Залужний розповів, що потрібно для перемоги над Росією

Кадровий військовий генерал Валерій Залужний давно зіткнувся з трьома питаннями: чи готовий я померти? Чи готовий я вбивати? Чи готовий я посилати людей на смерть та вбивство?

Тепер, в умовах протистояння російської армії, що перевищує ЗСУ за чисельністю та оснащеністю, головнокомандувач України ставить нове питання: як зменшити кількість жертв? Щоранку він починає з того, що дізнається, скільки солдатів було вбито та поранено під час виконання наказів, відданих їм напередодні. Іноді він виявляє у себе в телефоні контакти, яких вже немає в живих. Він відмовляється їх видаляти.

За словами Залужного, він залишив скорботу на потім. Якщо зараз вдатися до скорботи, це відверне його від важливої ​​роботи. Але йому українці довіряють свою безпеку, а західні партнери — мільярди на забезпечення тієї самої безпеки. І ті, й інші очікують від нього успіхів на полях битв.

Якби все залежало тільки від Залужного, він діяв би зовсім по-іншому. Він воював із перевагою в повітрі. Він випустив би як мінімум стільки ж снарядів, скільки росіяни випускають його військами. І в нього були б крилаті ракети, які не поступаються російським. Але насправді сучасні винищувачі, такі як F-16 американського виробництва, з'являться лише наступного року, а постачання України боєприпасами дуже обмежене. Найчастіше буває, що російська армія за день «настрілює» втричі більше.

А західні союзники, побоюючись ескалації війни з Росією, ставлять умову надання ракет більшої дальності та інших матеріальних засобів: усе це не можна використовувати для завдання ударів по території Росії.

Тому, за словами Залужного, він використовує українську зброю для частих ударів через кордон, який Київ офіційно так і не визнає за свій.

"Чому я маю питати у когось дозволу, що мені робити на ворожій території, щоб врятувати свій народ?" Нещодавно Залужний розповів про це в інтерв'ю газеті The Washington Post. "З якоїсь причини я маю думати про те, що мені там нічого не можна робити. Чому? Тому що Путін може застосувати ядерну зброю? Загиблим дітям уже байдуже.

"Це наша проблема, і нам вирішувати, як знищити ворога. В умовах війни можна і потрібно вбивати на його території. Якщо наші партнери бояться застосовувати свою зброю, ми вбиватимемо своєю. Але рівно стільки, скільки необхідно".

Перед Залужним та його силами стоять серйозні завдання. Навіть після того, як він організував низку військових досягнень — оборону, яка змусила росіян відступити з-під Києва, а також контрнаступ, який вигнав окупаційні війська з північно-східної частини Харківської області та південного обласного центру Херсона минулого року, — значна територія на південно- на сході України (приблизно п'ята частина країни) залишається окупованою.

Проведення контрнаступу з метою повернути собі цю територію, перемогти Росію та мінімізувати втрати України потребує ресурсів, яких, за словами Залужного, йому все ще не вистачає. Західні офіційні особи заявляють, що Україна має достатньо коштів для досягнення успіху, але Залужний різко критикував своїх колег, які стверджували, що Києву не потрібні F-16. Їхні власні збройні сили ніколи не стали б так воювати, сказав він в інтерв'ю.

Незважаючи на критику повільного просування контрнаступу, Залужний залишається популярною, хоч і дещо парадоксальною фігурою в Україні. Він прагнув стати рушійною силою змін, ліквідуючи спадщину радянської епохи та трансформуючи армію в західну структуру за образом та подобою НАТО. Поза полем бою, на стінах по всій країні красується усміхнене обличчя 50-річного військового з рукою, що показує жест світу. На бронежилеті у нього нашивка із зображенням малюка Йоди, а на задній частині шолома — нашивка із зображенням мультяшних котів, що тримають зброю.

Але за лаштунками на нього чекають турботи та відповідальність.

"У мене часто запитують, як я все це витримую", - сказав Залужний.
"Я мав змиритися з цим", - додав він. "Щодня хтось гине. Щодня — це поранені і зниклі безвісти. Це сльози".

