Чи варто українцям побоюватися удару у спину від Заходу?

Стратегічні цілі Заходу в Україні — відобразити російське вторгнення, відновити національний суверенітет та перемогти глобальну демократію над "силами пітьми". Їх чітко виклав президент США Джо Байден у Варшаві ще у березні, а згодом схвалили лідери Великої Британії та Європейського союзу.

Набагато менш зрозуміло те, як вони розраховують ці цілі досягти, враховуючи далеко не героїчну відмову НАТО брати у конфлікті безпосередню участь. Напрошується незручне і навіть сумне питання: чи не час українцям готуватися до удару в спину взимку?

Через майже півроку з початку бойових дій розрив, що шириться, між риторикою і реальністю набуває згубного обігу. Громадське обурення з приводу російської спеціальної військової операції змінюється занепокоєністю, що межує з панікою, через тривожні наслідки — ціни на енергію зростають, а з ними дорожчають і продукти харчування, і вартість життя.

Це, своєю чергою, підживлює сумніви у стійкості Заходу. Як скоро і без того хитка єдність Європи зруйнується, якщо (чи краще запитати коли?) Росія нарешті перекриє газовий вентиль?

Байден подав цей конфлікт як частину великої битви між добром та злом. "Ми підтримуємо вас, - заявив він українцям. - Швидкі та болючі витрати - єдине, що змусить Росію змінити курс".

Однак ці ялинові промови виявилися окозамилюванням. Попри безпрецедентні санкції свого курсу Росія не змінила.

Повторюючи Байдену того ж місяця, Борис Джонсон багатозначно заявив, що "путінська агресія має зазнати невдачі, і цей провал мають побачити всі". Потім Джонсон пустився у великі розмови про довгострокову перспективу, всіляко перебільшуючи вплив Британії. "Ми не можемо дозволити Кремлю відкусити шматок незалежної країни і заподіяти величезні людські страждання", - заявив він. Однак саме це і сталося з того часу і триває досі.

І в цьому вся суть. Минулого тижня США пообіцяли збільшити військову допомогу Україні ще на один мільярд доларів, внаслідок чого її загальна сума лише за Байдена зросла до 9,8 мільярдів доларів. Великобританія виділила 2,3 мільярди фунтів стерлінгів. Країни ЄС також значно збільшили постачання зброї.

Через обережність, з якою Байден за будь-яку ціну уникає лобового зіткнення, Росія може і не виграє — але навряд чи програє остаточно. Конфлікт скидається на каструлю, яка ніяк не закипить.

Адже все було б зовсім інакше, якби західні політики набралися сміливості та чітко стали на бік України ще у лютому-березні. У ході хаотичного наступу росіян на Київ їхні великі конвої виявилися вразливими для атак із повітря. Переконлива демонстрація "шоку та трепету" з боку Пентагону могла б зупинити всю операцію в момент, коли Путін відчував швидку та легку перемогу.

Нездійсненими надіями воєн не виграти. Але для довідки, ми прогаяли й чимало інших можливостей — у тому числі захист українських міст з боку НАТО та створення мережі безпечних притулків для цивільних осіб на території України.

Оперативні дії військово-морських сил Заходу могли б завадити безрозсудній російській продовольчій блокаді Чорного моря, яка, як і раніше, загрожує всьому світу. Це дозволило б врятувати безліч безневинних життів.

Зараз, мабуть, вже надто пізно, хоча винен у цьому не лише Байден. За всіх своїх пихатих і войовничих промов Джонсон чудово ховався за спиною у Вашингтона. А з ним і Еммануель Макрон, та Олаф Шольц.

Така одностайність лише посилює підозри, що в глибині душі вони й самі не вірять, що мета Заходу знищити Росію в принципі є досяжною або навіть бажаною.

При тому, що пряма військова перемога є малоймовірною, вибір у Києва незавидний. Незважаючи на обіцяний наступ на півдні, відважну оборону Донецька та вибухи в Криму минулого тижня, Україні (як і Заходу) загрожує жорстока та затяжна війна на виснаження.

Паралельно посилиться тиск на користь припинення вогню або тимчасової мирної угоди, щоб полегшити економічні страждання Європи. Цим охоче скористаються праві популісти Італії та інших країнах. А обезголовлена ​​Британія вирішує тилові питання.

Судячи з опитування в Німеччині, до 50% німців виступають за територіальні поступки Росії. Різкий контраст між тими, хто хоче "справедливості" для України, та тими, хто хоче "миру", розколе всю Європу — і співвідношення сил не на користь Києва.

За іронією долі, найтривожніший якраз сценарій, що залишився, — так званий "катастрофічний успіх" українських сил всупереч усім прогнозам, який обернеться крахом російського режиму.

Ця перспектива західних політиків лякає. За такого сценарію в описі генерала сера Річарда Берронса зневірений Путін вдасться до тактичної ядерної зброї малої потужності, щоб запобігти краху.

"Це не немислимо - це просто неприємно", - холодно попередив Берронс, колишній глава стратегічного командування.

Як відповісти? Чи може таке немислиме злодіяння призвести до вступу України до НАТО та повномасштабної війни з Росією? У якомусь сенсі Захід сам себе в це втрутив — своєю боязкістю та напівзаходами. У Берронса готових відповідей немає. Їх ні в кого немає.

The Guardian, Великобританія