Хто такий новий головком ЗСУ генерал Сирський і чого чекати від його призначення

Бі-бі-сі розповідає про те, хто такий новий головнокомандувач Збройних сил України і на що можна чекати від цього призначення.

Знайомі Олександра Сирського кажуть, що будь-які розмови про те, що війна може закінчитися не перемогою України, він припиняє докорінно.

«Він дивиться на війну математично. Для нього це завдання, яке потрібно вирішити, і він налаштований зробити це. Умови цього завдання є ворог, його треба знищити», — каже колишня заступник міністра оборони України Ганна Маляр, яка за обов'язком служби тісно співпрацювала з Сирським.

«Він настільки ретельно планує військові операції, що кожна з них має день і годину, коли вони мають розпочатися і коли закінчитися. Як в оркестрі є кожен інструмент та його партія, так і він має кожен підрозділ і його завдання», — продовжує вона.

Після того, як протиріччя між Володимиром Зеленським та Валерієм Залужним стали очевидними, більшість українських та закордонних спостерігачів прогнозували призначення новим головком ЗСУ саме Сирського. З його ім'ям пов'язані дві найбільші перемоги України у нинішній війні проти Росії, на користь цього призначення говорили біографія та досвід 58-річного генерала. Критики цього призначення звертають увагу на неоднозначну репутацію нового головкому у військах і переконують, що в нинішній ситуації будь-яка заміна командувача ВСУ не здатна істотно змінити ситуацію на полі бою, натомість наражає українську владу на серйозні політичні ризики.

Від Москви до Києва

Олександр Сирський народився 1965 року в селі Новинки Володимирської області РРФСР. Його батько був військовим, і хлопчик з дитинства мріяв піти його шляхом. У 70-х батька Сирського перевели служити в Україну, з ним переїхала і вся родина. Школу Олександр закінчив у Харкові, це місто вважає своїм рідним.

У Володимирі залишилися родичі, але його брат Олег Сирський сказав російському держагенству: «Я з ним не спілкуюся, навіть не знаю, де він. <…> Я про нього нічого не знаю. Давно вже дуже давно він поїхав туди [в Україну]. Він там все життя, він там розпочав службу і продовжує її, у неї там сім'я». Судячи із соціальних мереж, Олег підтримує російське вторгнення.

Як відмінника навчання Олександра Сирського направили до Московського вищого загальновійськового командного училища, яке він закінчив з відзнакою у 1986 році. У МВОКУ Сирський навчався з 1982 по 1986 рік. Колишній командувач 58-ї армії, а нині депутат Держдуми і один з головних російських військових спікерів Андрій Картаполов навчався з ним одночасно, але закінчив училище на рік раніше, 1985-го. 1987 року МВОКУ закінчив депутат Держдуми від ЛДПР Андрій Луговий, якого звинувачували у отруєнні Олександра Литвиненка.

Але військова служба Олександра Сирського була вже пов'язана з Україною. У 80-х він командував мотострілецьким взводом, що базувався в Лубнах Полтавської області, потім, уже в 90-х — батальйоном і полком 6-ї дивізії Нацгвардії, які стояли на Харківщині, у 2000-х — очолював штаб і командував 72-ою ЗСУ.

1996 року він закінчив з відзнакою Академію Збройних сил України, а 2005-го — Національну академію оборони України. В Україні ж він захистив дисертацію та став кандидатом військових наук. 2009-го Сирський указом президента Віктора Ющенка отримав звання генерал-майора.

2013-го, в останній мирний рік для України, Сирський був першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ. На цій посаді він, зокрема, відповідав за співпрацю української армії з НАТО та запровадження у ЗСУ частини стандартів Альянсу.

Знаючі Сирського люди кажуть, що він вільно розмовляє англійською. До Великої війни він займався з вчителями, зараз — продовжує його вивчати самостійно.

Вихід з Дебальцевого

Після початку бойових дій на Донбасі Сирський став начальником штабу АТО (так до 2018 року офіційно мала назву операція українських силовиків на сході України).

У лютому 2015 року Сирський особисто приїжджав на околиці невеликого міста Дебальцеве на Донеччині. Там якраз кипіли найзапекліші бої за весь час АТО: Дебальцеве та навколишні села ніби врізалися в території, контрольовані самопроголошеною ДНР. ВСУ намагалися втримати місто, яке могло стати плацдармом для подальших атакуючих дій, бойовики, яких вже тоді відкрито підтримували кадрові російські військові (там вперше зафіксували танкістів з Бурятії, що воюювали на боці ДНР), хотіли «зрізати» Дебальцевський виступ.

