Хто переможе на виборах у Туреччині та які наслідки будуть для України

14 травня Туреччина, наш південний сусід по морю, має великий "День виборів" — одночасно відбудеться голосування за депутатів до місцевого парламенту та вибори президента держави. Найімовірніше, буде і другий тур президентських виборів, оскільки навряд чи хтось зможе отримати переважну більшість (понад 50% голосів виборців) уже у першому турі. Так чи інакше, друга половина травня стане поворотною точкою в історії східного і єдиного мусульманського члена НАТО.

Майже авторитарна влада Ердогана

З 2017 року Туреччина – країна із потужною президентською формою правління. Останні 20 років державу незмінно очолює Реджеп Тайіп Ердоган. Спочатку як прем'єр-міністр у парламентській державі (2003–2014 рр.), а згодом як президент. Весь цей час Ердоган працював над посиленням особистої влади, яка після невдалого державного перевороту у 2016 році (його наслідком стали чистки, які багато хто називає політичними репресіями щодо інакодумців) та внесення змін до конституції 2017 року (вони суттєво збільшили повноваження президента) — критично, як для країни НАТО, наблизилася до визначення "авторитарна".

Незважаючи на це, в Туреччині все ж таки діє інститут виборів і від них дійсно залежить політичне майбутнє країни. Умови для учасників виборчої кампанії важко назвати рівними, проте якщо опозиція зможе перемогти у цих надскладних обставинах, то влада їй таки дістанеться. Чи ні…

Туреччина має прецедент, коли у 2019 році на виборах мера Стамбула переміг кандидат від опозиції. Тоді через суд їхні результати було скасовано та пройшли нові вибори, на яких Екрем Імамоглу не просто підтвердив свою перемогу, а й набрав ще більше голосів. Після цього він таки обійняв посаду. Мешканці Стамбула (мером якого протягом 1994-1998 років був сам Ердоган) продемонстрували владі, що не зазнають маніпуляцій.

Проте у президентському палаці по-своєму засвоїли цей урок. Як наслідок, Екрему Імамоглу — єдиному представнику опозиції, який має переможний досвід у змаганні з чинною владою, заборонили балотуватися у президенти за образу суду під час мерських баталій.

Чотири претенденти на пост президента Туреччини

Однак у турецьких опозиціонерів спрацював інстинкт самозбереження. Коли на обрії стала чітко викреслюватися загроза майбутньому політичному існуванню у разі чергової перемоги Ердогана (адже в такому разі турецька політика може піти російським шляхом і перетворитися на "театр" із чітко прописаними ролями), місцеві опозиціонери об'єдналися і майже одноголосно висунули єдиного кандидата. Ним став 74-річний Кемаль Киличдароглу.

Отже, на виборах 14 травня у бюлетені виборці зможуть знайти прізвища лише чотирьох претендентів на найвищу посаду в країні:

• Чинний президент Реджеп Тайіп Ердоган
• Представник сил об'єднаної позиції Кемаль Киличдароглу
• Основний невдаха попередніх виборів Мухаррем Індже (знявся 11 травня)
• Лідер турецьких націоналістів Сінан Оган

Оглядач німецького видання Deutsche Welle Бурак Унверен вважає, що Оган має мінімальні шанси на перемогу. Однак його кандидатура цікава амбіціями щодо ролі Туреччини у тюркському світі, які він декларує. Сінан Оган вважає, що у своїй зовнішній політиці Туреччина має приділяти увагу тюркським народам, зокрема Азербайджану та Узбекистану. Його результати на майбутніх виборах продемонструють, наскільки у турецькому суспільстві є запит на такі колоритні ініціативи.

Мухаррем Індже програв вибори Ердогану на виборах 2018 року, набравши 30% як кандидат від найбільшої опозиційної політичної сили Туреччини — Народної партії. Після цього залишив її лави та заснував нову партію, якій дав промовисте найменування "Партія Батьківщини". Саме від неї він балотується на цих виборах. В останній момент 11 травня (за три дні до виборів) Мухаррем Індже зняв свою кандидатуру. Це може свідчити про те, що опозиція планує перемогти Ердогана вже в першому турі (бо у другому він і так міг підтримати опозиційного кандидата). Чи мають такі розрахунки противників чинної турецької влади реальний під собою грунт — чи це акт розпачу від розуміння, що перемогти у другому турі шансів немає, побачимо найближчими днями.