Радянської армії більше немає

За сім місяців до того, як колони російських танків пройшли північним, південним і східним кордонами України, Залужний замислювався про перехід до громадянського життя.
Але армія це все, що він знав. Він народився, коли його батько служив у гарнізоні на півночі країни, і згодом навчався у військовій академії. Коли Зеленський зателефонував і запропонував Залужному зайняти вищу посаду у Збройних силах України, Залужний одразу відкинув думку про відставку.

Однією з перших справ, які він зробив, був ремонт нового офісу. Залужний завжди відчував неприязнь, коли його викликали туди попередні командири. Та ситуація нагадувала йому те, що він найбільше зневажав у спадщині Радянської армії: "Будь-який командир, займаючи посаду, фактично ставав феодалом над своїми підлеглими", - зазначив він. І саме це він хотів змінити у збройних силах України.

"Тут стіни були просякнуті цим радянським духом", - зазначив Залужний. "Коли я приходив сюди, відразу виникало відчуття, що взагалі було помилкою народитися і бути тут".

У будівлі Головного управління Генерального штабу, збудованому в XIX столітті, кабінет Залужного сьогодні стоїть особняком — простий і сучасний, з великою книжковою полицею, де Залужний зберігає свою колекцію, зокрема книгу голови КНР Сі Цзіньпіна "Управління Китаєм".

Зміни були зроблені не для краси, а для того, щоб місце і людина, що перебуває на ньому, стали більш доступними. За словами Залужного, замість того, щоб правити "залізним кулаком", він часто питає думки — і не лише серед свого генеральського оточення. Навіть зараз солдати, які перебувають на передовій, часто можуть безпосередньо зв'язатися із Залужним через соцмережі.

Результати спроби Залужного змінити культуру можна побачити на полі бою. Завдяки рокам навчання та поглиблення зв'язків із силами НАТО у цій війні, українські війська демонструють більше спритні, ніж російські. Командири нижчої ланки на місцях часто почуваються вправі швидко приймати самостійні рішення, а чи не звертатися щоразу вищим офіцерам, що було притаманно радянського способу мислення.

"Багато країн помилково вважали, що це буде війна між великою Радянською армією та маленькою Радянською армією, — сказав міністр оборони України Олексій Резніков. — Саме тому нам казали, що Київ впаде через три дні, а Україна — через три тижні. Але це вже не Радянська армія".

Дізнавшись, що Росія почала вторгнення 24 лютого 2022 року, Рєзніков прибув до офісу Залужного і побачив генерала, що стоїть над великими картами і відповідав на дзвінки відразу по кількох телефонах. За словами Резнікова, Залужний отримував інформацію з поля бою, а потім відповідав короткими наказами. Проте Залужний часто супроводжував свої накази якимось ласкавим словом, називаючи свого підлеглого "красенем" чи "молодцем".

Після того, як Резніков дізнався, що Росія розпочала повномасштабну атаку 24 лютого 2022 року, він прибув до офісу Залужного і виявив, що генерал стоїть над великими картами і відповідає на дзвінки кількома телефонами. За словами Резнікова, Залужний отримував інформацію з поля бою, а потім відповідав короткими наказами. Проте Залужний часто супроводжував свої накази якимось ласкавим словом, називаючи свого підлеглого "красенем" чи "молодцем".

"Це людяність, - пояснив Резніков. - Хлопець у генеральській формі, але його людяність робить його особливим".

За словами Залужного, армія, як і раніше, вимагає суворого порядку та дисципліни. Він може бути суворим і вимогливим, але "я не знущаюся з людей, не утискаю їх, не принижую".

Процес відмови збройних сил України від радянської спадщини далеко не закінчено. За словами Залужного, в армії ще багато чого необхідно міняти. І з приходом нового покоління відбудуться великі зміни — Залужний з гордістю зазначив, що його солдати знають англійську та досить начитані. "Шкода, що ми їх втрачаємо", - додав він.

Після боротьби з внутрішнім радянським ідеологічним ворогом Залужний тепер стикається із зовнішнім ворогом, який вихваляє ту саму спадщину, яку генерал хотів викорінити. Але він, як і раніше, поважає доктрину свого супротивника. Він жадібно прочитав усе, що будь-коли писав головнокомандувач російськими військами генерал Валерій Герасимов, назвавши це "дуже цікавим" і нарікаючи на те, що останнім часом той нічого не публікує.