Спочатку метою приїзду Сирського було розібратися в ситуації, в результаті саме він командував деякими бойовими зіткненнями, а згодом координував відхід з міста українських сил.

Російська пропаганда описувала залишення ЗСУ Дебальцеве як панічну втечу, що супроводжувалося численними жертвами. Сирський пізніше наполягав: відступ був ретельно спланований і добре організований.

«Я своїми підрозділами зайняв дві висоти вздовж дороги, якою здійснювався вихід. Їх зайняли десантники та утримували ті дві висоти фактично до повного виходу з Дебальцевого наших підрозділів… На момент виходу всі основні опорні пункти та підрозділи противника були придушені, і він не зміг адекватно зреагувати на наш вихід. Тому вихід був проведений організовано — пішки чи машинами, але організовано», — розповідав він пізніше «Українській правді».

Дебальцевська операція мала і політичне звучання. У дні боїв за Дебальцеве у столиці Білорусі проходила зустріч лідерів України, Росії, Німеччини та Франції. На ній Володимир Путін стверджував, що в «дебальцівському котлі» оточені тисячі українських солдатів, і щоб урятувати їхнє життя, Київ має піти на серйозні поступки.

Утримання міста до моменту закінчення мінських переговорів, а пізніше більш-менш організований відхід ЗСУ з Дебальцевого було, зважаючи на все, позитивно оцінено тодішнім керівництвом України. За ці події Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

Пізніше Сирський обіймав вищі посади в структурі командування українських військ на Донбасі: очолював Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ, був командувачем АТО, а пізніше – Операцією об'єднаних сил, яка змінила АТО.

У серпні 2019 року президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського командувачем Сухопутних сил ЗСУ. 23 серпня 2020 року – до Дня незалежності України – Сирський отримав звання генерал-полковника.

Оборона Києва

Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії до України Сирський сам запропонував керівництву країни призначити його командувачем оборони Києва. Пізніше генерал зізнається, що не вірив у те, що росіяни настільки нахабно підуть на столицю України.

«Мені здавалося, що якщо активні бойові дії й розпочнуться, то це буде, швидше за все, на сході — в межах Донецької та Луганської області або десь поблизу», — говорив він у інтерв'ю Washington Post.

«Але ми військові. Тому незалежно від того, у що я вірив чи не вірив і, як все виглядало, я все одно здійснював усі необхідні приготування», — продовжував він.

Для захисту Києва Сирський організував два кола оборони — одне всередині міста, інше в передмісті. Генерал оперативно створив систему комунікації між центральним командуванням та секторами, на які він розділив місто та його околиці. Водночас, він дав можливість офіцерам на місцях приймати рішення тактичного характеру негайно.

Усвідомлюючи, що кадрових військових для захисту Києва може виявитися недостатньо, великі сили були перекинуті на схід країни, Сирський розпорядився створити та висунути до столиці тимчасові батальйони на базі навчальних центрів та військових вишів з інших міст України.

Крім того, армійська авіація, артилеристські підрозділи та системи ППО напередодні російського вторгнення були виведені за межі своїх звичайних місць дислокації.

Усі ці кроки дозволили витримати початковий удар росіян, які, говорив потім Сирський, відводили на взяття української столиці не більше як три доби. Співрозмовник Бі-бі-сі, який тоді перебував на одному з командних пунктів у Києві, розповів, що вперше після початку вторгнення росіян Сирський ліг поспати лише на четверту добу після його початку.

«Два тижні майже без сну, якимись уривками. Але всі завдання було виконано», — згадував він пізніше у документальному фільмі «Битва за Київ».

Ще одним моментом, коли ситуація під Києвом була критичною, Сирський називав бої під селом Мощун на півночі від столиці, де сходилося кілька важливих доріг. Росіяни підтягли туди близько двохсот одиниць техніки, заповнених десантниками та морськими піхотинцями. Тоді було прийнято ключове для оборони Києва рішення: підрив дамби на річці Ірпінь зупинив атаку росіян, що планувалася. Цілком імовірно, що саме це рішення остаточно відвело небезпеку від Києва.

Останніми днями березня російські війська відійшли від столиці України. За цю операцію що тяглася понад місяць Олександр Сирський був удостоєний вищої державної нагороди держави — Золотої зірки Героя України.

