Бахмут, Херсон, Миколаїв: Радсадівська громада дала прихисток тисячам переселенців і відновлює пошкоджені об'єкти

Війна змінила звичний устрій та ритм життя багатьох українців, особливо тих, що проживають у регіонах, які опинилися в зоні бойових дій. Одним із таких регіонів стала Миколаївська область. З початку війни тут було все – і окупація територій, і бойові дії, і щоденні обстріли, що призводило до руйнування багатьох об'єктів цивільної інфраструктури та загибелі мирних жителів. Миколаїв, плюс до всього, зіткнувся ще й із проблемою тривалої відсутності у всьому місті води – через руйнування водоводу. Наслідком усіх цих проблем став відтік кадрів (багато хто був змушений залишити Миколаївщину, рятуючи себе та свої сім'ї), порушення цілісності інфраструктури та низка пов'язаних із цим соціальних питань.

В умовах війни влада виявилася змушена вирішувати проблеми, багато з яких роками не вирішувалися у мирний час. Не вирішувалися вони, втім, не так через відсутність бажання чи політичної волі (хоча в ряді випадків і цей фактор мав місце), скільки через відсутність необхідного фінансового ресурсу. Наразі багато в чому цей ресурс Україні надають міжнародні партнери – фонди, організації, уряди різних країн. І така співпраця дає свої плоди: багато об'єктів, які ще кілька місяців тому нагадували руїни, нині вже мають абсолютно новий вигляд. Це відбувається не лише у містах, а й у селах (проблеми яких раніше, прямо скажемо, цікавили лише тих, хто у цих селах жив, і вирішувалися владою за залишковим принципом). Проілюструвати це ми можемо на прикладі однієї з громад, що розташована поряд з Миколаєвом.

Вісім років тому в Україні стартувала адміністративно-територіальна реформа та різним населеним пунктам було запропоновано об'єднуватись у громади. Так з'явилася і Радсадівська громада, до складу якої увійшли шість населених пунктів – Радсад, Новобогданівка, Старобогданівка, Зарічне, Козирка та Михайлівка. Чисельність населення громади становить лише 5 тис. осіб – в області вона одна з найменших.

Від більшої частини Миколаєва Радсадівську громаду відокремлює лише річка: громада знаходиться на правому березі Південного Бугу (селища Велика та Мала Корениха, що входять до складу Миколаєва, знаходяться зовсім поряд), а на лівому березі – Корабельний район міста. Таким чином, з початком війни Радсадівська громада, як і місто Миколаїв, виявилася дуже близькою до лінії фронту, страждала від обстрілів і зазнавала втрат.

– На самому початку війни ворог планував захопити Миколаїв, Миколаївську область. Наша громада в цьому випадку не стала б винятком, – розповів в інтерв'ю «Новинам-N» голова Радсадівської громади Юрій Піньковий. - Були обстріли, прильоти, особливо у перші місяці війни. Постраждали і житлові будинки, і об'єкти соціальної сфери: три школи, амбулаторія, будинок культури.

Наразі завдяки допомозі іноземних донорів, всі ці об'єкти відновлюються.

- Зараз ми беремо участь у Програмі розвитку ООН, і три наші установи потрапили до переліку на відновлення. Чекаємо, коли розпочнуться роботи у бюджетних установах. Якщо говорити про приватний сектор, житлові будинки, то одразу після обстрілу все, що змогли відновити самотужки, відновили. Десь замінили вікна, десь покриття. А потім за рахунок і донорів, і держави забезпечували людей будівельними матеріалами, вони частково проводили поточні та капітальні ремонти у своєму пошкодженому житлі, – сказав Юрій Іванович.

Допомагає людям і держава. Власники постраждалого майна подають заявки за програмою «ЄВідновлення» та отримують компенсацію на відновлення пошкоджених будинків.

Зіткнулася громада і з кадровим голодом – з початку війни звідти виїхало 50% населення, і на відновлення всіх пошкоджених об'єктів просто не вистачало рук. Але з того моменту, коли лінію фронту вдалося відтіснити за річку Дніпро та Дніпробузький лиман (листопад 2022 року), люди поступово почали повертатись, і зараз повернулися вже практично всі.

Радсадівська громада дала прихисток багатьом переселенцям, які виїхали з місць, де ситуація виявилася ще гіршою.

