Українці тонуть у «річці смерті», намагаючись втекти від мобілізації

Тисячі українців намагаються переплисти підступні води річки Тиса, щоб, рятуючись від мобілізації, опинитись у Румунії. Точна кількість ухилистів, що потонули в "ріці смерті", невідома .

24-річний український інженер Матвій вважає себе рідкісним щасливчиком. За його визнанням були моменти, коли він думав, що не виживе. Холодні води річки Тиси, яка служить кордоном між Україною та Румунією, виявилися набагато грізнішими, ніж розраховував він і троє його товаришів по нещастю. Швидка течія знесла найсильнішого плавця на 200 метрів вниз. Двох віднесло ще далі, і до другого берега вони дісталися дивом. “Коли ми вибралися на берег, то ледве дихали, – каже Матвій. — Мало не втопилися”.

Війна перетворила Тису на рубіж розпачу. Тисячі українських чоловіків призовного віку (від 18 до 60 років), яким заборонено залишати країну згідно із законом, ризикують життям у спробі її переплисти. Всього з початку війни потонуло щонайменше 33 людини, причому наймолодшому з них було лише 20. Справжнє ж число загиблих набагато вище, припускають у прикордонній службі України, оскільки тіла могли застрягти в очеретах і під корчами — їх навряд чи знайдуть. Після десятого за рахунком трупа чиновники почали публікувати наочні фотографії та відео, щоб іншим не кортіло. Але страх призову і обіцянки кращого життя в Європі продовжує штовхати чоловіків за кордон. Румунія заявляє, що лише за перші три місяці цього року виловила 2373 нелегали з України.

Відправною точкою для більшості таких вилазок є заплавні долини гористого південного Закарпаття. Район давно жив за рахунок кордону: контрабандою бензину, сигарет та інших продуктів. Місцеві міста та селища, багаті та заможні за українськими мірками, багато в чому завдячують таким незаконним угодам. Але ринок змушуює місцевих порушників перейти з цигарок на ухилянтів. Бізнес ризикований, але прибутковий: виторг варіюється від 3000 до 12 000 доларів з людини. Матвій, наприклад, заплатив 5000 доларів. В одному прикордонному містечку кілька заданих упівголосу питань привели нас до кремезного, лисого та золотозубого “рішали”. Пересипаючи мову блатною фенею, чоловік запропонував прийнятну ціну 3 500 доларів.

При цьому він також нарікав, що працювати стає все важче. “Два тижні тому ми ганяли їх, як мух, – каже він. — Тепер там сотня солдатів, куди не глянь”. За наказом зі столиці цей район було посилено підрозділами національної гвардії та десятком нових контрольно-пропускних пунктів. Серед бійців велика плинність, продовжує він, а це заважає встановити з ними "ділові" відносини. Тепер провідник водить до Румунії виключно горами, і на ці маршрути йде від десяти годин до кількох днів. “У річку навіть не лізьте. Чомусь вони вивуджують звідти нові тіла. Не розумію, чому”, — каже він.

Однак інший місцевий контрабандист на ім'я Василь стверджує, що річка залишається найзручнішим маршрутом. Телефоном Василь розповів, що сам переправляється цим шляхом туди й назад — востаннє щоб відвідати родичів на Великдень. Його маршрути займають лише кілька годин. “Місця просто треба знати. Я можу вам показати, де можна перейти, навіть не замочивши яйця”, — хвалиться він. Василь розповідає, що нещодавно переправив цілу групу із 96 українців, які поверталися з великодньої поїздки до Румунії, — усіх за один день. Він каже, що це більше за середнє — зазвичай у нього 30–40 “клієнтів” на день.

Прикордонна служба України ці цифри не підтверджує. Але її прес-секретар Леся Федорова каже, що нові засоби захисту, датчики та безпілотники зупиняють сімох порушників із десяти задовго до того, як вони дістануться річки. “Хлопці просто не звикли до закону. Вони ламаються одразу, як тільки ми їх ловимо. Їхні наміри розгадати неважко”, — каже вона. Спійманих штрафують та передають службам безпеки. Однак багато хто намагається щастя знову і знову. Так, одного ловили вже чотири рази.

Федорова показує небезпечну ділянку річки трохи вище за течією села Тересва. Саме звідси Матвій вирушив у дорогу рано холодним ранком кілька тижнів тому. До води треба йти пішки і спускатися слизьким і стрімким берегом. Річка, крижана навіть наприкінці травня, здається спокійною, але в ній трапляються несподівані бистрини із сильною течією. Контрабандисти вважають за краще переправлятися під покровом ночі, тому вони приховують від молоді сувору вдачу річки, поки не стає надто пізно. Нерідкі травми та м'язові спазми. Крім того, втікачі застряють у очеретах. “Після п'яти хвилин у крижаній воді, навіть у гідрокостюмі, тіло відмовляється слухатись, — пояснює Федорова. — Додайте сюди перебіг, страх, темряву, і жертва перестане боротися за життя”.

Прикордонники показують місце, де лише кілька днів тому знайшли черговий труп.

Розповідаючи про те, як він мало не загинув, Матвій каже, що жодних прикордонників на річці не бачив. Але було так темно і страшно, що він міг їх і не помітити, навіть якби вони були, зізнається він. До того моменту проводжаті вже давно покинули групу, кинувши втікачів із порваними гідрокостюмами та плутаними інструкціями. Але на іншому березі річки справи незабаром пішли на краще. Не знімаючи гідрокостюмів, українці дісталися найближчого румунського села, де їх прийняли місцеві жителі. Поліція заповнила документи та поставила печатки у паспортах, які вони зберегли у водонепроникних пакетах.

Сьогодні Матвій живе в іншій європейській країні і намагається продовжити кар'єру інженера, яка, за його словами, перервалася на батьківщині. Він розуміє, що співвітчизники можуть зневажати його, але каже, що ним рухав лише інстинкт виживання. За власним зізнанням, він вдосталь надивився на “сафарі” у рідному місті на заході України, коли військові нишпорять вулицями у пошуках новобранців. При цьому він стверджує, що все ще вірить у свою країну. Україна продовжить боротьбу за свою свободу та незалежність. Після закінчення конфлікту вона зможе знову піднятися. Але це буде вже без нього. “Країна для мене більше не існує. Шляху назад немає”, - сказав він.

The Economist , Великобританія