Ймовірно, основним мотивом цих політиків є просування своїх політичних ідей і, таким чином, "прокачування" рейтингів своїх політичних сил, щоб вони змогли подолати 7% бар'єр на парламентських виборах.

Все ж основним конкурентом для Ердогана є 74-річний Кемаль Киличдароглу — чинний лідер Народної партії Туреччини (до її лав він вступив ще далекого 2002 року), якого підтримали інші опозиційні сили країни і згаданий вже "забанений" на цих виборах мер Стамбула Екрем Іма . Вагомим фактором для Киличдароглу може стати підтримка курдів. Політичні діячі цієї багатостраждальної етнічної групи змушені балотуватися до парламенту за списками партії Зелених, оскільки побоювалися зняття власної політичної сили Курдської народної партії з реєстрації. Ось за таких умов відбуваються вибори в Туреччині.

Що пропонують основні кандидати на виборах у Туреччині

Опитування прогнозують незначну перевагу Киличдароглу у першому турі і майже всі сходяться на тому, що долю переможця буде вирішено у другому турі 28 травня.

Тому 14 травня важливішими будуть парламентські вибори, де намагатиметься утримати влада керівна партія справедливості та розвитку (ПСР). Поки що вона містить більшість у парламенті разом із молодшим партнером — Партією націоналістичної дії, яка взагалі ризикує не пройти до парламенту. Хоча в президентській державі влада парламенту не така важлива, все ж таки він залишається запобіжником для остаточної загибелі демократії, а з іншого боку опозиція обіцяє у разі перемоги повернути парламенту втрачені шість років тому повноваження. А цього не зробиш без постійної більшості. Хоча у разі поразки на президентських виборах ПСР, найімовірніше, сама стане локомотивом повернення парламентської республіки.

Реджеп Тайіп Ердоган

Що ж можна сказати про Ердогана, крім того, що він двадцять років посилював свою особисту владу? У дев'яностих Реджеп Тайіп Ердоган був опозиціонером. Виступав за повернення Туреччини до ісламських традицій. За це був репресований військовими, які скоїли переворот у 1997 році (армія в Туреччині вважається гарантом світської держави і часто робила перевороти, вважаючи, що є загроза ісламізації Туреччини). Навіть знаходився якийсь час за ґратами. Ґрунтуючись на цьому факті, до речі, багато експертів утримуються від порівняння Ердогана з Путіним. Турецький лідер справді має жорсткі ідеологічні переконання.

Ердоган всіляко демонструє свою повагу до традиційних цінностей (у турецькому випадку — це іслам) та імперського минулого Туреччини. Його дружина на більшості передвиборчих заходів з'являється у традиційній мусульманській хустці. Сам він у будь-якому разі демонструє бажання відродити колишню велич Османської імперії (так називалася Туреччина до 1923 року). Традиційним у таких випадках електоратом є мешканці провінцій, малих містечок та сіл.

Особливість цих виборів у тому, що саме електоральна база Ердогана найбільше постраждала від руйнівного землетрусу у лютому 2023 року. Тоді загинули близько 50 тисяч людей, і багато хто звинувачував у такій кількості жертв корумповану владу, яка "заплющила очі" на зневагу сейсмологічної безпеки при будівництві. Чи повірять цим закидам люди — головна інтрига виборів.

Також через значні руйнування багато симпатиків Ердогана просто не зможуть прийти на вибори, але мають намір прийти противники влади. Ними стали чимало нейтральних громадян, шокованих шаленою інфляцією, яка переслідує Туреччину останні два роки. У провладному штабі розуміють ці тенденції та впроваджують програми максимальної матеріальної підтримки постраждалим від землетрусів. Зокрема, Реджеп Ердоган зобов'язав кожного кандидата в депутати від своєї партії зробити обов'язковий внесок у відповідний фонд. Такі кроки можуть принести успіх у суспільстві, схильному до популізму.

Як збирається виграти вибори влада, за правління якої інфляція досягла 85% і більше (залежно від базових груп товарів)? Переконати виборців, що опозиція впорається ще гірше.

