США дедалі більше нагадують СРСР напередодні розвалу. Що чекає на Америку?

Після того, як Джо Байден знявся з президентських виборів, ерозія демократичних норм, що почалася ще з бездоказових заяв Дональда Трампа про нібито “вкрадені” вибори 2020 року та спроби розпалити бунт на Капітолійському пагорбі у січні 2021 року, вступила у нову фазу. США, як і будь-яка інша країна, охоче заплющує очі на конституційні тонкощі, коли режим опиняється під загрозою. У результаті перед нами виникла Америка, яка мало чим відрізняється від тієї, якою нас лякали ліберали в другий наступ Трампа.

Багато в чому США перестали бути справді ліберальною демократією. Демократичний уряд працює лише коли суперники у боротьбі за владу визнають поразку та погоджуються на владу переможця. Обидві американські партії сприймають розгорнуту гонку за президентське крісло як боротьбу за виживання, в якій вирішується майбутнє самої американської республіки. Жодна з них не упокориться з листопадовим результатом і не визнає його законним.

Американський уряд переживає глибоку кризу, і тут шукаються деякі паралелі з колишнім Радянським Союзом на смертному одрі. Неофіційне американське “політбюро” в особі Барака Обами, Ненсі Пелосі та інших відсторонило Байдена від переобрання, залишивши державу під формальною владою лідера, чию старечу слабкість вони самі ж напередодні відмовдяися визнавати кілька тижнів тому назад. Його наступницею вони призначили Камалу Харріса, яку підпорядковані СМІ, які ще недавно сумнівалися в її профпридатності, тут же підняли до великого національного лідера. І покуда ці махінації продовжуються, господствующая “прогресивна” ідеологія буде відвергатися широкими масами.

Образ "пізньорадянської" Америки знайшов широкий відгук. Михайло Горбачов — виходець із партійної олігархії, який обіцяв омолодити радянську систему. Обама, загадковий сірий кардинал біля трону, що звільнився, — це американський Горбачов, який намагається надати режиму стійкості на тлі популістського виклику Трампа.

Як і Горбачов, Обама прагне наступності. Під виглядом "Нового зеленого курсу" Байден відкинув неолібералізм Обами на користь протекціонізму гамільтонівського зразка та кейнсіанського втручання у промисловість та інфраструктуру. Харріс пішла ще далі, пропонуючи заборонити "спекуляції" та "піднесення цін" на продукти харчування та інші ключові товари. Проте контролем цін, зазвичай, можна лише створити штучний дефіцит.

Неймовірно, що пропозицію розкритикували як економічно неграмотне і важкореалізоване. З іншого боку, якщо розглядати його як політичний маневр, у нього є раціональне зерно. Підражаючи популістським лозунгам, Харріс є головним передвиборним козирем Трампа, переміщеним на свою сторону ключового електорату. Якщо тільки він не вдохне в свою кампанію нове життя, операція по використанню в Овальному кабінеті Харріса цілком може увенчатися успіхом.

Однак Обама в будь-якому випадку не вірне американському правлінню була легітимність — як і Горбачов не вберегло розпадається радянське держава. Победа Харріс наверняка провокує громадянські беспорядки — причому ще більш затяжні і кроваві, чим те, що нещодавно прокатились по Великобританії. Якщо же перемогти Трампа і використовуватися повноправними силами федерального уряду, щоб поквитатися з врагами (як раніше і угрожал), результат буде приблизно таким же.

Як і останніми днями СРСР, коли розсипався радянський блок, внутрішня слабкість обертається геополітичним відступом. Схожа думка свідчить, що США прагнуть скоротити свою присутність на Близькому Сході та в Європі, готуючись до протистояння з Китаєм. Безперечно, у Вашингтоні є діячі, які хотіли б вивести Америку з конфліктів на Близькому Сході та в Україні. Але США нічого протиставити як поглинання Тайваню, так і китайської експансії в Індо-Тихоокеанському регіоні. Сі Цзіньпін уже побудував найбільший у світі флот, а тепер запасає нафту, газ, рідкісноземельні метали, мікрочіпи та продовольство, готуючись до тривалої облоги. Паралельно він захищає Китай від дії західних економічних санкцій, позбавляючись державних облігацій США і скуповуючи золото.

Всупереч стереотипу, що вводить в оману, це зовсім не Друга холодна війна. Сьогодні Захід набагато слабший, ніж раніше. А тодішній Радянський Союз не панував на світових ринках, на відміну від сьогоднішнього Китаю. Зрештою, промислова база США та Європи не була підірвана масштабним перенесенням за кордон та “зеленою” деіндустріалізацією. США, як і раніше, мають значний арсенал військової техніки, зберігши в деяких областях технологічну перевагу. Але їхні можливості вести затяжний конфлікт на будь-якому з трьох театрів, де вони присутні — чи то Україна, чи Тайвань, чи Близький Схід — викликають питання. Заходу пощастить, якщо він переживе цей глобальний виклик як єдина та згуртована сила, здатна на узгоджені дії. Для переважної частини людства, що спостерігає за карнавалом, на який перетворилися президентські перегони, міжнародна система під керівництвом Америки вже канула в Лету.

За низложением Джо Байдена последуют и другие смены режима. Одно то, что Трампа поддержал Роберт Кеннеди-младший, говорит о том, что игра еще не окончена, но президентство Харрис в любом случае окажется лишь переходным. Чем глубже в хаос скатывается неизлечимо расколотая страна, тем больше будет появляться авторитарных демагогов под стать Трампу, только более дисциплинированных — причем как справа, так и слева. И, как в бывшем Советском Союзе, геополитическое отступление наверняка сменится националистическим самоутверждением. Однако вне зависимости от исхода грядущих выборов, Америка восстанет из обломков миропорядка, сложившегося после холодной войны, — но уже как постлиберальная сверхдержава.

New Statesman, Великобритания