Наступ під Харковом

Після відходу росіян від Києва головні події війни перейшли на схід України. Сирський очолив оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця», у сфері відповідальності якого була східна ділянка фронту.

Сирського називають архітектором «Слобожанського наступу» ЗСУ — у вересні 2022 року українська армія стрімким ривком звільнила понад 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях.

«[Українським військовим тоді] набридло відступати. Ми відчували, що треба завдати такого удару, щоб ворог похитнувся і посипався», — згадував Сирський пізніше в інтерв'ю ТСН.

Українська влада тоді активно анонсувала по всіх можливих інформканалах швидкий наступ на південному напрямку та змусила росіян відвести частину боєздатних військ на Херсонщину. Виниклим ослабленням противника на Харківському напрямку скористалися сили під командуванням Сирського.

Всупереч очікуванням росіян, які готувалися до фронтального наступу на прифронтову на той час Балаклію, українські війська обійшли місто і вдарили з флангу, що застав противника зненацька.

Сирський, який переслідує росіян, що відступають, вирішив відійти від спочатку затвердженого плану, який передбачав перехід до оборони, а наказав рухатися за противником, що втікає.

Слобожанський наступ приніс українським силам величезну кількість трофейної військової техніки. Газета Wall Street Journal, спираючись на дані аналітиків Oryx, повідомила, що російська армія стала головним постачальником важкого озброєння для ЗСУ.

«Результат [наступу] був набагато більшим, ніж ми очікували. Ми планували [звільнити] приблизно на дві тисячі квадратних кілометрів менше», — усміхаючись, розповідав Сирський пізніше.

Але головний підсумок цієї операції, за словами генерала, полягав у іншому: «Всі побачили, що російська армія, друга армія у світі, переможна. Що її можна і треба перемагати, що вони тікають і досить швидко».

Вважається, що саме ці успішні дії українських сил стали головною причиною оголошення Володимиром Путіним часткової мобілізації. Зупинити просування ЗСУ до Сватова та Кремінної вдалося лише кинувши на передову тисячі ненавчених мобілізованих новобранців.

Бахмутське питання

Якщо Слобожанський наступ безперечно став однією з найславетніших сторінок у війні проти Росії для української армії, однозначно оцінити бої за Бахмут складно.

Сам Сирський визнавав, що це місто, яке перебуває у сфері відповідальності угруповання під його командуванням, не має значного інтересу у військовому плані. Однак восени 2022 року виявилося, що його захоплення видається принципово важливим для російських військ, представлених насамперед загонами ПВК «Вагнер». Бої за Бахмут, по суті, стали особистим піар-проектом для лідера «Вагнера» Євгена Пригожина, а його завоювання мало символічно компенсувати невдачу російських військ на Харківщині.

В результаті вже взимку 2022-2023 року битва за Бахмут перетворилася на кровопролитну битву російсько-української війни, кількість загиблих в якій обчислювалася десятками тисяч людей.

Джерела Бі-бі-сі стверджують, що певного моменту головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний виступав за те, щоб відвести з міста українські сили. Але на той час Бахмут перетворився на важливий символ для українського політичного керівництва: образ «Фортеці Бахмут» мав символізувати стійкість солдатів ЗСУ та їхню рішучість стояти за рідну землю до кінця. За даними Бі-бі-сі, Залужний тоді не отримав «добро» на свою пропозицію вийти з міста, а кровопролитні бої за Бахмут продовжувалися до захоплення міста росіянами наприкінці травня 2023 року.

Прихильники Сирського вважають бої за Бахмут перемогою української зброї. «Якби ми тоді не стримали ворога у Бахмуті, то він захопив би всю Донецьку область за лічені дні. А важкі бої з „Вагнером“ закінчилися нашою перемогою, бо „Вагнер“ був повністю знищений ще до смерті Пригожина», — каже Бі-бі-сі колишня заступник міністра оборони Ганна Маляр.

«Бахмутська м'ясорубка» справді сильно підірвала боєздатність ПВК «Вагнер»: в одному з інтерв'ю того часу Сирський навіть говорив про те, що історія цієї ПВК добігла кінця. Очевидно, угруповання під командуванням Сирського вирішило скористатися цією обставиною і вже в червні 2023 року розпочало власний наступ на Бахмут з ​​метою відвоювати його.

За даними New York Times, влітку 2023 року під час однієї зі спільних нарад американські військові стратеги наполегливо рекомендували українським генералам не розпорошувати сили між новими атаками на Бахмут і великим наступом, що готується на південному напрямку. Журналісти, спираючись на свої джерела, писали, що Валерій Залужний погоджувався із цією логікою.

