Промова Венса в Мюнхені, яка змусила заплакати голову конференції – повний текст

Одна з речей, про яку сьогодні хочу поговорити, це наші спільні цінності. Було чудово повернутися до Німеччини. Як тільки-но сказали, я був тут рівно рік тому як сенатор Сполучених Штатів. Ми бачилися з головою МЗС Великобританії Девідом Леммі, я пожартував, що минулого року обидва були на інших посадах. Але тепер настав час для всіх наших країн, для всіх, кому пощастило отримати від народу довіру, використовувати цю владу мудро, щоб покращити наше життя.

Останні 24 години мені пощастило провести поза цими стінами. І мені пощастило переконатися у гостинності людей, я вражений. Звичайно, поки вони не встигли оговтатися після жахливої ​​атаки. Вперше я був тут, у Мюнхені, зі своєю дружиною в особистій поїздці. Вона супроводжує мене й сьогодні. Я завжди любив це місто та людей, які тут живуть. Хочу сказати, ми дуже зворушені, всі наші думки та молитви з Мюнхеном, з усіма, кого торкнулося це зло, заподіяне прекрасному місту. Ми думаємо про кожного з вас, ми молимося, ми вболіватимемо за вас найближчими днями та тижнями.

(Звучать оплески)

Я сподіваюся, що це не останні оплески на мою честь

Звичайно, ми зібралися на цій конференції, щоби обговорити безпеку. І зазвичай, під цими словами ми маємо на увазі зовнішні загрози. Бачу, сьогодні тут зібралися великі військові лідери. Адміністрація Трампа серйозно стурбована європейською безпекою, і ми віримо, що досягнення розумного врегулювання конфлікту між Росією та Україною є можливим. Ми також вважаємо, що Європі потрібно зробити великий крок, щоб забезпечити власну оборону. Загроза, яка турбує мене щодо Європи, — це не Росія, не Китай і якийсь інший зовнішній суб'єкт. Мене непокоїть загроза зсередини.

А саме – відступ Європи від своїх фундаментальних цінностей – тих, що пов'язують її із Сполученими Штатами Америки.

Я був уражений, коли колишній єврокомісар, виступаючи нещодавно на телебаченні, захоплювався, як румунський уряд анулював результати виборів. Він погрожував, що подібне може статися й у Німеччині, якщо щось піде не за планом.

Наразі подібні легковажні заяви шокують усіх американців. Роками нам твердили: все, що ми фінансуємо та підтримуємо, робиться в ім'я спільних демократичних цінностей. Від зовнішньої політики щодо України до цифрової цензури все стає на захист демократії. Але коли ми бачимо, як європейські суди скасовують вибори, а високопосадовці погрожують скасувати інші, ми маємо запитати себе: чи відповідаємо ми своїм високим стандартам? І я говорю: "ми", тому що я щиро вірю, що ми зараз в одній команді.

Ми маємо зробити щось більше, ніж просто говорити про цінності демократії. Ми маємо жити ними. Багато хто з вас, які сидять у цьому залі, пам'ятають, як холодна війна зіштовхнула захисників демократії з тиранією Європейського континенту. Згадайте, що вони робили? Запроваджували цензуру, закривали церкви, скасовували вибори. Чи були вони добрими хлопцями? Звісно ж, ні.

Слава Богу, що холодну війну вони програли. Вони програли, бо не цінували і не шанували всі ці незвичайні блага свободи, свободу дивувати, помилятися, винаходити, будувати. Як виявилося, не можна нав'язати інновації, не можна змусити людей правильно думати, відчувати чи вірити. Ми віримо, що все це пов'язано невідривно. Але, дивлячись на сучасну Європу, я не завжди розумію, що сталося з переможцями у холодній війні

Я дивлюсь на Брюссель. Там єврокомісари попередили громадян, що мають намір закрити соцмережі на час громадських заворушень. А все тому, що розглянули в публікаціях якийсь "ненависницький контент". Або в тій же країні, Бельгії, поліція влаштувала рейди проти своїх громадян, яких запідозрили в "антифеміністських" коментарях у соцмережах. І все це в рамках «боротьби з мезогенією» (жіноненависництво - при.ред.) в Інтернеті.