"Він ворог, але ворог дуже розумний, - сказав Залужний. - Розумний, а тому й хитрий. Він все ще сильний. Тому треба поважати його, але при цьому шукати способи його вбити. Тому що це єдиний спосіб перемогти".

Що буде після перемоги

За кілька років до того, як Залужний отримав можливість розпочати будувати українську армію відповідно до свого бачення, кілька годин у тюремній камері розкрили йому очі на те, як улаштований цей світ.

Це сталося у 2019 році. Будучи одним із найвищих військових командирів України, які керували кампанією київських сил проти проросійських сепаратистів на сході України, Залужний вирушив до Брюсселя на зустріч із колегами з НАТО.

За його словами, як тільки він вийшов із літака, його оточили співробітники органів забезпечення правопорядку. Вони направили на нього зброю, наказали йому лягти обличчям униз і надягли наручники. Залужний розповів, що йому вистачило роумінгових хвилин на телефоні, щоб зателефонувати послу України до НАТО, який, зрештою, допоміг домогтися його звільнення.

Російська влада помістила ім'я Залужного до списку розшукуваних Інтерполом без його відома — це стандартна практика, через яку деякі інші українські командири теж ненадовго потрапляли за ґрати. І Залужний сердився за те, що в тій ситуації він не знав, які в нього є права і як треба було діяти.

"У мене був поганий настрій, але потім я зрозумів, що гіпотетично я військовий злочинець і, швидше за все, ним залишусь, - зізнався Залужний. - Тому я вирішив, що маю вивчати міжнародні відносини та міжнародне право".

Той короткий епізод надихнув його на здобуття ступеня магістра, яку йому вручили у грудні 2020 року. Він використовує її у своїй нинішній роботі, яка вимагає від нього не тільки бути грамотним військовим стратегом, а й регулярно брати до уваги різні геополітичні чинники, такі як страх і небажання союзників перетинати червоні лінії Росії, зокрема надати Україні ракети більшої дальності або сучасних винищувачів.

Залужний не соромиться заявляти про своє бажання повернути Крим, який анексувала Росія у 2014 році. Проте деякі західні чиновники стривожені тим, якою може бути реакція Путіна в тому випадку, якщо українські війська досягнуть території півострова. "Як тільки у мене з'являться кошти, я щось зроблю. Мені начхати, ніхто мене не зупинить", - сказав Залужний.

Ті фігуральні наручники, які Захід надів на збройні сили України, змушують Залужного дедалі більше замислюватися про майбутнє своєї країни — про те, що буде після цього контрнаступу та після закінчення війни. Він також думає про те, як зробити країну настільки сильною, щоб більше ніхто не наважився напасти на неї. Для досягнення цієї мети необхідно самостійно виробляти зброю, а не покладатися на допомогу, яку можуть надати інші країни.

Він нарік, що Україна залежить від інших країн у питанні постачання боєприпасів і що партнери щосили намагаються задовольнити попит. За словами Залужного, чим більше снарядів зможе випускати Україна, сковуючи російські сили, тим менше втрат вона зазнає. Але що буде, якщо дефіцит дорогоцінних ресурсів продовжуватиме посилюватися в міру затягування конфлікту?

"Я ставлю це питання з березня минулого року. І я запитую не тільки себе. Я ставлю це питання всім, кому тільки можу", — сказав Залужний.

Образ міцної України — це те, що змушує його постійно повертатись думками до питання про його власне майбутнє після закінчення війни. Можливо, він на якийсь час піде у відпустку. "Але, як каже моя дружина: "Добре три дні - а далі що?"", - засміявся він. Можливо він напише книгу. Йому хотілося б помандрувати, проте інцидент в аеропорту Брюсселя утихомирює його ентузіазм.

Але Залужний упевнений, що навіть після закінчення війни він буде зайнятий. Його концепція перемоги не обмежується лише відновленням територіальної цілісності України.

"Перемога буде тоді, коли у нас з'явиться армія — можливо, навіть досить велика, — здатна гарантувати безпеку дітей, які зараз їздять у візках, щоб вони росли з упевненістю в тому, що такого більше не станеться, — пояснив Залужний. — Це величезний. обсяг роботи. І цю роботу необхідно розпочати вже зараз".

The Washington Post , США