Про наше сьогоднішнє сприйняття реальності та власної історії

Вчорашня презентація миколаївськими археологами сенсаційних античних знахідок змусила замислитися про речі набагато сучасніші – про наше сьогоднішнє сприйняття реальності та власної історії.

Чомусь так ведеться у нашій медіатусовці, а слідом за нею – й у всьому суспільстві, що наші негаразди, реальні та висмоктані з пальця скандали, суцільну «зраду» ми схильні бачити на кожному кроці – тижнями, місяцями, а інколи й роками готові присвячувати їй години ефірного часу та терабайти інтернет публікацій. В той же час щось добре, позитивне, значуще не тільки для нас, але й для наших далеких нащадків, зазвичай заслуговує хіба що на декілька рядків на сайтах чи пару фраз у теленовинах. Тих рядків та слів, що забудуться ще до кінця дня… Чому так? Хтось знизуючи плечима із сумом констатує – мовляв, наше суспільство хворе, але хто ж його лікуватиме… Інший наведе більш цинічний приклад - “blood sales” («кров продає»). А деякі журналісти вправно користуються шкалою ажіотажності новин, яка вимірюється у «трупо-километрах», розводять руками та йдуть шукати чергових корупціонерів та серійних вбивць. Специфіка ринку? Суспільний запит?..

Але хто ж формує цей запит? Кажуть, найнудніша преса – у найбільш комфортних для життя країнах: Канаді, Швейцарії, Голандії, Норвегії, Ісландії. Хто знає, чому? Через те, що у деяких з них навіть квартирна крадіжка – справжня сенсація? Чи тому, що суспільство, якому, у переважній більшості, цікавіше читати про свято квітів чи пивний фестиваль у сусідньому селищі, ніж смакувати кримінальну хроніку, інакше розставляє свої життєві пріоритети?..

Інформація про унікальні відкриття, якою вчора поділилися миколаївські науковці у краєзнавчому музеї, могла б стати не тільки приводом для стрічки новин, а підштовхнути нашу громаду до створення нових туристичних маршрутів та їх завзятої популяризації. До справи, яка поки що цікавить лише одинаків-ентузіастів, як-от Тетяну Губську, Валерія Чернявського, Олександра Пронкевича, Анатолія Золотухіна, Сергія Гаврилова, Юрія Любарова... Тих, хто вивчає документи, розробляє незвичайні екскурсії, створює новітні міфи, які згодом тісно переплетуться з історією як те саме Золоте Руно чи Троянський Кінь.

Так, міфи. Адже у багатьох країнах цілі галузі, і до речі, доволі прибуткові, побудовані саме на них. Бо що таке Іспанія без Дон Кіхота – персонажа, який скромно замислювався автором як пародія на популярні тоді рицарські романи! Хто сміятиметься з жителів Верони, які вже котре століття поспіль показують поколінням туристів «балкон Джульєтти»? Хто тикатиме пальцем у романтичних закоханих, що вірять у шекспірові вигадки? Те, що вчора було продуктом масової культури, сьогодні перетворилося на родзинки, що, не гірше згаданої вище крові, допомагають «продавати», як гарячі пиріжки, пам’ятники та пам’ятки. Бо не даремно сказав Оскар Уайльд: «Життя повторює мистецтво».

Що поробиш, масова культура куди більш зрозуміла та популярна, ніж «академічні розвідки». Навряд чи колишній іммігрант з Австрії Арнольд Шварценегер став губернатором Каліфорнії, якби під час виборчої кампанії цитував Рільке, Кафку, Музіля, Канетті. А ось образи Термінатора та Конана-варвара стали йому у пригоді саме своєю «попсовістю» та допомогли досягти вершини владного Олімпу.

Тож, повертаючись до наших пенатів. Напевно, комусь антична амфора що була виготовлена понад два з половиною тисячоліття тому, нагадала про Овідія, Геродота, Плінія. У когось в пам’яті зазвучали рядки з «Листів до римського друга» Йосифа Бродського, а на когось справила враження згадка про Конана. Історія – це не книга. Це бібліотека, де є книжки на будь-який смак. Заходьте і читайте. Це значно цікавіше, ніж криваві детективи та трилери про маніяків. Та й для здоров’я воно куди корисніше…

p.s.: а для тих, хто вже вчора ввечері встиг передивитися «Конана», рекомендую сьогоднішній вечір присвятити захопливій «Одісеї» Гомера.

 

Комментарии (1)
местный
23.08.2018 в 00:37 | UA

хахахахахахаха. нормально сработала пресслужба

Добавить комментарий
Отправить