Тримаю продовольчий фронт. Питання риторичне: навіщо….

- за державу ми ложимо своє життя і здоровʼя, щоб МИ в неї жили!!!

Якщо така тенденція продовжуватиметься, то не здивуюсь, що скоро і за мною прийдуть, висуваючи мені абсурдні звинувачення.

 

Мене дуже часто запитують, а як це працювати на деокупованих територіях, та ще й намагатись розвивати бізнес в умовах, коли усі твої старання можуть в будь-яку мить бути помноженими на нуль.

 

Для того, щоб в 2024 році мати можливість направити на підтримку армії більше 100 мільйонів гривень, надавати різноманітну допомогу волонтерським мережам, поповнити бюджети усіх рівнів на більш як 300 мільйонів гривень, інвестувати в агросектор регіону великі кошти і довелось за власний рахунок протягом 2022-2024 рр. без жодної підтримки з боку держави, додаткових дотацій чи компенсацій розмінувати майже 29 000 гектарів землі в Баштанскому районі . Завдяки розмінуванню та відновленню роботи моїх підприємств, протягом 2023- 2024 рр, було направлено більше 40 мільйонів гривень до бюджетів місцевих громад Баштанського району, які найбільше постраждали від окупаційних дій ворога. Тільки в Снігурівську громаду перераховано більше 21 мільйона гривень, з яких більше 16 мільйонів гривень ми перерахували в 2024 році.

 

За кожним очищеним гектаром стоять мої особисті втрати: втрати здоров’я, ресурсів, техніки.

 

20 років тому, коли я почав займатись сільським господарством, ніколи б не подумав, що від вибуху ворожої міни, такого каліцтва зазнаю на своїй рідній землі – на Снігурівщині, де народився і виріс, що буду лежати засипаний українським чорноземом і тільки завдяки людям, що були поряд, змог звестись на ноги.

 

Це вже непоправно. Завдана шкода здоров’ю уже на все життя залишила мене залежним від постійних процедур та по-життєвої реабілітації. Можливість стояти на ногах – вартує титанічних зусиль.

 

За роки повномасштабного вторгнення моє підприємство, яке, дякувати Богу, продовжує працювати та підтримувати економіку держави, зазнало збитків з боку агресора на більш як 500 мільйонів гривень. І це не враховуючи останніх атак, в результаті яких ця цифра була збільшена в рази.

 

Найбільше шкоди було завдано на Снігурівщині. За 8 місяців окупації було знищено роботу усього мого життя. Але ми б не були українцями, якби не взялись за відновлення. Самотужки. Ми нікого не чекали і не чекаємо.

 

Окрім розмінування території, вдалось відновити роботу знищених та пошкоджених господарств, одного з наших елеваторів, повністю відновити систему зрошування, забезпечити людям, які залишились проживати на деокупованих територіях, робочі місця, збільшити надходження в місцеві бюджети, щоб в громад була можливість відновлення.

 

Завдяки цим старанням, на деокупованих полях вирощуємо пшеницю, соняшник, ячмінь, ріпак, льон, коріандр, гірчицю, овочеві культури, баштанні.

 

Це те продовольство, яке вирощене для України, продовольчої безпеки та економічної підтримки. Це внесок – аграріїв, в підтримку держави.

 

Але, інколи здається, що це все державі не потрібно, і усі зусилля, і понесені втрати були марними.

 

Тримаю продовольчий фронт. Продовжую і буду розвивати агропромисловий сектор України. Ось пару фото частини мого життя, питання риторичне, навіщо….