Кемаль Киличдароглу

Турецький письменник та політичний аналітик Бірол Баскан називає Кемаля Киличдароглу "правильним персонажем у правильний час". Перш ніж стати політиком, він працював у міністерстві фінансів. Заявив себе затятим борцем із корупцією, часто з'являвся на телебаченні, де публічно викривав хабарників. 2010 року Киличдароглу очолив лівоцентристську Турецьку республіканську партію. Це партія засновника Турецької республіки Мустафи Кемаля Ататюрка. Відповідно, її основним девізом та ідеологічною догмою є світська держава. Проте Кемаль Киличдароглу став поступово реформувати партію, згладжуючи кути і таким чином наближаючи її до релігійних турків (яких у країні більшість) і курдів. Сам він відкрито наголошує, що є алавітом (етнорелігійна група, до якої належить, зокрема, сирійська політична верхівка). Незважаючи на непопулярність цієї групи серед консервативних турків-сунітів, Кемаль Киличдароглу не боїться електоральних втрат через своє походження, наголошуючи на необхідності єдності турецького народу та стирання будь-яких бар'єрів між громадянами.

Однак поки найкращим його результатом як керівник партії стали 25% голосів виборців на парламентських виборах 2018 року, коли партія Ердогана ПСР набрала 43%. Тож ще є над чим працювати.

До складу опозиційного альянсу входять деякі з колишніх союзників Ердогана, ліберали, консерватори та націоналісти. Також Киличдароглу зміг домогтися підтримки курдів.

Оглядач Reuters Дарен Батлер вважає, що все ж таки основну ставку Кемаль Киличдароглу зробить на соціальний аспект. Економічна криза, що охопила Туреччину, сприяє цьому. Адже більшість людей, які змінять відданість Реджепу Ердогану на підтримку опозиції, зроблять це саме через економічні провали чинної турецької влади.

Вибори в Туреччині та наслідки для України

Щодо зовнішньої політики, то вона, зрозуміло, залишиться незмінною при перемозі Ердогана. Чи не зазнає вона суттєвої трансформації і у разі приходу до влади його політичного опонента. Так, буде більше декларацій про відданість НАТО, проте практичних кроків, які б змінили ключові напрями зовнішньої політики держави, Киличдароглу здійснювати не має наміру.

Так, з греками вже практично помирилася чинна турецька влада. Опозиційний лідер не готовий робити різких рухів з кіпрської та близькосхідної політики. Також його радник із зовнішньої політики Унал Чевікоз заявив, що санкцій проти РФ Туреччина в найближчій перспективі не вводитиме.

Однак вони мають повернутися до програми виготовлення та використання військового літака п'ятого покоління F-35. Чи готові турецькі політики для цього відмовитися від російських ЗРК С-400 наразі неясно, проте навряд чи їх передадуть Україні, адже це був би надто різкий крок, яких у зовнішній політиці турецька опозиція має намір уникати.

Найзначнішою інтригою майбутніх виборів залишається те, чи готовий Реджеп Ердоган мирно передати владу у разі поразки і що він готовий піти заради утримання влади у руках.

Опозиція не пропонує суспільству радикальних реформ ні у зовнішній, ні у внутрішній політиці, які за два десятиліття Ердогана були досить успішними. Йдеться про виправлення найістотніших недоліків останніх років:

• Повернення до традиційної економічної політики
• Згладжування протистояння з курдами
• Нормалізація відносин із західними партнерами, зокрема в рамках НАТО

Єдина країна, яка може сподіватися на прихід опозиції, - це Швеція, якій обіцяють зняти більшість вимог щодо вступу до НАТО. Україні ж сподіватися на якісь різкі зміни не варто, зокрема тому, що Ердоган і так зробив чимало. І Туреччина об'єктивно може допомогти Україні більше у статусі посередника (та сама зернова угода), а різких розворотів опозиція робити не має наміру.

Зовсім інша справа — дестабілізація ситуації в країні під час поразки чинної влади та спроби Реджепа Ердогана її утримати силовим шляхом. Така ситуація складно прогнозована і може призвести до найнесподіваніших наслідків. Але, мабуть, саме вона найвигідніша і найбажаніша для Кремля і, відповідно, є небажаним варіантом розвитку подій для України та її союзників. Щонайменше сам факт спроби узурпувати владу в країні НАТО – це потужний іміджевий удар по авторитету західного суспільства, ключовим елементом якого є Північноатлантичний альянс.

focus.ua