Миколаїв – південний форпост: згадки про оборону міста, яке два роки тому стало символом незламності

Перші дні

Ранком 24 лютого 2022 р тишу міста розірвали потужні вибухи. Почалося широкомасштабне вторгнення росіі на територію України. Перші дні війни стали для містян найважчими. Масштаб агресії шокував, більшість миколаївців почувалися розгубленими, адже місто виявилося неготовим до оборони, як і вся країна, окрім хіба що зони ООС; загони територіальної оборони не пройшли повноцінного злагодження, не були зведені фортифікаційні споруди у передмістях. Але ставка ворога на паніку не спрацювала, відчуття смертельної загрози згуртувало всіх українців, і Миколаїв став одним із наріжних каменів країни – фортеці, об яку розбилися ординські хвилі.

Народний депутат України, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Ігор Копитін згадує події початку вторгнення: «Я перебував у Києві, разом з колегами готували оборону урядового кварталу, проте мав постійний зв'язок із Миколаєвом, місцевою владою і своєю командою з округу. Усі миттєво відреагували на загрозу, та почали готуватися до оборони і я ні на мить не сумнівався у вольовому дусі земляків».

Звичайні миколаївці стали пліч-о-пліч з військовими для облаштування ліній оборони міста. Всі усвідомлювали, що стрімке просування ворога степами Херсонщини не лишало часу для спорудження класичної фортифікації. Миколаїв залишався останнім форпостом на шляху окупантів до Одеси, втрата якої означала повну втрату Півдня і відрізання України від моря. Захопити місто окупанти планували блискавично, за прикладом Херсону, за 2 дні. Проте 26-27 лютого колони російської техніки зустрів майже неприступний Миколаїв. Лінії оборони були прокладені через складки місцевості, пагорби, канали. Вся комунальна техніка міста та тисячі містян день і ніч працювали над облаштуванням позицій. Люди зносили на перехрестя мішки з піском, готували «коктейлі Молотова», вступали до лав ЗСУ та ТрО.

«Миколаївці – це справжні герої. Вони захищають свою землю, свою сім'ю, свою Україну», - зазначив у своєму відеозверненні Володимир Зеленський, - «Місто зазнає жорстоких обстрілів з боку російських військ. Але його жителі не здаються. Вони тримаються стійко. Вони дають відсіч окупантам».

Обстріли

Зустрівши шалений опір миколаївців, втративши десятки одиниць техніки й сотні штурмовиків вбитими, ворог відкотився у передмістя і почав системний обстріл Миколаєва. Під удар потрапила цивільна інфраструктура та житлові будинки. Бійці ДСНС та медики щодня в авральному режимі продовжували рятувати життя людей, виконуючи свій обов’язок, попри смертельний ризик для власного життя.

«Це був кінець нашої зміни, ранок. Ми почули вибухи. Коли вже їхали по проспекту Центральному – почалися прильоти по місту. Ми іхали до жінки, яка стояла на балконі під час обстрілу і ій прилетіло у черевну порожнину. Коли вже допомагали жінці, в той район знову був прильот, довелося відтягувати її у маленький коридор і там надавати допомогу. Гатило дуже сильно», - згадує Владислав Замкін, фельдшер виізної бригади Миколаєва.

29 березня, після місяця невдалих кривавих штурмів, ворог завдав удару відчаю. Крилата ракета, випущена вранці з російського фрегата, зруйнувала будівлю Миколаївської ОДА. 37 людей загинули на робочих місцях, виконуючи громадянський обов’язок до останньої миті життя, ще 34 – дістали важких поранень. Цей страшний злочин ще більше згуртував містян, налаштувавши на тотальний спротив ворогу. Розбирати завали та рятувати вцілілих зголосилися тисячі волонтерів. Вони разом з рятувальниками голіруч розбирали завали кілька днів поспіль. До донорських пунктів вишукувались величезні черги бажаючих здати кров для поранених.

Цинічний демонстративний акт насилля мав зворотній ефект.

«Миколаїв встояв, а по іншому і не могло бути, ворога було відкинуто від міста, а світ переконався, що єднання вільних людей та воля до перемоги – сильніші за зброю та грубу силу орди», - резюмує народний депутат України Ігор Копитін.