Захід знову не запросив Україну до НАТО. Чому?

Головними темами 503-го дня війни був саміт НАТО у Вільнюсі, контрнаступ ЗСУ та нова інформація про повернення Туреччиною командирів «Азова» до України.

Що вирішив саміт НАТО щодо України

Отже, головна подія для України – початок саміту НАТО у Вільнюсі.

Ще зранку лідери Альянсу не могли погодити остаточне формулювання щодо України. І лише у другій половині дня президент США Байден заявив, що текст нарешті затверджено.

"Ми погодили запропоновані формулювання щодо приєднання України до НАТО", - заявив він у Вільнюсі.

Ближче до вечора рішення саміту щодо України озвучив генсек Альянсу Столтенберг. Запрошення, як і очікувалося, не пролунало. Так само як і конкретні терміни щодо вступу до НАТО.

Натомість у підсумкове комюніке було включено таке формулювання: Україна отримає запрошення до НАТО, коли «погодяться всі союзники та будуть виконані умови».

На прес-конференції у Столтенберга кілька разів намагалися уточнити, що за умови має виконати Україна, щоб отримати запрошення, але він відповідав загалом: боротьба з корупцією, реформи держуправління, сектору безпеки та оборони, сумісність ЗСУ зі стандартами НАТО. Також окремо він наголосив, що поки що йде війна про вступ України до НАТО не може бути й мови. "З цим погоджуються всі союзники", - заявив Столтенберг.

При цьому, за його словами, на саміті ухвалили пакет підтримки для України, який передбачає:

- скасування вимоги щодо виконання ПДЧ щодо членства (хоча значення цього пункту багато в чому нівелюються озвученими вище вимогами за умовами, які має виконати Україна, перш ніж вступити до НАТО - те саме "ПДЧ", по суті, тільки називається інакше, а сам процес реформ та його оцінки Заходом може тривати роками);

- довгострокова програма військової допомоги по 500 мільйонів доларів на рік для модернізації української армії та повного переходу на стандарти НАТО;

- запуск Ради Україна-НАТО, яка має стати платформою для консультацій у кризових ситуаціях. Перше засідання відбудеться завтра за участю президента Зеленського.

Рішення саміту не давати запрошення Україні та відсутність конкретних термінів вступу країни до Альянсу викликало обурення у Зеленського ще до того, як воно було озвучено.

"Хочу наголосити: це формулювання тільки на запрошення, а не за членством України. Безпрецедентно та абсурдно – коли немає тимчасових рамок і для запрошення (!), і для членства України; і коли додається якесь дивне формулювання про "умови" навіть для запрошення України", - заявив президент України.

Він констатував, що Захід "не має готовності ні запросити Україну до НАТО, ні зробити її членом Альянсу". І зробив висновок, що цю опцію союзники вирішили залишити для торгів з Росією (до чого ми ще повернемося нижче).

"Отже, залишається можливість торгуватися членством України в НАТО – у переговорах з Росією. А для Росії це означає мотивацію і надалі продовжувати свій терор. Невизначеність – це слабкість. І я відверто обговорю це на саміті", - написав Зеленський на шляху до Вільнюса.

ЗМІ пізніше повідомили, що зараз український президент намагався вмовити членів Альянсу переписати вже затверджене комюніке. Однак, судячи з того, що вона вже офіційно озвучена, це не вдалося (якщо такі спроби були).

Що означає рішення Альянсу?

Отже, Україна так і не отримала на саміті у Вільнюсі офіційне запрошення до вступу до Альянсу, всупереч закликам української влади.

Фактично НАТО залишило собі максимально широке поле для маневру щодо рішення про ухвалення України.

Більшість причин неодноразово називали на Заході - як керівники держав, так і найбільші ЗМІ. Наведемо їх тезисно.

1. На Заході немає до кінця впевненості в тому, що Україну взагалі потрібно брати до НАТО (навіть після закінчення війни), оскільки великий ризик нового конфлікту з РФ, до якого може бути втягнутий і Альянс, чого ні США, ні ЄС не хочеться. . Тому і виникає тема гарантій безпеки на кшталт Ізраїлю.

Але навіть суто технічно Україні треба спочатку здобути перемоги на фронті та закінчити війну. Коли стане зрозуміло, чим ця війна закінчилася, Захід зможе ухвалити більш конкретне рішення щодо майбутніх союзницьких зобов'язань щодо Києва.

2. У США та ЄС вважають, що політична, економічна та правоохоронно-судова система України потребує глибоких реформ, перш ніж країна буде готова вступити до Альянсу. Це також є для частини країн-членів НАТО аргументом не квапити події.

