Чому ми не бачимо у космосі зірки?

Дивлячись на фотографії з космічних кораблів або МКС, де зображені освітлені сонцем об'єкти, такі як Земля або Місяць, щось здається неправильним. Космос виглядає надто порожнім! Ніяких чарівних краєвидів із яскравими зірками. Якось нудно спостерігати за зірками у космосі, раз там завжди так темно. Вдень небо на нашій рідній планеті блакитне через розсіювання світла. Це відбувається коли сонячне світло проходить через атмосферу. Але на Місяці чи десь у космосі немає атмосфери, щоб розсіювати це світло. Ось чому небо там завжди здається чорним. Але це не означає, що там набагато менше світла. З ілюмінатора космічної станції можна отримати таку ж кількість сонячних променів, як якщо стояти у вікні своєї квартири у безхмарний день, а може, й більше.

При зйомці сонячного дня на камері виставляють коротку експозицію та вузьку діафрагму. Так усередину потрапляє лише короткий спалах світла. Це схоже на те, як при сонячному світлі звужуються наші зіниці. І оскільки в космосі також яскраво, це схоже на фотографування освітлених сонцем об'єктів. Використовуючи коротку експозицію, можна отримати хороші яскраві знімки Землі або поверхні Місяця. Але це також означає, що на фото не буде зірок. Навіть там, нагорі, зірки досить тьмяні. Вони не випромінюють достатньо світла, щоб їх можна було побачити на фотографіях зроблених з такими налаштуваннями. З іншого боку, спостерігати за зірками у космосі все одно весело!

Наше блакитне небо поступово стає оранжево-червоним у сутінках та на світанку. Якщо спостерігати захід сонця на Марсі, то там все навпаки — оранжево-коричневе денне небо на заході сонця набуває блакитнуватого відтінку. Марс знаходиться далі від Сонця ніж Земля. І якщо дивитися на Сонце з поверхні Марса, воно виглядатиме більш тьмяним і маленьким. Там воно здається лише блакитно-білою точкою, яка оточена блакитним ореолом. У розрідженій атмосфері Червоної планети містяться великі частинки пилу, які створюють ефект, що називається «розсіяння Мі». Це відбувається, коли діаметр часток в атмосфері майже збігається із довжиною хвилі розсіяного світла. Цей ефект відфільтровує червоне світло від сонячних променів. Так що на Марсі ви бачили б тільки синє світло.

Чому Земля не має кілець? Всі газові гіганти нашої Сонячної системи — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун мають такі кільця, а скелясті планети — Меркурія, Венера, Земля і Марс — їх не мають. Існують дві теорії про утворення кілець навколо планети. Вони можуть бути матеріалом, що залишився з часів формування планети. Або залишками супутника, зруйнованого через зіткнення з якимось космічним тілом або розірваний на частини гравітацією батьківської планети.

Газові гіганти утворилися у зовнішніх областях Сонячної системи, проте скелясті планети перебувають у внутрішній частині. Можливо, внутрішні планети мали кращий захист від зіткнень, які б утворити кільця. У зовнішній області Сонячної системи супутників більше, і це може бути ще однією причиною, чому ці планети мають кільця. А ще у великих планет сильніша гравітація, що дозволяє їм зберігати свої кільця. Експерти вважають, що колись наша планета теж мала кільце. З Землею міг зіткнутися об'єкт розміром з Марс, що могло створити щільне кільце уламків. Є теорія, що ці уламки утворили не кільце, а наш Місяць.

На краю Сонячної системи далеко за Нептуном може ховатися гігантська планета. Вчені назвали її Дев'ятою планетою. Якщо вона і справді існує, то, ймовірно, схожа на Уран або Нептун, і вона вдесятеро масивніша за Землю. Вона може обертатися навколо Сонця, але в зовнішніх межах Сонячної системи приблизно в двадцять разів далі, ніж Нептун. Інша теорія свідчить, що там знаходиться чорна дірка розміром з грейпфрут, яка викривляє простір подібно до великої планети. Раніше вважалося, що води у космосі дуже мало. Однак, навіть у нашій Сонячній системі води дуже багато. Наприклад, вона часто зустрічається в астероїдах та кометах. Вона є в кратерах на Місяці та Меркурії. Досі невідомо, чи вистачить води для наших потенційних колоній, якщо ми вирішимо туди переїхати. Але вода там безперечно є.

На полюсах Марса теж є вода — здебільшого у шарах льоду та під запиленою поверхнею планети. На Європі, супутнику Юпітера, також є вода. Це найімовірніший кандидат на те, щоб прийняти життя за межами Землі. Можливо, під його замерзлою поверхнею знаходиться океан рідкої води. Там може бути вдвічі більше води, ніж вміщають всі океани Землі. Нептун зненацька теплий. Він у тридцять разів далі від Сонця, ніж Земля, і отримує менше сонячного світла та тепла. Але він випромінює набагато більше тепла, ніж отримує. А у його атмосфері набагато більше активності, ніж на Урані. Обидві ці планети виділяють однакову кількість тепла, але Уран знаходиться набагато ближче до Сонця. Ніхто не знає, чому. На Нептуні дуже сильні вітри, швидкість яких сягає двох з половиною тисяч кілометрів на годину. Чи можуть вони робити це тепло? Чи це все через ядро ​​планети чи її гравітацію?

Космічний телескоп «Хаббл» виявив жахливу чорну дірку, яка мчить по космосу зі швидкістю вісім мільйонів кілометрів на годину. Вчені вважають, що вона важить як мільярд Сонця! Вона мала бути в центрі своєї рідної галактики, але якісь гравітаційні сили змусили її рухатися. Якось ця чорна діра вирветься зі своєї галактики і продовжить блукати Всесвітом. На щастя, вона знаходиться від нас на відстані восьми мільярдів років. Сонячні бурі настільки сильні, що можуть залишити нас у темряві. Ще у липні дві тисячі дванадцятого року найсильніша сонячна буря за останні сто п'ятдесят років мало не накрила Землю. Викиди корональної маси є великими бульбашками іонізованого газу. Якби вони зіткнулися з нашою планетою,

Сонячна буря обрушилася на нас двадцять п'ятого червня дві тисячі двадцять другого року. Одному фотографу навіть вдалося сфотографувати чудові полярні сяйва, які спалахували на світанку в місті Калгарі, Канада, і тривали п'ять хвилин. Вони були викликані бурею. Зірки-вампіри є частиною подвійної зірки і можуть буквально висмоктати життя з іншої зірки у системі. Вони роблять це, щоб довше горіти. Зазвичай, менша зірка з меншою масою «краде» водневе паливо у свого побратима, щоб збільшити власну масу. Потім вампірська зірка стає гарячішою. Крім того, її колір змінюється на яскраво-синій і вона стає молодшою.

Колір Всесвіту отримав назву «космічний латте». Світло, що виходить від галактик, зірок і хмар газу і пилу в Всесвіті, що спостерігається, має колір. Це відтінок слонової кістки, дуже близький до білого. Всесвіт бежевий, тому що в ньому більше областей, які випромінюють зелений, жовтий і червоний, ніж ті, що випромінюють синій.