14 випадків, коли люди почали судити інших по одязі і сильно промахнулися

Є така знайома всім приказка: «Не суди про книгу з обкладинки». Якщо подумати, ми справді часто робимо висновки про людей, виходячи з першого враження. Але людина може піднести сюрприз і спростувати помилкову думку, що склалася про неї.

Ми часто переконувалися в тому, що перше враження може бути оманливим. Історії з життя користувачів мережі це лише підтверджують.

• Я і мій чоловік – байкери. Стаж – 10 років. Але по роботі я їжджу у шикарній службовій машині, на мені дорогий костюм та високі підбори. Якось бачу, два байкери пораються з заглухлим мотоциклом. Зупиняюся, виходжу із машини. Знайшла проблему за 5 хвилин: у них отвір у кришці бензобаку забився. Я вийняла сережку-гвоздик і вичистила нею бруд. Хоба все заробило! Чесно кажучи, не пригадаю, щоб хтось із хлопців промовив бодай слово, бо в них щелепи до колін відвисли. © Gillian Schifreen / Quora

• Працювала у приватній стоматології. Прийшов якось дядечко: одягнений бідно, повний рот залізних коронок. Говорить: «Хочу поміняти на білі. Скільки буде коштувати?" Назвали йому вартість — чималу, ясна річ. А той і каже: "Ну давайте починати, значить". І дістає з кишені товсту пачку купюр, питає, мовляв, вам якими краще. Коли пішов, ми у вікно дивимося, а дядечко підходить до величезного позашляховика. Звідти вискакує водій і мало не в поклоні йому двері відчиняє. © Вероніка / ADME
• У нас дитячий ортопед — здоровенний дядько з голеною головою, бородою та величезним пузом. «Рукави» забиті, а на шиї татуха у вигляді кабана!  Я, коли вперше його побачила, щелепу впустила, а 3-річна донька захоплено поцікавилася: «А ти син Діда Мороза, так?» © Elemmire/Pikabu

• Работала в универсаме. К нам часто заходила одна семья: одеты вроде просто, но недешево. Как-то их младшего вырвало прямо на пол. Бедная женщина и краснела, и бледнела. Пыталась отобрать у уборщицы инвентарь, чтобы убрать все самой, прямо своими чудесными белыми ручками. Уборщица отстояла свою драгоценную швабру, мол, у самой внук такой же мелкий. Но женщина все-таки умудрилась что-то сунуть ей в карман фартука. «Что-то» оказалось почти месячной зарплатой. © Aro4ka / Pikabu
• Едем с мамой в поезде, мне 6 лет. На станции загружается компания: небритые рожи, ободранные телогрейки. Один, самый страшный, таращится на маму. На остановке мама хватает меня, чемоданы и давай бежать к зданию вокзала. Мужики — за нами, и тут самый страшный кричит: «Оля! Подожди, это я, Юра!» Оказывается, «кошмарная компания» была группой геологов, которые пару месяцев проторчали в горах. «Страшный бородатый хмырь» оказался хорошим знакомым моего отца. Он всю дорогу пытался разглядеть: это жена его приятеля или нет. © Elemmire / Pikabu

• У меня профессор был в университете: цепь, бритая башка, лицо в шрамах. Доктор социологических наук. По внешности не судят, короче. © smelyilijnik / Pikabu
• К нам на театральный кружок пришла девушка. Обидчивая до ужаса — слова ей не скажи. Только хвалить надо, критики не приемлет. Я считала ее высокомерной и не очень приятной особой, пока мы не поговорили по душам. Выяснилось, что у нее депрессия. Потом она к врачу пошла и через пару месяцев стало гораздо спокойнее. Даже добрее, что ли.
• Как-то раз пошла моя подруга относить резюме в одно кафе. Ну и я пошел за компанию. Приходим на место. Кафе уже открылось, но на заднем дворе еще шел ремонт. Видим, на крыльце сидит женщина непрезентабельного вида: грязная одежда, в волосах пятна краски. Пьет чай из бумажного стаканчика. Женщина улыбнулась и поздоровалась. Я также улыбнулся ей. Когда мы зашли внутрь, подруга стала на меня шипеть, мол, чего ты любезничаешь со «старой ведьмой». В общем, оказалось, что «старая ведьма» — это владелица кафе, которая что-то красила и вышла отдохнуть. Подругу не взяли, а я проработал там год. © Leslie Benisz / Quora

• Звонок в дверь, смотрю — мужик два на два. Уже держит в руках развернутое удостоверение. Оказалось, газовщик. Говорит, привык, что люди пугаются его габаритов, поэтому удостоверение наготове. Оказался смешливым и веселым. © Redfox79 / Pikabu
• У меня муж из «отдела когнитивного диссонанса». В отпуске выглядит так: башка крашеная в кислотные цвета, футболки со смешными надписями, носки тоже веселые и яркие. Он — кандидат технических наук, препод в универе и заместитель руководителя в крупной конторе. Обожаю смотреть, как меняются лица людей, когда они с ним говорить начинают. © kidira / Pikabu
• Я готувався до концерту та шукав помічників, щоб облаштувати сцену. Подруга порадила двох. Наступного дня прийшов чоловік та жінка — метр із кепкою. Ну, думаю, доручу їй прибирання, а його попрошу розвантажити щось важке. Дивлюся, тухла справа йде, мужик мляво працює. Тоді жінка підійшла і каже, мовляв, я можу допомогти. Але я не міг дозволити жінці тягати тяжкості. У відповідь вона обхопила мене за талію, підняла та пронесла пару метрів! Того чоловіка я звільнив, а з дамою ми спрацювалися. © Greg Ramsey / Quora

• Це сталося багато років тому. У мене зламалася машина. Аварійка включена, капот відкритий, але машина за машиною проїжджали повз без зупинки. Раптом зупинилася вантажівка. Четверо підозрілих мужиків вийшли та запитали, чи не потрібна допомога. Зізнатися, я злякала, але вибору особливо не було. Менш як за 5 хвилин вони завели мою машину. Я була дуже вдячна. Намагалася дати грошей, але вони й чути про це не хотіли. © Vicki Blakney / Quora
• Я управляюча в банку. Бачу, що сидить клієнт, а всі співробітники його ігнорують. Ну, я встала і запросила чоловіка за свій стіл. Він був фермером, відчувався характерний запах. Чоловік вибачився та пояснив, що поспішає на літак. Він відкрив у нас рахунок, а мої співробітники отримали прочухана. Перш ніж ви скажете, що не варто приходити в громадське місце одразу з поля, я відповім, що я маю неприємний досвід спілкування з клієнтами, що пахли духами. © Mary Beal / Quora
• Син розболівся, повезла до лікаря. Входжу до приймальні, а там сидять хлопці найстрашнішої зовнішності. З ланцюгами на пів-пальця. Ось увечері від таких утечеш, про всяк випадок. Ну, гадаю, припливли. Сяду з краєчку — раптом пронесе. Виявилося, вони наймиліші хлопці! І моєму синові допомогли роззутися, і відволікали його, жартували з ним. Більше намагаюся не судити на вигляд. © kotyonokEr / Pikabu
• /adme