3. Офіційна заява про прийом України до Альянсу, нехай навіть і з "відкритою датою", мотивуватиме Росію продовжувати війну (оскільки офіційною метою РФ є нейтралітет України). І вийде патова ситуація: Україна не може вступити до НАТО поки що йде війна, але й війна може затягтися на невизначений час, оскільки Росія відмовлятиметься від переговорів через перспективи вступу України до західного військового блоку. Тобто, практично зникнуть шанси на дипломатичну розв'язку.

Із цього, до речі, випливає висновок, що саме таку розв'язку хочуть за підсумками бачити на Заході. Тоді як Україна виступає проти будь-яких переговорів та наполягає на воєнному рішенні, якщо Росія сама не погодиться вивести війська на кордони 1991 року.

І озвучена вище Зеленською теза - членство України стане предметом торгу з Росією - укладається в ту ж логіку: Захід приберігає козирі для потенційного діалогу з РФ для закінчення війни в Україні, а можливо, і з ширшого кола питань.

Тема "Україна та НАТО" може брати участь у цьому діалозі по-різному.

Наприклад, за запропонованою Кісінджером моделі, згідно з якою захоплені на момент укладання миру/перемир'я території відходять де-факто Росії, а інші вливаються в НАТО, отримуючи гарантії захисту (а заразом і Росія отримує гарантії того, що Україна не спробує військовим шляхом повернути території) .

Другий варіант – офіційне зобов'язання НАТО не приймати Україну. Але це бажаний сценарій для Росії, тому він у НАТО на даному етапі відкидається: сьогодні Столтенберг вкотре повторив, що Путін не має права вето на розширення Альянсу. Тобто, для того, щоб Захід пішов на такий варіант, мають відбутися якісь дуже великі зміни у світі чи конкретно в Україні (наприклад, раптом зміниться ставлення до цього питання в української влади, яка в березні 2022 року була готова на оголошення нейтрального статусу , що випливало з переговорів у Стамбулі).

Третій варіант - "корейський сценарій", коли припиняється вогонь на підставі угоди про перемир'я (тобто без мирної угоди або якихось глобальних домовленостей), лінія фронту стає де-факто кордоном між двома країнами, а вступ до НАТО може бути замінений деякими гарантіями безпеки на кшталт тих, які давалися американцями Ізраїлю чи Південної Кореї. При цьому вступ України до Альянсу за такого варіанта також не виключений, але лише у випадку, якщо Захід буде на 100% впевнений, що це не викличе негайного відновлення війни з боку Росії.

Яким би не був підсумок ймовірних переговорів - якби зараз Захід пообіцяв прийняти Україну до певної дати, простір для діалогу з припинення війни різко зменшився б. Єдиний виняток - якби одна зі сторін у війні зазнала стратегічної поразки та капітулювала. Чого зараз поки що не спостерігається.

З цього випливає найближче і нагальне завдання НАТО - максимально покращити військові позиції України, і на кульмінації цього процесу (або при розумінні неможливості досягти цих цілей у найближчому майбутньому) - розпочати переговори.

Коли це може статися – оцінки звучать різні. Президент Чехії Петро Павло сьогодні заявив, що вікно можливостей для України "більш-менш закриється до кінця цього року".

"Все, що буде досягнуто до кінця цього року, стане відправною точкою для переговорів. Ми також побачимо чергове зниження готовності масово підтримувати Україну великою кількістю зброї", - сказав Павло, який приїхав на саміт.

Зазначимо, що це розходиться з офіційною позицією самого Альянсу та більшості його лідерів. Вони кажуть, що підтримуватимуть Україну "стільки, скільки потрібно". Але річ у тому, що вони говорять і про брак зброї для України (що, на думку Павла, стане основною причиною переходу Заходу до дипломатії).

Пояснюючи постачання Києву касетних боєприпасів, радник Байдена Салліван сьогодні заявив, що без них Україні скоро буде нічим навіть оборонятися, не те що наступати. За його словами, запаси артилерії, які Захід надав ЗСУ, "вже закінчується".

Генсек Столтенберг, відкриваючи Вільнюський саміт, сказав про те саме. За його словами, Україна зіткнулася з загрозою виснаження боєприпасів у короткостроковій перспективі, і ЗСУ потрібні постачання снарядів, запчастин та палива в "величезних масштабах".

Тому генсек закликав посилити військову допомогу Україні. І багато, чим змогли, відгукнулися: Франція, за Британією, оголосила про передачу Києву далекобійних ракет SCALP - аналогів Storm Shadow. За даними ЗМІ, йдеться про 50 одиниць. Німеччина оголосила про постачання двох нових систем Patriot, а також БМП та інших видів озброєнь.

Ситуація на фронті

Російські джерела сьогодні зранку пишуть про нову спробу масштабної атаки ЗСУ на Запорізькому фронті.

Українські військові паблики вночі писали, що ВСУ має частковий успіх на північ від Роботино.

Україна офіційно всього цього поки що не коментувала.

