні альтернативні джерела допомоги, щоб продовжувати боротьбу, — і знову ж таки природною союзницею є Європа.

Відправка військ

Європейські сили могли б проводити як небойові, так і бойові операції, щоб послабити тиск на Україну. На строго небойову місію охоче підпишеться більшість європейських столиць. Європейські сили могли б взяти на себе логістичні функції, наприклад, обслуговування та ремонт бойових машин. Тримаючись на захід від Дніпра (природного бар'єру, який захищає значну частину України від російського тиску), європейські сили продемонструють, що вони тут не для того, щоб вбивати російських солдатів, — це розвіє неминучі звинувачення Росії в європейській агресії. Частина української техніки вже вирушає на капітальний ремонт до Німеччини, Польщі та Румунії, але виконання цього завдання ближче до фронту суттєво прискорить процес, скоротить час простою та звільнить більше українських сил для виконання суто бойових завдань. Крім того, французькі, польські та інші європейські військові радники могли б проводити на території України як бойову, так і небойову підготовку для подальшої професіоналізації збройних сил країни. Якщо наступного року ЗСУ розширяться внаслідок мобілізації (а це видається дуже ймовірним), то нові можливості щодо навчання новобранців усередині самої України виявляться дуже доречними.

Зрозуміло, європейські сили можуть і не обмежуватись ремонтом та навчанням. За найскромнішого сценарію європейські військові можуть триматися на захід від Дніпра і виконувати суто оборонні завдання. Наприклад, посилити можливості ППО країни шляхом розміщення особового складу та надання обладнання або навіть взяти на себе командування та управління. Ризик ескалації буде мінімальним, оскільки у європейських сил буде мало шансів знищити російських військових льотчиків, які запускають боєприпаси переважно з повітряного простору Білорусії і власне Росії. Але вони допоможуть збивати крилаті ракети та безпілотники. При цьому батареї ППО під командуванням Європи вивільнять більше українських військ для захисту сил безпосередньо поблизу лінії фронту, а також зірвуть спроби Росії знищити об'єкти ключової інфраструктури та залякати українське населення, змусивши його здатися.

Європейські сили могли б виконувати й інші оборонні та гуманітарні завдання — зокрема, зайнятися розмінуванням та знешкодженням російських боєприпасів, що не розірвалися. Передача цих завдань допоможе захистити цивільне населення та підтримає відновлення економіки Києва — українські фермери не можуть повноцінно збирати врожай, оскільки сільськогосподарські угіддя сповнені мін та інших боєприпасів.

Ще одне бойове завдання, яке, як і протиповітряна оборона, напевно, не торкнеться російських військових безпосередньо — це патрулювання ділянок українського кордону, де не розміщені російські війська, — це насамперед узбережжя Чорного моря та кордони з Білорусією та Придністров'ям (сепаратистським). регіоном Молдови, окупованим російськими військами).

Охорона флангів звільнить для передової понад 20 000 українських військовослужбовців (разом зі зброєю та боєприпасами). Крім того, це знизить можливість відкриття нового фронту вздовж цих рубежів, оскільки від нападу на збройні сили європейських країн Росія майже напевно утримається. Нарешті, європейські сили можуть допомогти забезпечити безпеку трьох українських портів, що залишилися, на Чорному морі, які життєво важливі як для економіки країни, так і для глобальної продовольчої безпеки, — крім того, це знову ж таки вивільнить для передової додаткових солдатів.

Крім того, будь-яка європейська операція в Україні матиме й емоційну складову. Присутність європейських військ підніме бойовий дух українського народу та переконає його у тому, що майбутнє країни нерозривно пов'язане з Європою.

Нарешті, Європі необхідно розглянути можливість прямого бойового застосування, яке захистить українську територію на захід від Дніпра. Крім полегшення навантаження на ЗСУ у цих областях, присутність європейських військ зробить малоймовірним форсування річки з боку Росії та убезпечить основну частину України від захоплення. Однією з потенційних цілей Росії є Одеса, головний порт України, звідки вирушає основна частина експорту. Якщо російські війська підійдуть до міста, європейські війська, що знаходяться поблизу, отримають право захищатися і відкрити вогонь по наступаючим солдатам. Вони могли б допомогти запобігти російському наступу, який, враховуючи стратегічне розташування Одеси, загрожує задушити українську економіку та забезпечити російським військам плацдарм для вторгнення до Молдови. Москва спробує подати будь-яку смертельну відповідь на російську атаку як європейську агресію, але відповідальність за будь-яку ескалацію понесе Росія.

Путін у невигідному становищі

Ризик, що перекидання європейських солдатів в Україну в будь-якій якості призведе до ескалації конфлікту, перебільшено. У Росії дуже мало можливостей для розширення звичайних атак, якщо не розглядати перспективу розгортання біологічної чи хімічної зброї. Вона вже втратила понад 90% своєї довоєнної армії, і втратила сотні тисяч військовослужбовців убитими та пораненими. Десятки тисяч бойових машин знищено, а переважна більшість її найсучасніших систем озброєння витрачено в ударах по Україні. Крім того, санкції ускладнили виробництво зброї і зробили її дорожчою, а через великий контингент в Україні в Росії ледве вистачає сил для охорони решти свого довжелезного кордону, не кажучи вже про значні операції проти інших європейських держав. У січні 2022 року російська армія вважалася другою у світі після американської — сьогодні вона, можливо, навіть не найпотужніша в Україні. Але якщо європейські лідери дозволять Росії перемогти, Путін зробить висновок, що ядерні загрози дозволять йому завоювати більше країн, не спровокувавши військової відповіді Європи.

