Найважливіший поїзд у країні: репортаж із українського санітарного ешелону, який возить поранених із фронту

Ольга носиться невтомно відділення реанімації — перевіряє у пацієнтів рівень кисню, дає їм ліки і відзначає основні життєві показники. Медсестра-анестезіолог нарозхват, але, як би не була зайнята, вона завжди викроює хвилинку, щоб поправити подушку або ковдру і переконатися, що пораненим солдатам, які перебувають під її опікою, максимально комфортно, незважаючи на постійну тряску і гуркіт.

Ольга — сержант української армії, вона надає допомогу найважчим пацієнтам. Це напружена робота — і її доводиться виконувати в поїзді, що мчить.

CNN отримав ексклюзивний доступ до санітарно-евакуаційного поїзда, на якому ЗСУ розвозять поранених з прифронтової зони лікарнями по всій великій країні. за два з половиною роки жорстокого конфлікту. Поїзд працює в умовах найсуворішої таємності, тому CNN не розкриває ні маршруту, ні повних імен його співробітників.

У більшості міст на сході України не вистачає лікарняних ліжок для розміщення практично безперервного потоку поранених із передової. Щоб звільнити місце, доводиться вивозити тяжких хворих (деякі з них навіть непритомні) до віддалених шпиталів, нерідко за сотні кілометрів.

Далекі поїздки в кареті швидкої допомоги надто ризиковані для людей у ​​критичному стані, а польоти на гелікоптері надто небезпечні з огляду на перевагу Росії у повітрі.

Порятунок – це поїзд.

“Тут ми можемо майже все. Це повноцінне відділення реанімації”, - розповів CNN Олександр, капітан Медичних сил ЗСУ та головний ординатор поїзда.

Він пояснив, що його сфера діяльності – бойова медицина – по суті зводиться до стабілізації та евакуації пацієнтів у безпечне місце, а не у лікуванні як такому.

Робота в санітарному поїзді — лише одна з ланок медичного ланцюжка, який починається з моменту поранення.

“Найскладніше – це евакуація з передової, – сказав він. — Бойові медики гинуть на фронті так само, як солдати”.

Реанімація в поїзді, що рухається, — це складне завдання, в якому задіяні десятки людей, а вирішувати їм доводиться унікальні виклики.

Олександр сказав, що переважна більшість пацієнтів, близько 90%, надходять із множинними осколковими пораненнями. Багатьом уже провели ампутації, а кілька людей пройшли інтубацію та живі завдяки штучній вентиляції легень та іншим апаратам життєзабезпечення. У всіх на руках написані цифри — номери вагонів довгого евакуаційного поїзда.

"Наші можливості тут дуже обмежені... Якщо щось трапиться, я не зможу ні з ким порадитися", - сказав він.

Можливі невеликі операції, щоб зупинити кровотечу. Але порожнинні операції ні на грудній клітині, ні в черевній порожнині ми проводити не можемо. Тому доводиться ретельно відбирати пацієнтів”, - додав він.

Євген був тяжко поранений внаслідок атаки безпілотника. За дві доби його обрали для евакуації.

Він отримав множинні осколкові поранення. Його голова перев'язана, а два величезні шрами на грудях і животі покриті свіжими пов'язками. Дихаючи за допомогою носової кисневої канюлі, Євген розповів CNN, що йому пощастило, і він єдиний, хто пережив атаку під Бахмутом на сході України. Сім'ї про поранення він розповідати не збирається, доки не відчує себе краще.

Найважливіший поїзд у країні

Госпіталь на колесах — приклад української винахідливості, що вразили світ у перші місяці війни.

Генеральний директор пасажирських перевезень Української залізниці Олександр Перцовський розповів CNN, що коли Росія напала у лютому 2022 року, у країні в принципі не було санітарних вагонів.

“Ми побачили, як поранених солдатів просто беруть і вштовхують у вікна звичайних поїздів. І ми сказали, що з цим треба щось зробити... і почали переобладнати звичайні вагони, які у мирні дні просто возили туристів до Карпат”, - сказав він CNN, спостерігаючи за прибуттям чергового евакопоїзду.

Щоб звести тряску до мінімуму, поїзд рухається зі швидкістю близько 80 кілометрів на годину — приблизно вдвічі повільніше від звичайного поїзда. Крім того, санітарний ешелон має пріоритет — навіть над спеціальними VIP-поїздами для високопоставлених іноземних гостей.

Проте у реанімаційний вагон все одно постійно хитає. Кожне ліжко та кожен медичний апарат закріплені на підлозі, а від персоналу потрібна крайня обережність під час роботи з пацієнтами.