Проте насправді українські війська угруповання Сирського робили все нові спроби відвоювати Бахмут. Сам Сирський на той час досить часто спілкувався із західними ЗМІ і особисто відстоював необхідність продовжувати атаки на це напівзруйноване місто.

«Це принципова справа, справа честі. Ми втратили багато наших побратимів, наших військовослужбовців, коли обороняли Бахмут... Ми просто зобов'язані його повернути», — говорив він у липні 2023 року в інтерв'ю Бі-Бі-Сі.

Приблизно в ті ж дні, відповідаючи на запитання телеканалу АВС, чи зможе він відвоювати Бахмут, Сирський з усмішкою перейшов англійською і заявив: Yes, of course. I'm sure».

Внаслідок літньо-осінньої кампанії ВСУ не вдалося відстояти Бахмут, а відволікання на бої за нього частини ресурсів деякі експерти пізніше назвали однією з — хоч і не головною — причин невдачі прориву українських військових, що планувався, до Азовського моря.

У свою чергу люди з оточення Сирського стверджують, що його угруповання не отримало достатньої кількості боєприпасів для реалізації завдання зі звільнення Бахмута: пріоритетним тоді був наступ на півдні.

До призначення головнокомандувачем ЗСУ Сирський продовжував очолювати ОСГВ «Хортиця», у зоні відповідальності якої перебували Куп'янськ та Лиман, звільнені восени 2022 року. Тут російські війська проводять постійні атаки на українські позиції.

«Наші цілі залишаються незмінними: утримання наших позицій… виснаження ворога шляхом завдання йому максимальних втрат», — описував Сирський ситуацію на довіреній йому ділянці фронту в січневому інтерв'ю Reuters.

«Шанси завжди є»

Ще з часів бойових дій 2014-15 років на Донбасі позивний Сирського — Барс.

«Мені подобається цей звір, він поєднує в собі хитрість, силу, сміливість, не боїться вступати в бій з противником, набагато більшим за його вагою та силою. Ми зараз у такій ситуації», - говорив він в інтерв'ю ТСН.

І взагалі, розповідав Сирський в іншому інтерв'ю, газеті Guardian, «я ніколи не бився проти противника, який поступається нам чисельністю; вони завжди давили нас кількістю».

Цим обумовлюються й визначальні риси сирського воєначальника. Знаючі його люди кажуть, що генерал одержимий плануванням усіх своїх дій до дрібниць.

«Головний принцип – уникнення лобових атак, лобових дій. Потрібно просто знати свої можливості, сильні та слабкі сторони. І добре знати противника, вивчати його, використовувати його сильні та слабкі сторони», - говорив Сирський.

Свого часу Economist звертав увагу на те, що першу військову освіту Сирський здобув у Московському вищому загальновійськовому командному училищі — радянському аналогу американського Вест-Пойнта — разом із багатьма іншими командирами сучасної російської армії.

«Але на цьому схожість закінчується. Його стиль командування різко відрізняється від радянської та російської ієрархічної практики. Він сповідує натовські принципи децентралізованого командування та наголошує на важливості бойового духу. З його слів, сучасному командиру потрібно постійно бути на зв'язку. Щодня він отримує по 300 повідомлень від солдатів», – пише видання.

Натомість Олександр Сирський у певному сенсі виглядає як протилежність Валерія Залужного. Колишній головком мав славу серед рядових солдатів «батьком», заступником, про якого військові між собою говорили з явною повагою, але мало не в панібратському тоні. Сирський, за словами співрозмовників Бі-бі-сі, у солдатських масах відомий значно менше, а серед тих, хто перетинається з ним, має репутацію людини зануреної в себе, яка тримає дистанцію навіть від найближчих співробітників.

Люди, які спілкувалися з Сирським, відзначають його аскетичність у побуті: він спить по чотири з половиною години на день. В інтерв'ю Guardian він говорив, що до війни спав по п'ять, а у вихідні п'ять із половиною.

Про Сирського відомо, що він прокидається о 5:20 ранку, навіть якщо напередодні повернувся з виїзду на передову о другій ночі. Він починає день із години занять на тренажерах (тренажери він встановив навіть у своєму штабі). Якщо дозволяють обставини, ще раз займається спортом у другій половині дня.

Сирський не курить, практично не п'є, по можливості здорово харчується. У його кабінеті завжди є ідеальний порядок.

