На виставці у Миколаєві, присвяченій 30-річчю Незалежності України, представлені роботи з Європи

У вівторок, 3 серпня, у Миколаївському будинку художника відкрилася виставка «З Україною в серці», присвячена 30-річчю Незалежності України. В експозиції представлені різножанрові живописні роботи, а також декоративні вироби з дерева та кераміки.

Виставка цікава розмаїттям авторів: при тому, що робіт у ній близько 120, учасників – близько 50-ти. Кожен учасник представив у середньому дві-три роботи, тож можна сказати, що для експозиції відбирали найкраще.

Серед авторів, як розповів «Новинам-N» голова Миколаївської обласної організації Національної спілки художників України Дмитро Артим, не лише члени Спілки художників, а й молодіжної організації Спілки, до якої під час відкриття виставки були прийняті нові члени, а також студенти Миколаївського коледжу культури і мистецтв.

Авторів дуже багато, але назвемо їх: Тетяна Купцова, Михайло Озерний, Світлана Чебанова, Ірина Ларичева, Юрій Корнюков, Радміла Татарова, Василь Нікітін, Надія Пінчук, Тетяна Дердей, Ольга Остромська, Наталія Полінкевич, Лілія Запотоцька, Лариса Мандрикова, Микола Плєхов, Наталія Грипас, Юлія Артим, Лідія Іваницька, Андрій Іваницький, Олена Тригуб, Василь Кушніренко, Людмила Матвійчук-Царьова, Інна Макушина, Юрій Макушин, Юлія Гур’єва, Олександр Матійко, Олександр Демітер, Тетяна Коржова, Анна Стефановська, Віктор Семерньов, Рустам Мірзоєв, Олег Приходько, Серафима Сєнкевич, Дар’я Сухіна, Віктор Захарченко, Інна Савенко. Це художники, але варто назвати й скульпторів: Любава Возняк, Вероніка Тихонова, Тетяна Рекула, Володимир Туровський, Сергій Пантелейчук, Інна Макушина, Віктор Макушин, Юрій Одробінський.

Попри те, що виставка проходить у місцевій виставковій залі й має, здавалося б, локальний характер, у ній беруть участь митці, які живуть за кордоном і чиї роботи представлені на закордонних виставках. Наталія Грипас, наприклад, мешкає у Валенсії (Іспанія), але не забуває про рідний Миколаїв і періодично сюди приїздить.

Наталія розповідає, що пропонувала художній раді сім картин, але для експозиції було обрано лише дві. Увагу відвідувачів привернула її робота «Пішохідний перехід у Валенсії», на якій художниця зобразила туристку з родиною далматинців.

- Коли я стояла на пішохідному переході у Валенсії, спостерігала таку картину. Стояла родина далматинців. Головний персонаж – це тато. Поруч була його дружина, вона дивилася то на чоловіка, то на свою господиню. А він дивився лише на світлофор. І від нього йшли така увага, така турбота! Переді мною за кілька секунд промайнуло ціле життя! Я спостерігала за цією родиною, за цією господинею. Я фантазувала, уявляла їх, - із захопленням згадує Наталія Грипас. - Не знаю чому, але мені дуже запала в душу ця сцена. І я вирішила: а чому б не зобразити цю пару, цю родину? Вони для мене – родина. І я сподіваюся, що змогла передати відчуття цього головного героя…

На цій картині Наталія Грипас зобразила і себе – ніби «за кадром», із пензлем у руці, в образі художниці. Тобто написала не лише картину, а й себе, ту, що її написала. Таким чином, полотно є поєднанням стилів: тут і реалізм, і автопортрет, і трохи абстракції.

Друга картина складається з двох частин: на одній показано те, що бачить звичайна людина, на іншій – те, що може побачити художник. Цією роботою мисткиня показала, наскільки по-різному можна сприймати один і той самий образ. Хтось зверне увагу на чуттєву, естетичну сторону об’єкта, а хтось – на лінії, які його оточують або з яких він складається. Сюрреалізм, що переходить в абстракцію, – так художниця характеризує стиль цієї роботи. 

 

За зізнанням художниці, вона думала, що картина з пішохідним переходом і далматинцями сподобається комісії найменше. Вона робила ставку на іншу свою роботу – «Сирота». Але вона дуже серйозна, емоційно важка, і для святкової виставки її, ймовірно, визнали не зовсім доречною.

На наше прохання художниця показала нам цю роботу – разом з іншими п’ятьма полотнами, що не пройшли відбір, вона перебувала в одному з приміщень Дому художника. Робота виконана акрилом у контрастних тонах. Яскравим є лише один предмет – повітряна кулька, яку тримає в руках хлопчик. Цей хлопчик – сирота, і, крім цієї кульки, у нього більше нічого немає. Композиція побудована так, що глядач дивиться на хлопчика ніби згори. У житті так часто і буває: ми, самі того не помічаючи, дивимося на знедолених людей зверхньо, наче вони в чомусь перед нами винні. Водночас хлопчик усміхається, він не озлобився і дивиться на світ відкритими очима, сповненими надії… Але на виставку ця робота не потрапила через порушену в ній соціальну проблематику. Хоча у європейської публіки такі роботи викликають великий інтерес.

- Я живу в Євросоюзі, і там тема захисту дітей, сиріт, довкілля є дуже актуальною. Не тому, що це зараз модно. Просто багато людей почали замислюватися про своє майбутнє, про майбутнє своєї країни, своєї планети, і ці питання їх дуже хвилюють. Мене дуже тішить, що молодь приділяє цим темам велику увагу. Моєму синові 17 років, і я відчуваю, що й його це дуже зачіпає. Коли з крана тече вода і ми використовуємо її для побутових потреб, він каже: «А діти в Африці не мають і краплі такої води». І він категорично забороняє мені користуватися поліетиленовими пакетами, бо в океанах і лісах уже гори цього сміття. Він хоче не просто чогось досягти, як ми свого часу хотіли, а принести якусь користь, проявити турботу про навколишній світ. Я рада, я щаслива, що нині молодь цим переймається, – каже Наталія Грипас.

 

Художниця констатує, що мешканці Західної Європи та Східної – так званого «слов’янського простору» – дуже відрізняються ментально, і ця різниця відображається й у творчості. Європейські художники намагаються більше уваги приділяти не формі та зовнішній красі, а концепції, ідеї, посланню, яке їхня робота має передати глядачеві. Наш художник часто несвобідний, скутий побоюванням, що його неправильно зрозуміють, не так сприймуть. Європейський же художник більш вільний, демократичний і сміливий у творчості. Наші митці тяжіють до академізму, і в професійному плані вони часто сильніші за багатьох європейських майстрів. Але академізм не завжди дає змогу розкритися, вкласти ту емоцію, яку переживає художник. А без емоції краса – безжиттєва.

- Хотілося б більше свободи, демократії й у мистецтві також. Не боятися яскравих барв, сміливих ідей. Не боятися, що не зрозуміють, якось не так подивляться. Проявляти себе, свої почуття, своє бачення, настрої, враження – цього не треба боятися, - висловлює побажання Наталія Грипас.

Виставка експонуватиметься ця виставка в Будинку художника до початку вересня.