Санітарні поїзди вперше виявилися під час Кримської війни у ​​1850-х роках, але з того часу пішли далеко вперед. Сучасні українські поїзди оснащені системами штучної вентиляції легень, апаратами життєзабезпечення, ультразвуком та переносними кондиціонерами, щоб підтримувати стабільну температуру навіть у найспекотніші дні.

Кожен вагон за своєю суттю автономний і працює від генераторів — це важливий захід безпеки, враховуючи часті російські удари по енергетичній інфраструктурі України, сказав Перцовський.

Але особливість ешелону надають невеликі штрихи.

Усі вагони прикрашені дитячими малюнками та українськими прапорами, щоби втішити поранених пасажирів. Віконні кронштейни виконані у формі тризубця, національного символу, і свідомо розташовані у полі зору солдатів.

Дві історії з передової

По пасажирам поїзда помітна жорстока ціна конфлікту. Досвідчені бійці та вчорашні новобранці їдуть разом, згуртовані ранами та болем.

Олександр, що притих на своєму ліжку, здавався виснаженим ще до початку довгої подорожі. Він розповів CNN, що його поранило під час удару безпілотника.

“Вони скинули гранату. Мене контузило. У мене осколки в руках, плечах і спині”, — сказав він, додавши, що вибухова хвиля пошкодила слух.

35-річний електрик та батько двох дітей був мобілізований півтора роки тому і служив бронебійником у піхотному батальйоні на Донеччині. За весь цей час поза фронтом він провів лише півтора місяці.

"Бойовий дух, як і раніше, високий, але люди дуже втомилися", - сказав він з порожнім поглядом під стукіт коліс.

“Якийсь момент розумієш, що все залежить не від тебе, а від Бога. Або від удачі. Коли падають бомби, ти нічого з цим поробити не можеш”, - сказав він.

Дуже протверезні промови від бійця з позивним "Позитив".

Володимир Зеленський давно визнав, що у армії труднощі з особовим складом: змучених бійців нема кому замінити.

На прес-конференції минулого місяця він заявив, що нова мобілізація набирає обертів. “Частина ротацій уже розпочалася. Якщо чесно, я поки що не можу назвати їх масштабними. Але це початок, і це є дуже важливим”, — додав він.

Втома підриває бойовий дух на передовій. Нещодавно команда CNN поспілкувалася з українськими командирами та офіцерами, і вони сказали, що проблема дезертирства та невиконання наказів стоїть дедалі гостріше — особливо серед новобранців.

Всього за кілька ліжок від Олександра сидів Станіслав, який пішов на фронт добровольцем лише три місяці тому. Він також був поранений безпілотником, який упав у його окоп. У нього пробито легеню, зламані ребра та є інші травми.

Проте Станіслав справляє зовсім інше враження, ніж Олександр. “Після поранення мій дух не впав. Мотивації у мене тільки побільшало”, - сказав він CNN з посмішкою.

У спортивній майці та шортах він твердо впевнений, що Україна виграє, незважаючи на те, що Росія перевершує ЗСУ за чисельністю та озброєнням.

"На їхньому боці кількість, а на нашому - якість", - вважає він.

Неймовірна ціна війни

Майже через дев'ять годин санітарний поїзд нарешті прибуває на кінцеву станцію в одному з міст України. У темряві ночі на пацієнтів чекає довга черга карет швидкої допомоги. Подорож закінчилася, але шлях до одужання лише починається. Деякі напевно так повністю і не одужають.

Медсестра Ольга готується передати своїх підопічних медикам на платформі. На сьогодні її роботу виконано.

Вона прийшла на роботу до ЗСУ у 2015 році як цивільний фахівець, через рік після початку боїв з проросійськими сепаратистами у східній частині країни та незаконної анексії Криму. Вона вступила на військову службу у 2016 році і — за виключенням короткої перерви у  2022 році — служить до цих пір.

Після зміни вона розповіла CNN, що найскладніше дається прийом тяжко поранених з фронту.

"Але у нас є можливість надавати таку необхідну допомогу нашим захисникам 24 години на добу і 7 днів на тиждень - і це найважливіше", - каже вона.

Коли карети швидкої допомоги поїхали, а поїзд від'їхав від перону, начальник залізниці Перцовський нарешті зітхнув з полегшенням. Вважається, що санітарні поїзди — пріоритетні цілі для Москви, і нещодавно російські війська завдали ряд ударів по залізничним станціям та іншій інфраструктурі.

Стоячи на пероні, він розмірковував про жорстокість війни: лише за кілька годин раніше в протилежному напрямку проїхав цілий ешелон новобранців.

“Вранці я бачу, як діти прощаються з батьками, які відбувають на передову, – розмірковує він. — Тому коли бачиш, як ці самі хлопці повертаються непритомними чи з ампутаціями, ціна війни здається неймовірною. Це конвеєр”.

Стаття написана за участю Вікторії Бутенка та Ольги Коновалової

CNN , США