Як правильно вести переговори з росіянами: вчений розкрив секрет Путіна

Росіяни славляться своєю наполегливістю за столом переговорів. 2017 року я зустрів групу дипломатів зі Східної Європи, і вони це підтвердили. Вони зазначили, що західні коментатори схильні применшувати російську манеру ображати та залякувати співрозмовника на офіційних переговорах. Таким чином, путінська звичка загрожувати пальцем — це ще квіточки, а вулична лайка та погрози — у порядку речей. Кремль досі переконаний, що країни на схід від Ельби назавжди в зоні впливу Росії.

Однак російські політики знають чим урізноманітнити свої манери за столом переговорів. Вони пильно помічають можливості і намагаються їх не пропускати. З Дональдом Трампом Володимир Путін явно розраховує пустити в хід ввічливість. Син Трампа, Дональд-молодший, вже дав Путіну шанс поглянути на переговорні карти батька, поцікавившись, невже хтось всерйоз хоче розпочати третю світову. Путін зрозумів натяк і підняв напруження міжнародних відносин, вкотре пригрозивши застосувати ядерну зброю. Чому б не підмішати до загроз дещицю чарівності?

У минулі роки російська бравада зазнавала невдачі. 1962 року Микита Хрущов встановив ракетні установки на Кубі. Американські літаки-розвідники виявили цей процес, і Джон Кеннеді попередив про війну, що насувається, якщо ракети не будуть прибрані. Політично Хрущов так і не оговтався від принизливих поступок, хоча Кеннеді таємно пообіцяв позбавитися американських ракет у Туреччині.

Проте в інших випадках Захід був уражений готовністю Росії до компромісів. Починаючи з 1985 року Михайло Горбачов на саміті за самітом поступався вимогам щодо озброєнь та прав людини. Але Горбачов щоразу сідав за стіл переговорів добре підготовленим. Він вдавався до поступок, щоб покласти край холодній війні і виторгувати СРСР перепочинок для відродження економіки та зміцнення суспільства. Зрозуміло, він отримав менше, ніж сподівався, і його репутація вдома була підмочена.

Путін вивчив історію та знайомий із цими прецедентами. Подібно до Сталіна і Хрущова, він нерідко буває грубим на мову. Але при цьому він відкриває та закриває кран гніву на свій розсуд. Ця людина навчена всім премудростям переговорного мистецтва, аж до психологічного тиску, у вищій школі КДБ. Мінливість та непередбачуваність він зробив своїм козирем.

Західні політики від Джорджа Буша-молодшого до Барака Обами намагалися залучити його до світової спільноти лідерів. До 2014 року Росія входила у “Вісімку”, яка перетворилася назад на “Сімку” після анексії Криму у 2014 році. Путін завжди поводився як неслухняний хлопчик світової дипломатії. На прес-конференції в Лондоні в 2000 році він огризався на прем'єр-міністра Тоні Блера, який "наважився" критикувати Росію за жорстокість у Чечні. Канцлер Німеччини Ангела Меркель також намагалася улестити Росію. З її бездоганним знанням мови (у юності вона виграла олімпіаду Східної Німеччини з володіння російською), вона довго й відверто розмовляла з Путіним.

Однак простому переконанню Путін не піддається. Знаючи, наскільки тісно переплетені економіки Німеччини та Росії, він і уявити не міг, що німці візьмуть і відмовляться купувати російську нафту. Він був благодушний і спочивав на лаврах. Коли ж у 2022 році Москва вдруге вторглася в Україну, він був приголомшений відмовою Берліна від імпорту вуглеводнів із Росії та готовністю надати військову допомогу українцям.

Однак умови Путіна для переговорів про мирне врегулювання залишаються незмінними і навіть поспішними. Він прагне не допустити вступу України до НАТО. Він переконаний, що росіяни та українці — єдиний народ, не зважаючи на думку самих українців. Він міркує надемоційно, ніби його "спеціальна військова операція" для Росії - питання життя чи смерті. Аж до того, що загрожує запустити ядерні ракети, якщо його вимоги не будуть виконані.

Чи піде він на це? Незважаючи на грубі манери і образ "крутого хлопця", він - людина недовірлива. В епідемію коронавірусу він виглядав досить жалюгідним, сидячи за безглуздо довгим столом якнайдалі від співрозмовника. Щодо мікробів він переживав набагато більше, ніж Трамп, і я не можу собі уявити, щоб він ризикнув дихати вітром, який подує на Росію після ядерного удару по Києву. В епідемію коронавірусу він хоча б міг одягати для своїх телевиступів звичайний одяг. Після ядерного удару по Україні йому доведеться одягатися в скафандр із “Зоряних війн”.

Це було б комічно, якби це не могло призвести до катастрофи. Обраний президент Трамп зарекомендував себе незграбним переговорником на зустрічі з Путіним у Хельсінкі у липні 2018 року, не допустивши до себе звичних добре обізнаних радників. Він заявив, що вірить Путіну більше, ніж власній розвідці. І відмовився розкрити зміст їхніх переговорів — це залишається загадкою й досі. Коли ж вибухнула епідемія коронавірусу, він організував своєму другові Володимиру одну з перших поставок американських вакцин.

Нам ще тільки доведеться дізнатися, чи відновить Трамп свої вправи з дипломатичного колінопоклоніння після повернення до Білого дому. Він вихвалявся, що може закінчити конфлікт в Україні за 24 години. Очевидно, він планує силою посадити українську адміністрацію за стіл переговорів, які завершаться поступками Росії — територіальними, військовими та політичними.

Путін обурено запихтів після дозволу Байдена Україні бити по російських військових базах ракетами великої дальності. У найближчі два місяці російські війська, напевно, посилять свій натиск. Але Путін виявиться дурнем, якщо прогавить шанс отримати шукане, “дотиснувши” Трампа чарівністю, і натомість застосує ядерну зброю. Що ще важливіше для голови Сі Цзіньпіна, від якого повністю залежить військова економіка Росії, ядерна зброя — червона риска.

Долю України підвішено у повітрі. Навіть якщо українцям, як не прикро, доведеться погодитися на невигідні умови Путіна, це не покладе край російсько-українському конфлікту. Занадто багато життів було втрачено, щоб українці взяли та забули, що з ними зробили. Коли Радянська армія відвоювала та понівечила Україну у 1944-1945 роках, українські патріоти та партизани продовжували збройну боротьбу ще десятиліття. Залиті кров'ю землі України нескоро просохнуть.

Роберт Сервіс – почесний професор історії Росії коледжу Святого Антонія в Оксфорді та старший науковий співробітник Інституту Гувера при Стенфордському університеті. Його остання книга називається "Кров на снігу: російська революція 1914-1924"

The Spectator , Великобританія