Нагадаємо, цей напрямок фронту націлений на Токмак - важливий транспортний вузол у російському тилу.

Тим часом, в одній із головних ударних сил ЗСУ на даній ділянці фронту – 47-й бригаді розпочався скандал.

Головний сержант 47 бригади Валерій Маркус (він активно веде свої соцмережі, через що набув великої популярності в Україні) написав рапорт на отримання нижчої посади через незгоду щодо застосування та розвитку 47 бригади.

"Я категорично не згоден з рішеннями щодо застосування та розвитку 47 бригади", - написав Маркус у Твіттері.

За його словами, він не може вплинути на ситуацію, тому вважає за доцільне бути простим сержантом, щоб бути ближче до солдатів у бою.

Офіцерський корпус бригади Маркус звинуватив у некомпетентності та без волі захистити інтереси підрозділу перед вищим командуванням, а заступника командира бригади Івана Шаламагу назвав "аморальним дегенератом".

Нагадаємо, 47-а бригада з початку червня брала участь у наступі на запорізькій ділянці фронту і, за даними ЗМІ, зазнала великих втрат у живій силі та техніці. Саме до її складу входили західна бронетехніка ("Леопарди" та "Бредлі"), кадри з поразкою якої у перші дні наступу публікували у телеграм-каналах та медіа.

Ще одна гаряча ділянка фронту – на захід від Кремінної. Напередодні українські військові паблики писали, що противник посилено атакує на схід від Торського. А також просунувся на південь від Новоселовського на Куп'янському напрямку.

Генштаб ЗСУ інформації про ці атаки у зведеннях за сьогодні не підтверджував.

Сьогодні вночі по Україні була атака із 28 "Шахідів". Два з них потрапили по одному з портів Одеської області і зачепили зерновий термінал, повідомила українська влада. Одеські паблики писали про сильну пожежу.

Також сьогодні були прильоти Бердянськом. Напередодні там, як повідомляють в Україні, ударом по готелі був убитий російський генерал Олег Цоков, заступник командувача Південного військового округу.

Таємниця повернення "азовців"

Вчора стало більше ясності щодо несподіваного для Росії демаршу Туреччини - віддати Україні полонених командирів гарнізону "Азовсталі", які мали залишатися за кордоном до кінця війни.

Хоча зовні події вчорашнього вечора із цим ніяк не пов'язані. Справа в тому, що Анкара раптово погодилася пропустити в НАТО Швецію - хоча раніше блокувала це, висуваючи нові нові претензії до країни.

Але тепер ні підтримка Швецією курдів, ні публічне спалення Корану в Стокгольмі Ердогана більше не бентежать. Учора генсек Альянсу Столтенберг заявив, що Туреччина погодилася "якнайшвидше" ратифікувати протокол про прийом Швеції.

ЗМІ потім повідомили, що заявку про вступ Швеції до НАТО, швидше за все, буде схвалено парламентом Туреччини на осінній сесії, а за іншими даними - вже найближчим часом.

Відповідаючи на запитання, чому Анкара змінила позицію щодо шведів, було заявлено, що "Туреччина отримала те, що хотіла, тому процес вступу Швеції до НАТО прискориться".

Що саме отримала Анкара конкретизував Держдепартамент США. Він заявив, що Вашингтон підтримав надання Туреччини винищувачів F-16 та прагнення Анкари вступити до Євросоюзу.

Усього цього Ердоган добивався давно, і, мабуть, саме такою була його ціна за допуск Швеції до НАТО. Причому далеко не факт, що озвучено весь перелік кроків назустріч Туреччині з боку американців. З Вашингтоном Ердоган має дуже великий перелік проблемних питань. Частина яких США, можливо, погодилися вирішити.

І не виключено, що до цього "пакету" бонусом увійшло і повернення в Україну інтернованих командирів "Азова". Принаймні така версія повною мірою пояснює, чому президент Туреччини несподівано пішов на загострення відносин з Москвою.

Наскільки далеко зайде цей процес і чи ще будуть якісь дії з боку Ердогана проти РФ?

Якщо видачу "азовців" і ратифікацію вступу Швеції турецький президент дійсно обміняв на досить великі поступки з боку американців, то справа впирається в те, чи готові вони й надалі "купуватимуть" лояльність Ердогана на російському напрямку за такими високими розцінками. А це поки що питання.

Як і те, чи захоче сам турецький президент настільки сильно порушувати свою політику балансу між Заходом і РФ - упускаючи вигоди від торгівлі російським газом, ролі "хаба" щодо обходу антиросійських санкцій, прийому туристів і доступу на внутрішній ринок Росії.

Досі Ердоган постійно намагався підтримувати цей баланс. І поміняти концепцію турецький лідер може хіба що в обмін на якусь грандіозну пропозицію від США. Якщо самі американці, звісно, ​​готові його зробити.

strana.news