Реальна історія жінки, для якої декрет обернувся не приємним клопотом, а випробуванням сім'ї на міцність

Взагалі вона прийшла до мене, лікаря, з іншого питання. Але чи довго перескочити у розмові з насущного на вічно актуальне — дітей? Н. розповіла про свій декрет.

До народження дитини все було у них із чоловіком чудово. Він хотів дітей, цілком міг забезпечити дружину з малюком, і жодних перешкод для щасливого майбутнього начебто не було.

Народилася дитина. Щасливий чоловік на шляху з роботи забігав у магазин, приносив пакети їжі та памперси. Цілих 2 місяці. А потім перестав. Його дружина трошки працювала віддалено, на памперси вистачало. І на їжу, як виявилося, також. Просити йому не хотілося. Вони ж сім'я, і ​​якщо він з якоїсь причини перестав брати участь у їх невеликих загалом з дитиною витратах, значить, тому є причина. Мабуть, серйозна.

Через рік вона здогадається встановити додаток на смартфон, який допомагає бачити доходи та витрати. Тоді вона зрозуміє, що її копійчаний фріланс приносить непогані гроші, просто вона не бачить їх через витрати та турботу. І що функцію годувальника вона виконує давно та цілком успішно. Хоч і не усвідомлюючи цього, бо їй здавалося: все тимчасово, ну ще трохи, та що там — памперси купити, продуктів. А іграшки дитині купувати і одяг — це ж радість, а не обов'язок.

Але домашня бухгалтерія все змінила. Впала пелена з очей, стало зрозуміло, що чоловіка вистачило на 2 місяці, після чого він зав'яв і відвалився. А на його місці вилупився сусід — чужий і байдужий мужик, що хвалиться сином перед колегами та знайомими, а вдома не знає, з якого боку до нього підійти. Та й навіщо підходити? Мати краще знає, що робити.

Тоді вона вперше спитає чоловіка, що трапилося. Чому він перестав давати їй гроші і вдає, що у нього в квартирі просто живе одинока мати з дитиною, якою він по доброті душевній дає дах над головою?

У відповідь пролунало нероздільне мекання про низьку зарплату. І про великі витрати, на його машину, наприклад. І одягнутися треба: він-то, на відміну від неї, ходить на справжню роботу. І, між іншим, оплачує комунальні послуги у своїй квартирі. Доброї. Так що будь вдячна, люба, і рот закрий.

Вона розповіла, що з цієї миті перестала вважати чоловіка частиною своєї сім'ї. І за кілька тижнів успішно реалізувала свій план з садження чоловіка з шиї. Переїхала в орендовану квартиру, розлучилася, взяла іпотеку.

Одне її здивувало. «Біденький» колишній чоловік, який зняв із задоволення дружину та дитину на другому місяці свого свіженького батьківства, після розлучення вирішив купити собі нову машину. А потім зробив у квартирі ремонт. Виходить, не так уже все було погано на роботі, як він скаржився їй. Не такий він і бідненький. Втім, за місяць він стояв у неї на порозі з проханням «почати все спочатку». Не від кохання великого. Просто одному жити невигідно. Хотілося знову залізти на теплу шию до дружини. Аліменти жахали, в магазинах все дорого, борщ перестав чарівним чином з'являтися в холодильнику, сорочки лежали непрасовані.

«Тоді я зрозуміла, що одружений чоловік у нашій країні насправді вільний, як ніхто інший. У нього є дитина, а то й двоє-троє, але вона нічого для них не робить. Він добре заробляє, але нікого не годує. Вдома завжди чисто, а в ліжку тепла сторона дружини. Готувати не треба: дружина все приготувала та подала», — ось що сказала моя пацієнтка.

«Знову заміж? Нізащо! - резюмувала вона. — Я тепер також хочу свободи». Чоловіки бувають різні, і шанс зустріти хорошого, дбайливого та люблячого, звичайно, є. Але це лише шанс у морі можливих невдач і розчарувань.

Так вирішила моя пацієнтка. Каже, що їй одній із сином добре. І чомусь я їй вірю. Хоча й знаю, що на світі багато прекрасних, добрих, дбайливих чоловіків. Бо з такого, як у неї, декрету вибираєшся як із війни. З посттравматичним стресовим розладом.

На згарищі сад не виростиш. Тут хоч би вугілля по кутах розкидати і горілі пні викорчувати. І почати потихеньку жити те, що не було прожито в пекельній гонці заробляння грошей та догляду за дитиною «в одну каску». Періодично прокидаючись з криком і поту, бо знову наснилася війна.

Може, вона ще вийде заміж. Але не зараз. Я щиро бажаю їй, щоб на випаленій пустирі її душі виріс новий сад. Так буває. Але для цього потрібний час, хороший психотерапевт та неабияка частка удачі.

adme