Я дивлюсь на Швецію. Там два тижні тому уряд засудив християнського активіста за співучасть у спаленні Корану, результатом якого стало вбивство його друга. Як холоднокровно зауважив суддя у його справі, шведські закони, які нібито захищають свободу слова, не надають, я цитую, "вільного доступу" до висловлювань чи дій, які можуть образити будь-яку групу людей певних переконань.

І, мабуть, найбільше мене непокоїть те, що я бачу у наших дорогих друзів — Сполученого Королівства. Там відхід від прав совісті поставив під удар простих віруючих британців. Трохи більше двох років тому британський уряд звинуватив Адама Сміта Коннера, 51-річного фізіотерапевта та ветерана збройних сил у огидному злочині. Він стояв за 50 метрів від клініки абортів і мовчки молився протягом трьох хвилин. Він нікому не заважав, нікого не турбував, просто стояв і мовчки молився. Коли британські поліцейські помітили його і зажадали пояснити свої дії, він відповів: "Я молюся за свого ненародженого сина".

Кілька років тому Сміт Коннер та його колишня дівчина пережили аборт. Але офіцерів це не зворушило. Адама визнали винним у порушенні нового закону про буферні зони. Цей закон криміналізує мовчазну молитву та інші дії, які можуть вплинути на рішення людини на відстані до 200 метрів від центру абортів. Тепер Коннера визнали винним і зобов'язали виплатити тисячі фунтів як судові витрати.

Мені б дуже хотілося, щоб це був одиничний випадок, приклад божевільного та погано написаного закону, який застосовують проти простої людини. Але ж ні. У жовтні минулого року шотландський уряд почав розсилати листи громадянам, які проживають у так званих "зонах безпечного доступу". Їх повідомили, що навіть особиста молитва у власному будинку може стати рівносильною до порушення закону. І природно, вони відразу закликали людей повідомляти про будь-яких підозрілих сусідів, хто може стати мислезлочинцем.

Боюся, свобода слова зникає у минулому — як у Великій Британії, так і по всій Європі. Заради жарту, а насправді в ім'я правди, я визнаю, що найгучніші голоси на захист цензури чути не з Європи, а з моєї рідної країни. Минула адміністрація залякувала людей, загрожувала компаніям-власникам соціальних мереж, щоб вони фільтрували так звану дезінформацію. Наприклад, "дезінформацією" була ідея про те, що коронавірус насправді є продуктом витоку з китайських лабораторій. Уряд США змушував приватні компанії мовчати, що насправді виявилося очевидною правдою.

Саме тому сьогодні я тут не просто як спостерігач. Я прийшов до вас із пропозицією. Як адміністрація Байдена змушувала людей мовчати, ми, адміністрація Трампа, робитимемо все навпаки. Ми дамо людям можливість висловлювати свою думку. І сподіваюся, ви нам допоможете із цим.

У Вашингтоні тепер новий шериф. Ми разом з адміністрацією Трампа можемо не погоджуватися з вашим поглядом, але ми боротимемося за те, щоб ваш голос почули в публічному просторі. Сьогодні ситуація настільки погана, що Румунія скасовує результати президентських виборів, підозрюючи у підтасовуванні зарубіжну розвідку та тиск із боку сусідів. Наскільки я розумію, вони звинувачують Росію у інформаційному впливі на вибори.

Погляньмо на проблему з іншого боку. Ви можете вірити, що Росія оплатила антирекламу у соціальних мережах і це вплинуло на результати виборів. Добре, ми віримо у це. Можете навіть засуджувати таку поведінку на міжнародному рівні. Але якщо кілька сотень тисяч доларів, витрачених на цифрову рекламу, здатні похитнути підвалини демократії в цілій країні, чи така міцна ця ваша демократія?