При кожній нагоді Сирський виїжджає на передову, кажуть його найближчі співробітники. З цих виїздів бере свій початок незвичне хобі генерала.

Як правило, вони виїжджають на передову дуже рано, а повертаються дуже пізно. І ось він зауважив, що на сході України небо по-особливому гарне, і почав фіксувати цю красу, поєднання жахливої ​​війни та краси природи у фотографіях», — каже Бі-бі-сі Анна Маляр. Фотографії Сирський шле своїм найближчим соратникам. Маляр каже, що переконує його після перемоги України влаштувати виставку своїх знімків, але наразі згоди генерала їй здобути не вдалося.

Яких поглядів дотримується Сирський, який ніколи не належав до найпублічніших генералів української армії, сказати складно. На відміну від свого попередника за майже два роки великої війни він жодного разу не виступав у пресі з програмними статтями, що описували його позиції щодо армії, війни та її майбутнього.

У першому після призначення посту у своєму телеграм-каналі, опублікованому 9 лютого, Сирський назвав своїм головним пріоритетом чітке та детальне планування дій усіх органів військового управління.

«Впровадження нових технічних рішень та масштабування успішного досвіду, як, наприклад, застосування безпілотних систем, сучасних засобів радіоелектронної боротьби є одним із майбутніх векторів побудови перемоги у нашій визвольній війні», — написав він.

З одного боку, кореспондент Бі-бі-сі Джонатан Біл пише, що Сирський має величезну пошану в армії: він нібито імпонує солдатам своєю цілеспрямованістю, рішучістю і хитрістю. Сам генерал називає найвищою цінністю української армії службовців у ній людей. "Люди - це перша цінність, вже потім йдуть Хаймарси, MLRS, ППО, артилерія", - говорив він в інтерв'ю ТСН.

«Життя та здоров'я військовослужбовців завжди були і є головною цінністю української армії», — йдеться у посту Сирського у телеграмі.

З іншого боку — кілька офіцерів ЗСУ, з якими спілкувалася Бі-бі-сі, кажуть, що Сирський має репутацію вкрай жорсткого командира, який часом вимагає від довірених підрозділів більшого, ніж вони реально можуть досягти. Його жорсткий підхід до ведення бойових дій зробив його непопулярним серед частини солдатів, пише Economist. «За командувачем Сухопутних сил стійко закріпилася слава людини, для якої виконання завдань важливіше, ніж кількість належних для цього життів», — стверджує «Українська правда».

Прихильники Сирського називають такі звинувачення інформаційними операціями, ініційованими як росіянами, так і його противниками в Україні. Конкретизувати, про кого саме йдеться, співрозмовники Бі-бі-сі відмовляються: мовляв, під час війни додатково роздмухувати протиріччя недоцільно, хай ними займуться правоохоронні органи.

Журналісти західних видань, які спілкувалися із Сирським, часто згадують про його начитаність.

«Він дуже захоплюється історією. Якщо у вас є час і ви не перебиватимете його, то він історичні сюжети, наприклад, епохи Римської імперії може розповідати в найдрібніших деталях нескінченно довго. Має просто унікальну пам'ять», — каже Бі-бі-сі Ганна Маляр.

Кореспондент Guardian, який у червні минулого року брав інтерв'ю у генерала в секретному командному пункті десь у Харківській області, зазначав, що на тумбочці поруч із ліжком Сирського лежить томик Карла фон Клаузевіца.

«Я вам ось що скажу, прочитавши Плутарха та інших авторів та переглянувши документальні фільми про історію Стародавньої Греції: вони використовують ті самі принципи війни, що й ми в наш час. Тому що основні засади війни залишаються незмінними. Коли ви читаєте про битву при Каннах між Ганнібалом і римлянами [216 р. до н. е.], принципи одні й самі: обхід противника з флангу, оточення противника, концентрація центральних зусиль на слабкому місці оборони противника, необхідність уважно вивчити противника. Нічого не змінилось. Гаразд, можливо, змінилася складність обладнання та рівень автоматизації процесів», - передає його слова видання.

У січневому інтерв'ю Reuters Сирський зазначив, що зараз війна переходить у нову стадію – в стадію високотехнологічної війни. І це, зазначають західні спостерігачі, може свідчити про те, що позиції нового головкому ЗСУ щодо майбутньої війни близькі до погляду його попередника.