Головне питання полягає в тому, чи справді Росія застосує ядерну зброю, якщо європейські війська увійдуть до України. Можна сказати, що воно апріорі не має сенсу, оскільки на території України вже діють сили спеціальних операцій західних країн. Москва регулярно виступає з агресивною риторикою на адресу членів НАТО, але досі лише гавкала, але не кусалася, уникаючи контактів із силами НАТО і зосередившись на сусідніх країнах поза межами альянсу, таких як Грузія та Україна, які може штурхати безкарно. Путін погрожував атакувати Польщу, Румунію та Прибалтику ще у 2014 році, а протягом наступних кількох років погрожував вторгнутися до Фінляндії та Швеції у помсту за вступ до НАТО, до Норвегії – за розміщення додаткових військ США, у Польщу та Румунію – за розміщення об'єктів протиракетної. оборони та у “будь-які європейські країни”, які дозволять розмістити американські ракети на своїй території. За останні півтора десятиліття Кремль відкрито погрожував або відпрацьовував на навчаннях використання ядерної зброї проти Данії, Польщі, Швеції, України, Великої Британії, Прибалтики, Європейського Союзу загалом і, звичайно, НАТО та США.

Рано чи пізно європейські лідери мають проігнорувати путінське брязкання зброєю, оскільки це лише пропаганда, роздута з безпідставної передумови, що НАТО хоче напасти на Росію чи вторгнутися до неї.

Зрештою, Росія не може дозволити собі воювати з кількома європейськими країнами одночасно — не кажучи вже про те, щоб розв'язати ядерну війну.

Примітно, що країни, які з найбільшою ймовірністю стануть метою ядерної атаки — безпосередні сусіди Росії, особливо Польща та Прибалтика, найменше стурбовані цією перспективою, але справедливо побоюються агресії з боку звичайних російських збройних сил, які відновилися після успіхів в Україні та окрилені перемогою. Європа набагато багатша за Росію, більш технологічно розвинена і має набагато більше населення. Москва знає, що не зможе перемогти, спровокувавши весь континент, і спробує уникнути військової інтервенції США, яка, напевно, піде за вторгненням російських військ до країни НАТО за умовами статті 5 статуту альянсу.

Натомість майже всі свої надії на перемогу Росія покладає на те, що Європа розглядає Україну як щось окреме від решти континенту. І поки що її надії справджуються. Європейські лідери мирилися з ударами по Україні, які неодмінно спричинили б єдину європейську відповідь, якби став мішенню член НАТО чи ЄС. Таке ставлення дозволило Росії піти на ескалацію, оскільки Москва здогадувалася, що решта Європи не втручатиметься.

Прибуття європейських військ до України змінить цей розрахунок. Москві доведеться зіткнутися з перспективою, що європейська ескалація ризикує зробити конфлікт невиграшним для Росії. Більше того, дії у відповідь під керівництвом Європи спростують російську пропаганду про те, що інтервенція країн НАТО в Україну — суто американський прийом, спрямований на підрив Росії. Думка, ніби НАТО – агресор у цьому конфлікті, знаходить відгук у багатьох частинах світу, і протидія цій риториці допоможе Європі ще більше ізолювати Москву як дипломатично, так і економічно. А оскільки європейські сили діятимуть поза межами НАТО і території альянсу, то жодні втрати не спричинять реакції за статтею 5 і не втягнуті в конфлікт США. Противником Росії буде не НАТО, а коаліція європейських країн, яка прагне поставити заслін неприкритому російському імперіалізму.

Україна робить все, що в її силах, але їй потрібна допомога, яку європейські країни не тільки можуть надати, але й дедалі більше до цього схиляються. Присутність європейських військ не тільки не форсує російську ескалацію, але, навпаки, швидше зупинить розповзання конфлікту та запобігатиме подальшій шкоді економіці та інфраструктурі України.

Європейським лідерам не обов'язково прислухатися до вимог все менш обов'язкових США про те, як слід вести битву в Україні — вони вільні і зобов'язані самі вирішувати, як найкраще забезпечити свободу і безпеку континенту. Європа має зробити все можливе, щоб відстояти своє майбутнє, і розпочати слід із того, щоб забезпечити Україні перемогу на полі бою.

Алекс Кроутер – старший науковий співробітник Трансатлантичної програми оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики, полковник армії США у відставці

Джахара Матісек – професор Військово-морського коледжу США, науковий співробітник Європейського центру ініціатив зі стійкості, підполковник ВПС США.

Філліпс О'Брайєн - керівник Школи міжнародних відносин і професор стратегічних досліджень Сент-Ендрюського Університету

Foreign Affairs , США