- У той час, коли місто Миколаїв сильно й довго обстрілювалося, багато переселенців було з міста Миколаєва. Розташовуємося ми неподалік міста, і щоб далеко не від'їжджати від своїх будинків, містяни шукали місця ближче. Плюс – у нас тут багато дач. Люди використали і цю можливість, щоб урятуватися від обстрілів, – розповідає Юрій Піньковий. – Переселенців було дуже багато, зараз їх лишається близько двох тисяч. Є переселенці з Бахмуту, з Харківської, Запорізької та Херсонської областей. Практично з усіх територій, які зараз окуповані чи перебувають у зоні активних бойових дій.

За словами голови громади, зараз шукають донорів, інвесторів, які б надали допомогу у будівництві житла для переселенців.

Були проблеми і з газом, і з водою, і з електрикою. Особливо в ті періоди, коли велись активні обстріли Миколаївської області, в ході яких виходили з ладу об'єкти енергетики, пошкоджувалися лінії електропередач і цілі міста та райони на кілька годин занурювалися в темряву. Тож жителі Радсадівської громади пройшли через ті самі труднощі, що й мешканці Миколаєва.

- Хочу віддати належне всім нашим службам – за добу-дві ми відновлювали системи – і газові, і електричні, і водопровідні мережі. Довго люди без цих послуг не сиділи – ми відстежували, де були якісь пошкодження, і прагнули якнайшвидше все налагодити.

Незважаючи на свою «маленькість», у Радсадівській громаді є ціла низка підприємств. Одне з найбільших – АТ «Радсад», яке займається вирощуванням винограду. Є навіть свій коньячний завод та фермерські господарства. Причому деякі з них також досить відомі – наприклад, ПП «Козирське» та ПП «Владам».

- Був період, коли деякі з них не працювали – наприклад, коньячний завод. Тому що обстріл був не тільки по населених пунктах, а й по підприємствах. Було дуже багато ушкоджень. Потім відновили свою роботу і зараз працюють на повну потужність, - наголосив Юрій Піньковий. - АТ «Радсад» не зупиняло своєї діяльності, що дало нашій громаді можливість вижити. Маю на увазі фінансову сторону – сплата податків та надходження до нашого бюджету. Навіть під обстрілами проводилася підготовка до збирання врожаю, обрізка рослин та інша робота. На сьогоднішній день усі підприємства працюють.

Без допомоги ззовні відновити повноцінну роботу навряд було б можливим. У всякому разі, у такий стислий термін.

– Нам дуже допомагають наші донори, яких ми залучали та які знаходили нас самі. Вони надавали нам гуманітарну допомогу не лише у вигляді продуктів харчування, а й будівельними матеріалами, що дало змогу досить швидко відновити багато наших об'єктів, – сказав голова Радсадівської громади.

Основною проблемою на сьогоднішній день є житлово-комунальне господарство. Але це пов'язано навіть не стільки з війною, скільки зі старінням багатьох комунікацій, більшість з яких було побудовано ще у 50-60-х минулого століття, і потрібно багато фінансового ресурсу, щоби це все оновити.

Найбільше занепокоєння нині викликає фінансування наступного року. Якщо раніше, наприклад, значний обсяг надходжень до бюджету громади приносив податок від грошового забезпечення військових, то тепер, як відомо, Рада ухвалила закон, відповідно до якого цей податок переходить до державного бюджету. Відсоток надходжень до місцевих громад буде зменшено, і питання виживання актуальності не втрачає. Але Юрій Піньковий вірить, що держава все ж таки розробить механізм, за якого ці гроші все ж таки працюватимуть на громаду.

Вірить він, що не залишать громаду у біді й міжнародні партнери. Але головне для громади – це, звичайно, люди, жителі, які показали, що готові працювати на її благо навіть у найекстремальніших, кризових умовах.

- Працюємо. Працюємо над відновленням. Займаємо не найгірші місця в різних напрямках. Зберегли культуру – сьогодні є можливість у наших дітей займатися в гуртках, а наші мистецькі колективи здобувають призові місця у різних конкурсах. Лише цього року п'ять наших колективів захистили звання «зразкових». Працюємо так само, як і працювали до початку вторгнення. Але більше сконцентровані на допомозі людям, на відновленні всіх наших об'єктів, – сказав голова Радсадівської громади.