Хороша новина в тому, що демократичні підвалини ваших країн не такі тендітні, як багато хто боявся.

І я щиро вірю, що якщо ми дозволимо громадянам вільно висловлювати свою думку, такий підхід лише зміцнить демократію. Тепер повернемося до Мюнхена. Організатори цієї конференції заборонили представникам популістських правих та лівих партій брати участь у обговореннях. Повторюся, ми не повинні погоджуватися з усіма поглядами. Але якщо є політичні лідери, які мають інтереси своїх виборців, ми зобов'язані налагодити з ними діалог.

Тепер для багатьох із нас по той бік Атлантики все це нагадує потворні слова з радянської доби: "дезінформація", "недостовірна інформація", тим, хто говорить про це, просто не подобається сама ідея, що з'явиться альтернативна точка зору, що хтось може висловити свою особисту думку або, не дай Боже, проголосує інакше. Або ще гірше — переможе на виборах.

Отже, це безпекова конференція, і ми зібралися тут, щоб обговорити збільшення витрат на оборону на найближчі роки заради якоїсь мети. І це чудово, адже президент Трамп вважає, що наші європейські друзі мають відігравати значно більшу роль у майбутньому свого континенту. І справа не в тому, щоб "ділити тягар", а в тому, що Європа має працювати зі США спільно — і робити в наш альянс більш вагомий внесок, щоб Америка могла зосередитися на тих регіонах, які перебувають під значно більшою загрозою.

Але дозвольте запитати. Як ви можете планувати бюджет, якщо ми не знаємо, що збираємось захищати насамперед? Я встиг поспілкуватися багато про що, а також встиг багато обговорити з чудовими людьми, які сидять у цій залі. Багато хто говорить, що нам потрібно захищатися, і це, звісно, ​​важливо. Але я так і не зрозумів, від чого саме громадянам Європи потрібний захист? Яке позитивне бачення обговорення договору про колективну безпеку, якщо він настільки важливий?

Я глибоко переконаний, що немає жодної безпеки, коли влада боїться голосів, думок та свобод совісті, що спрямовують народи ваших країн. У Європи зараз багато проблем, але та криза, в якій ми всі опинилися, — справа наших власних рук. Америка не зможе вам допомогти, якщо ви біжите у страху від своїх виборців. Раз на те пішло, сьогодні немає нічого, що ви могли б зробити для американського народу — народу, що обрав мене і Дональда Трампа. Європі потрібна демократична воля, щоб добитися чогось вартісного найближчими роками.

Хіба ми нічого не навчилися? Хіба не зрозуміли, що безволля влади приводить лише до нестабільності? І чим більше ми хочемо добитися своєю демократичною волею, тим чуйнішими ми маємо стати стосовно голосів наших виборців. Думаю, якщо всі ми хочемо насолоджуватися конкурентоспроможною економікою, доступною енергією, безпечними ланцюжками торгових поставок, то для цього потрібна політична воля і готовність зробити складний вибір.

Ми самі через це пройшли. В Америці ви не зможете заробити жодних повноважень, піддаючи цензурі опонентів або саджаючи їх по в'язницях. Чи це лідер опозиції, скромна християнка чи журналіст, який щодня доносить до людей новини. Ви не зможете здобути чиюсь довіру, ігноруючи електорат чи нагальні питання, а саме – хто може стати частиною нашого єдиного суспільства.

З усіх нагальних проблем, з якими стикаються представлені тут країни, немає більш важливої, ніж масова міграція. Сьогодні кожний п'ятий мешканець цієї країни переїхав сюди з-за кордону. Це історичний максимум. У США, до речі, схожі дані, і в нас це також історичний максимум. Кількість мігрантів, які в'їхали до Євросоюзу з країн, які не входять до нього, подвоїлася тільки в період з 2021 по 2022 рік. Нині ці цифри зросли ще більше.

