На виставці у Миколаєві, присвяченій 30-річчю Незалежності України, представлені роботи з Європи

У вівторок, 3 серпня, у Миколаївському будинку художника відкрилася виставка “З Україною в серці”, присвячена 30-річчю Незалежності України. В експозиції представлені різножанрові живописні роботи, декоративні вироби з дерева та кераміки.

Виставка цікава своїм різнобарв'ям: при тому, що робіт у ній близько 120, учасників – близько 50-ти. Кожен учасник представив у середньому дві-три роботи, тож можна сказати, що відбиралися найкращі.

Серед авторів, як розповів “Новинам-N” голова Миколаївської обласної організації Національної Спілки художників України Дмитро Артим, не лише члени Спілки художників, а й молодіжної організації Спілки, до якої під час відкриття виставки були прийняті нові члени, а також студенти Миколаївського коледжу, культури та мистецтв.

Авторів безліч, але не полінуємося їх назвати: Тетяна Купцова, Михайло Озерний, Світлана Чебанова, Ірина Ларічева, Юрій Корнюков, Радмила Татарова, Василь Нікітін, Надія Пінчук, Тетяна Дердей, Ольга Остремська, Наталія Полінкевич, Лілія Запотоцька,  Микола Плєхов, Наталія Грипас, Юлія Артим, Лідія Іваницька, Андрій Іваницький, Олена Тригуб, Василь Кушніренко, Людмила Матвійчук-Царьова, Інна Макушина, Юрій Макушин, Юлія Гур'єва, Олександр Матійко, Олександр Демітер, Тетяна Коржова, Анна Стефановська, Віктор Семерньов, Рустам Мірзоєв, Олег Приходько, Серафима Сєнкевич, Дар'я Сухіна, Віктор Захарченко, Інна Савенко. Це все митці, але варто назвати і скульпторів:Любава Возняк, Вероніка Тихонова, Тетяна Рекула, Володимир Туровський, Сергій Пантелейчук, Інна Макушина, Віктор Макушин, Юрій Одробінський.

Незважаючи на те, що виставка проходить у місцевій виставковій залі та носить начебто локальний характер, у ній беруть участь художники, які живуть за кордоном та роботи яких представлені у закордонних виставках. Наталя Грипас, наприклад, мешкає у Валенсії (Іспанія), але не забуває про рідний Миколаїв і періодично сюди приїжджає.

Наталя каже, що пропонувала художній раді сім картин, але для експозиції було обрано лише дві. Увагу відвідувачів виставки привернула її робота “Пішохідний перехід у Валенсії”, де художниця зобразила туристку з родиною далматинців.

- Коли я стояла на пішохідному переході у Валенсії, я спостерігала таку картину. Стояла родина далматинців. Головний персонаж – це тато. Поруч була його дружина. Вона дивилася спочатку на чоловіка, потім на свою господарку. А він дивився лише на світлофор. І він випромінював таку увагу, таку турботу! Переді мною за пару секунд промайнуло все життя! Я спостерігала за цією родиною, за цією господаркою. Я фантазувала, я їх уявляла, – із захопленням згадує Наталія Грипас. - Не знаю чому, але мені дуже запала у душу ця картина. І я вирішила: а чому б не зобразити цю пару, цю сім'ю? Вони для мене – сім'я. І я сподіваюся, що я зуміла передати відчуття цього головного героя.

На цій картині Наталія Грипас зобразила й себе, що стоїть ніби “за кадром”, з пензлем у руці, в образі художника. Тобто написала не лише картину, а й себе у період її створення. Таким чином, у ккартині є змішання стилів: в ній і реалізм, і автопортрет, і трохи абстракції.

Друга картина складається з двох частин: на одній показано те, що бачить звичайна людина, на іншій те, що може побачити художник. Цією картиною художниця показала, наскільки по-різному можна сприймати один і той самий образ. Хтось зверне увагу на чуттєвий, естетичний бік об'єкта, а хтось — на лінії, які оточують цей об'єкт або з яких він складається. Сюрреалізм, що переходить в абстракцію — так художниця характеризує стиль цієї роботи.

 

 

Як зізнається художниця, вона думала, що картина з пішохідним переходом та далматинцями сподобається комісії найменше. У неї були ставки на іншу свою роботу – “Сирота”. Але вона дуже серйозна, емоційно важка, і для святкової виставки її, мабуть, вважали не зовсім доречною.

На наше прохання художниця показала нам цю роботу — разом з іншими п'ятьма роботами, які не пройшли відбір, вона знаходилася в одному з приміщень Будинку художника. Робота виконана акрилом у контрастних тонах. Яскравим є лише один предмет — повітряна куля, яку тримає в руках хлопчик. Цей хлопчик — сирота, і крім цієї кульки в нього нічого більше немає. Композиція побудована так, що споглядач дивиться на хлопчика ніби зверху. У житті так і відбувається: ми часто, самі того не помічаючи, дивимося на знедолених людей зверхньо, ​​наче вони в чомусь винні перед нами. При цьому хлопчик усміхається, він не озлобився і дивиться на світ відкритими очима, наповненими надією… Але на виставку ця робота не потрапила через підняту в ній соціальну проблематику. Хоча у європейської публіки такі роботи викликають величезний інтерес.

- Я живу в Євросоюзі, і там тема захисту дітей, сиріт, довкілля, вона дуже актуальна. Не тому, що зараз це модно. Просто багато людей почали замислюватися про своє майбутнє, про майбутнє своєї країни, свою планету, і цими темами зараз дуже стурбовані. Мене дуже тішить, що молодь приділяє цим питанням велику увагу. Моєму синові 17 років, і я відчуваю, що і його ці теми дуже зачіпають. Коли з крана ллється вода і ми використовуємо її для якихось побутових потреб, він каже: “А діти в Африці не мають і краплі такої води”. І він категорично забороняє мені користуватися поліетиленовими пакетами, тому що в океанах та лісах уже гори цього сміття. Він хоче не просто чогось досягти, як ми свого часу хотіли, а вже виявити якусь користь, турботу про навколишній світ. Я рада, я щаслива, що зараз молодь стурбована цим,– каже Наталія Грипас.

 

 

Художниця констатує, що жителі Західної Європи та Східної — так званого “слов'янського простору” — дуже відрізняються ментально, і ця відмінність відбивається і на творчості. Європейські митці намагаються більше уваги приділяти не формі та зовнішній красі, а концепції, ідеї, посиланню, яке має передати їхня робота глядачеві. Наш художник, він невільний, він скований побоюванням, що його не так зрозуміють, не так сприймуть. Європейський митець більш вільний, більш демократичний і сміливий у своїй творчості. Наші художники тяжіють до академізму, і в професійному плані вони вищі за багатьох європейських майстрів. Але академізм не завжди дозволяє розкритися, вкласти ту емоцію, яку переживає митець. А без емоції краса — нежива.

- Хотілося б більше свободи, демократії та мистецтва теж. Не боятися яскравих барв, сміливих ідей. І не боятися, що не зрозуміють, якось не так подивляться. Виявляти себе, свої почуття, своє бачення, настрої, враження – цього не треба боятися, – висловлює побажання Наталія Грипас.

Експонуватиметься ця виставка у Будинку художника до початку вересня.