Принаймні в цьому ж інтерв'ю Сирський говорить про перехід української армії до тактики активної оборони: «Коли ми не просто сидимо в обороні, а постійно контратакуємо, а на деяких напрямках переходимо у наступ, і це ворог знає».

Відповідаючи на запитання, чи можливий за нинішніх обставин перелом у війні на користь України, Сирський сказав: «Шанси завжди є. Їх треба знайти та використати».

«Після нашої перемоги»

Західні ЗМІ давно називали Олександра Сирського другим за значимістю українським генералом після Залужного. По-своєму оцінили значущість Сирського і росіяни: у недавньому інтерв'ю Reuters він згадав про «більш ніж один» замах на своє життя. Російські провоєнні телеграм-канали щонайменше двічі повідомляли про ліквідацію Сирського. Подробиці замахів на життя Сирського не повідомляють з міркувань безпеки. "Скажімо так, ми знаємо, що таке ракетні удари", - говорив він.

Сирський взагалі ставиться до супротивника вкрай серйозно. "Кожен, хто недооцінює росіян, приречений на поразку", - говорив він в інтерв'ю Economist.

З травня минулого року журналісти виявили, що Сирський перебуває у розшуку російського МВС за якоюсь неназваною статтею Кримінального кодексу РФ. Генерал не коментував цей факт.

Сирський був у шорт-листі претендентів на посаду головкому ЗСУ та у 2019 році, коли новообраний президент Володимир Зеленський призначав Руслана Хомчака, і особливо у липні 2021-го, коли Хомчака змінив Валерій Залужний, на той час підлеглий Сирського.

«Деякі закулісні політичні гравці можуть використати цей факт, щоб спробувати розпалити напруженість між ними. Навіть ходять чутки про те, що президентська адміністрація схиляється до заміни популярного, але незалежно мислячого Залужного його колишнього керівника», — ще в грудні 2022 року писав Economist.

У розмові з цим виданням Сирський різко коментує ці чутки: «Армія поза політикою. Так має бути, і того ж вимагає закон».

«Той, хто писав про заздрість чи ревнощі Сирського до Залужного, просто не знає Сирського. У цієї людини просто інша прошивка психіки», — каже Бі-бі-сі знайомий нового головкома ЗСУ.

Проте в київських навколовладних колах ходять чутки про хороше ставлення Зеленського до Сирського особисто — на цей актив, кажуть, ще з весни 2022 року не міг розраховувати Валерій Залужний.

Власне однією з головних проблем нового головкому на посаді стане заочна конкуренція з відправленим у відставку попередником. Вже зараз українські спостерігачі прогнозують: на кожному кроці, вдалому чи невдалому, його порівнюватимуть із Валерієм Залужним. І порівняння це, ймовірно, буде не на користь Сирського — мовляв, «за Залужного такого не було» — особливо у світлі того, що масштабного прориву у військових діях, які могли б різко підняти популярність нового головкому, начебто не очікується, а Україна стоїть на порозі не особливо популярного у суспільстві посилення мобілізації.

Та й стартові позиції у Сирського, порівняно з колишнім головкомом, не вражають: грудневе опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що Валерію Залужному довіряли 92% українців, виступали проти його відставки 72% жителів країни. Для порівняння: Сирському довіряла третина українців, а половина його просто не знала.

Додають олії у вогонь обставини відставки Валерія Залужного, яка зусиллями насамперед комунікаційного блоку президентської команди вже давно перетворилася на затягнутий серіал із поганим сценарієм. У цій ситуації, кажуть українські експерти, признач Зеленський замість Залужного хоч Наполеона — все одно мільйони українців вважатимуть цього генерала політичним призначенцем, який цілком залежить від волі президента.

Втім, налагодження стосунків у багатокутнику «Сирський — Зеленський — армія — суспільство» на нас ще чекає.

А вже зараз Сирський, здається, цілком підтримує позицію Зеленського в іншому найважливішому для сьогоднішньої України питанні. Влітку минулого року, відповідаючи на запитання кореспондента ABC News Яна Паннела про те, як він збирається закінчити війну, Сирський, посміхаючись, відповів: «Ми прагнемо миру. Але після нашої перемоги».

Журналіста таке формулювання не задовольнило. Він конкретизував питання: Поділіться своїм баченням, як війна закінчиться фізично. Як це буде виглядати?"

«Коли українські прапори майорітимуть по всій довжині наших кордонів, включно з Кримом», — уже цілком серйозно відповів генерал.

За участю Віталія Червоненка, Анастасії Лотарьової, Іллі Барабанова

www.bbc.com