Ми знаємо цю проблему. Вона виникла не так на порожньому місці. Це результат усвідомлених рішень, ухвалених політиками по всьому континенту та по всьому світу протягом десятиліть. Вчора всі ми побачили весь той жах, до якого наводить подібна політика. Я не можу не згадати знову про жахливі жертви, які зіпсували чудовий зимовий день у Мюнхені. Наші думки та молитви назавжди залишаться з ними. Але як таке взагалі могло статися?

Ми часто чуємо про такі історії в Європі і, на жаль, часто у Сполучених Штатах. Той, хто попросив політичного притулку, молодик 25 років, уже відомий поліції, врізається в натовп і розриває суспільство. Скільки ще раз ми маємо пережити подібний жах, щоб змінити курс цивілізації та спрямувати її в потрібне русло?

Ніхто із європейських виборців не голосував за те, щоб відкрити шлюзи для мільйонів неперевірених іммігрантів. А чи знаєте ви, у такому разі, за що вони тоді голосували? У Англії, наприклад, за Brexit. Хочете погоджуйтесь, хочете ні, але вони за це проголосували. І все частіше європейці голосують за лідерів, які обіцяють покласти край безконтрольній міграції. Тепер я погоджуся з багатьма побоюваннями, хоч ви можете вважати інакше.

Я просто думаю, що люди дбають про власний будинок. Вони вірять у свої мрії. Вони дбають про свою безпеку та про те, як забезпечити майбутнє своїх дітей. І це розумні люди. Мені здається, це одна з головних речей, які я засвоїв за недовгий час у великій політиці. Хоч би що нам говорили в горах Давосу, громадяни наших країн ніколи не вважали себе безвільними тваринами чи гвинтиками в машині глобальної економіки. Не дивно, що їм не подобається, як із ними поводяться їхні лідери, як безжально їх ігнорують. Роль демократії тут вирішувати нагальні питання за допомогою голосування.

Я вважаю, що ігнорування людей, їхніх проблем і, що ще гірше, закриття ЗМІ, скасування виборів та виключення людей із політичного життя нічого не захищає. Насправді, це вірний спосіб зруйнувати демократію. Дискусії та висловлювання різних точок зору — це не втручання у вибори. Навіть коли це кажуть люди за межами вашої країни, і коли це дуже впливові люди. Поставтеся до моїх слів з гумором, але якщо американська демократія змогла пережити десять років лайки Грети Тунберг, ви, хлопці, зможете пережити кілька місяців Ілона Маска.

Але жодна демократія, американська, німецька чи європейська, не виживе, якщо заявить мільйонам виборців, що їхні думки, турботи, їхні прагнення, їхні благання про допомогу нічого не означають або навіть не заслуговують на розгляд.

Демократія будується на священному принципі, що голос народу має значення. Нам більше не потрібні файрволи. Ви або дотримуєтеся принципу, або ні. Європейці, народ має голос. Європейські лідери мають вибір. І я вірю, що нам не потрібно боятися майбутнього.

Приймайте те, що кажуть ваші люди, навіть якщо це вас дивує, навіть якщо ви не згодні з ними. І якщо ви так зробите, ви зможете дивитися в майбутнє з упевненістю та розумінням, що за кожним із вас стоїть ваш народ. Для мене це велике диво демократії. Воно не в цих кам'яних будинках чи прекрасних готелях. Воно навіть не у тих великих громадських інститутах, які ми збудували разом як єдине суспільство.

Вірити в демократію означає розуміти, що у кожного з наших громадян є мудрість і голос. І якщо ми відмовляємося прислухатися до цього голосу, навіть наші найуспішніші битви виявляться малокорисними. Як одного дня сказав Папа Іван Павло II, на мій погляд, один із найвидатніших поборників демократії на цьому континенті або на будь-якому іншому: "Не бійтеся". Ми не повинні боятися наших людей, навіть коли вони висловлюють погляди, які не співпадають із владою. Дякую всім вам. Успіхів вам усім. Бережи вас Бог.